Старий дім
(Присвячено вимушеним переселенцям)

Старий дім, колись живий,
І ти у ньому молодий,
Та війна прийшла проклята,
Їхати прийшлось від ката.

Старий дім давно пустий,
Навкіл бур’ян росте густий.
Вікна дивляться крізь нього,
А в дворі нема нікого.

Ти поїхав, кинув дім,
Та Душа твоя ще в нім,
Де б не їздив, не блукав,
Дім на тебе все чекав.

Все чекав і знав, приїдеш,
В його двері ти ще ввійдеш,
Прибереш усе у домі,
Пустиш в нього сонця промінь.

Й дім відразу оживе,
І життя уже нове,
Ще відродиться у ньому,
Повернись тільки додому.

Шевченко В.М.
22.05.2022 р.
Василь Шевченко

Про Василька та коника

Коник в лузі біля мами,
Б’є об землю копитами,
Хоче він зірватись з місця,
І гайнуть мов блискавиця.

А поки що він маленький,
І Васильку він рідненький,
Гладить коника, цілує,
Із руки його годує.

Коник виросте ще трішки,
Твердо стане він на ніжки,
Вітром вилетить із стайні,
І помчить у світ безкрайній.

А верхом Василько скаче.
– Ти куди гайнув, козаче?
– Хочу світ я подивитись,
В морі синьому умитись.

Хочу скрізь я побувати,
Знань побільше здобувати,
Хочу жити я щасливо,
Не надіючись на диво.

Я для цього сили маю,
І жар-птицю я спіймаю,
Життя краще я збудую,
А не вдома занудьгую…

Ну, а поки коник в лузі,
І вони з Васильком друзі,
Мріють швидко розігнатись,
В полі вітер обігнати.

Шевченко В.М.
10.08.2022 р.
Василь Шевченко

Про щастя
(зайченятко)

Колись тримав я щастя у руці,
Його приніс був татко з поля жита,
У того щастя губи були ще в молоці,
Те щастя так хотіло жити.

Колись тримав я щастя у руці,
Воно пухнасте і майже невагоме,
Я й нині відчуваю на своїй щоці,
Те щастя, що мені було ще невідоме.

Колись тримав я щастя у руці,
Й не знав, що виросте воно велике,
Ростив його я ночі, дні та місяці,
Й не думав, що воно лишиться дике.

Не втримав я те щастя у руці,
Виросло й гайнуло знову в жито,
Лишилася лиш клітка і банка в молоці,
Та спогади про те із щастям літо.

Шевченко В.М.
20.07.2022 р.
Василь Шевченко

Молитва

Я не хочу ще старіти,
Бо за старістю вже край,
Хочу ще життю радіти…
Боже, я прошу не забирай.

Дай хоч трохи та й пожити,
Діти. Гарні внуки в мене є,
Ще їм хочу порадіти,
Хай пізніш візьмеш своє.

Забереш своє, я знаю,
А поки не поспішай,
Про життя тебе благаю,
Потім Пекло, або Рай.

Дай часу, я сповідаюсь,
Дай мені іще років,
Я від тебе не сховаюсь,
Якщо б навіть захотів.

Весна скоро, тепло стане,
Сонечко всміхнеться знов,
Світ навколо весь розтане,
Знов відродиться любов.

Не для себе я благаю…
Вибач Боже, я збрехав,
Просто ще Душа співає,
Час мій мабуть не настав.

Вибач, Боже, я благаю,
Дай ще злетів і падінь,
Ще хай трохи поблукаю,
Світом білим… Все… Амінь.

Шевченко В.М.
27.01.2022 р.
Василь Шевченко

Зимива казка.

Зимове диво, казка наче,
Сніжинка впала на поріг,
Ту казку сам сьогодні бачив,
Її зненацька підстеріг.

Сніжинка тихо прилетіла,
І ніжно впала біля ніг,
Навколо стало біло, біло,
Зима бере вже свій розбіг.

Дерева інеєм покрились,
Все стало білим навкруги,
На склі шедеври утворились,
Малюють їх зими боги.

І снігом гірку вже накрило,
І чути там дитячий сміх,
Зима сезон вже свій відкрила,
Для нас усіх, для наших втіх.

Із неба сонечко яскраве,
Осяє весь чудовий світ,
Дарує нам свої заграви,
Розвіює сирий, осінній гніт.

Шевченко В.М.
02.01.2022 р.
Василь Шевченко

Пам’ять

Я тридцять третій рік не пам’ятаю,
І знаю про нього зовсім ще не все,
Та пам’ять предків в себе я вплітаю,
Ту розповідь прабабці ген мені несе.

Кажуть, – ну що ти можеш пам’ятати,
Тоді на світі не жив ти ще,
Та пам’ятаю я, як бабуся й мати,
До торби сухарі складали все.

Я пам’ятаю діда за обідішнім столом,
Що крихти хліба не змітав, а клав до рота,
Я пам’ятаю он там в огороді, за двором,
Могилку прабабці, її забрала голодовка.

Я пам’ятаю прабабці хату з глини,
Я пам’ятаю бабусі розповідь про те буття,
Як забирали все, до останньої зернини,
Позбавляючи надії на життя.

Я пам’ятаю іншої бабусі пиріжки,
Що іноді пекла своїм онукам,
І смак їх буряковий та бридкий,
Їх сам не їв, а віддавав собакам.

А в сорок сьомім такі ось пиріжки,
Життя врятували бабусиним синам,
У них ще добавляли лободи листки,
Їда така невідома нам.

Пережили ми ті часи, та не усі,
Загинули мільйони українців,
І нині ми в тій же історичній полосі,
Немаєм права знов пустить сюди ординців.

Шевченко В.М.
26.11.2021 р.
Василь Шевченко

Коли я помру

Коли я помру не показуйте горе,
Й плачу не потрібно буде мені,
Мені то все рівно, що буде надворі,
Чи спека, чи холод, чи дощ крижаний.

Коли я помру і радіти не треба,
Хай ворог зрадіє, коли такий є,
Від вас, мої рідні єдина потреба,
Пом’яніть мою Душу й життя безталанне моє.

Коли я помру не будьте байдужі,
Так веселіше мені буде в труні,
Але не потрібно й тужити то дуже,
Відпустіть мою Душу бо вона тут в тюрмі.

Хай жити я буду у пам’яті вашій,
Поки ви живі і я не помру,
Без вас, мої рідні, нічого не значу,
Перед вами я завжди в неоплатнім боргу.

Шевченко В.М.
06.02.2022 р.

Василь Шевченко

Зима на порозі

Десь летять вже білі мухи,
А в нас не видно їх і духу,
А Галя, Петрик та Кіндрат,
Всім відомі відчайдухи,
Ще по хатах всі сидять.
І сидять не просто так,
Кожен з них на щось мастак.
Сани вже з горищ дістали,
Ковзани вже змайстрували,
Тільки сніг ось полетить,
На гірці будуть в одну мить.
Буде шум і буде гам,
Буде повний тарарам,
Фортеці будуть і сніжки,
З гірки мчатимуть санки,
Будуть баби снігові,
І хокей не на траві.
Будуть ковзатись по льоду,
Верещать від насолоди,
А опісля чай на блюдці,
І смаколики бабусі.
Скоро, скоро вже мороз,
Візьметься за нас всерйоз.
А дід Василь – старий ледащо,
Сказав внукам,- я нізащо,
Не піду на гірку з вами,
Я прославлю вас віршами,
А ще буду ноги гріти,
І на печі своїй сидіти.

Шевченко В.М.
22.11.2021 р.
Василь Шевченко

Стара хата на горі

Стара хата на горі,
Ріка під горою,
Рання осінь на поріг,
Ступила п’ятою.

Вчора літечко було,
А сьогодні осінь,
Роздяга все наголо,
Не чіпає сосен.

Вода в річці зарябить,
Хвилею візьметься,
Хоч би карася зловить,
Та вже не клюється.

По гриби пішов до лісу,
Назбирав чимало,
Ось таку грибну спокусу,
Восени послало.

Вийшов з хати на поріг,
Та й повернувся знову,
Ледь капелюха уберіг,
Не згубив обнову.

Вітер дме та дощ іде,
Дні безперестанку,
Скоро й сніг у двір впаде,
Вранці, спозаранку.

Осінь пройде і зима,
Їй на зміну прийде,
Й цього року дивина,
Ця нас не обійде.

Добре жити в білім світі,
Як війни немає,
Хай до нас усе у цвіті,
Щастя повертає.

Хай покине нас війна,
Вже цієй зимою,
Щоб не лишилось і сліда,
Від війни весною.

Знов щасливо заживемо,
У милій Вкраїні,
Захистимо, збережемо,
Ранки солов’їні.

Шевченко В.М.
20.09.2022 р
Василь Шевченко

Про авторське ЕГО
(жарт)

Що прозаїк, що поет всі з одного тіста,
Всі хто пише й щось творить усі егоїсти.
ЕГО власне пре буває прямо поверх міри,
І те ЕГО роздається всім на сувеніри.

Написав, чекає слави, а слави немає,
Слава та прийшла другому, цього оминає,
Пише ще, як Муза поруч, чавить з неї соки,
Написав, стає у позу, надуває щоки.

Слави ЕГО все чекає, як на дощ розсада,
Прийшла таки слава, маленька щоправда,
А ось ЕГО роздулося, мов Верховна Рада,
Нінащо не спромоглося, вимага смарагди.

Тільки Муза та замовкла, витріщила очі,
Щось навіяти нікому немає вже мочи,
Тихо крила опустила, чекає моменту.
Дременути від цього, з його постаменту.

Дременути де подалі та й не повертати,
Хай вже інша прилітає до цієї хати,
Хай прискаче ще й Пегас, на ЕГО погляне,
Й копитом йому піддасть, хай на місце стане.

Шевченко В.М.
04.05.2023 р.
Василь Шевченко