Війна – то час випробування людини кожної на зрілість.
Хто був нічого, стане кращим і буде все на Божу Милість.
Не всі вже встануть на світанку, не всі побачать,
як знову сонце сходить зранку.
Біль пекучий час загладить, з очей рідних впаде сльоза,
впаде, як на сході сонця спадає ранкова роса.
Хто по коліна був у багнюці, під сонце виліз та попав під дощ,
Не висохне на ньому багнюка, вона із нього не стече,
Зв’язне ще більше в багнюці, вона йому дістане по плече.
Такі з таємних сховищ повилазять,
Пороги всіх інстанцій обійдуть,
Багато з них розкажуть про такі свої звитяги,
що їм повірять та з повагою за їх псевдо заслуги
Держави ордени й медалі нададуть.
Та в час новий їм люди не повірять,
псевдо заслуг вже не оцінять їх,
А шану віддадуть солдату, тому хто є й тому, хто у бою поліг.
20.12.2024 (перевидання)
В.Є. Панченко

Похмурі хмари небо затягнули,
Вітер сильний стрімко налетів.
Дерева слабкі з корінням він повириває,
Він зломить ті дерева, які не мають кріпких стовбурів.
Він гне та різко відпускає,
А потім гне їх знову до Землі.
Ламає деякі, а деякі з корінням вириває.
Одна лиш мить, короткий проміжок часу,
Та вітер стих, а сильне дерево стоїть.
Та дощ пішов і все живе водою напуває,
А недалеко, майже поруч, в інше блискавка влучає.
Ось дерево горить, тепер ніколи
Воно не буде зеленіть.
Гроза скінчиться, вийде сонце,
Побачимо істини ми мить.
В слабкого дерева гілки зломані,
Та на землі воно лежить.
Сильні ж дерева крони розкинуть,
Їх сонце зігріє, їм буде світить,
Потягнуться в небо кронами своїми
В синю неба безмежну блакить.
10.12.2024 (перевидання)
В.Є. Панченко

Символ вірності і щастя, живий символ України,
то Лелеки, які по весні прилетіли.
Ми вміємо любити,творити добро та гідно Жити,
А в час тяжкий, лихий, Землю рідну боронити.
Красиво вміємо будувати, інфраструктуру розвивати.
Відсіч вміємо давати, з колін вміємо вставати.
Шедеври в праці вміємо творити,
палко вміємо любити, вміємо по Людські Жити.
У Нас сади кругом цвітуть та квітники в дворах буяють.
Молоді Лелеки гнізда в’ють, а в небі Ластівки літають.
В пошані завжди Мама й Тато, проводим
в праці дні свої і завжди є в Нас Свято.
Розмірено живемо, знаємо час, коли нам працювати,
та знаємо час, коли відпочивати.
Над морем, горами й лісами,
на сході сонця чарівна краса,
а в полях ранкова стелиться роса.
Це все України Краса!
08.02.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

Коли на ноги твердо став,
То Бог хреста мені надав.
Й поніс його своїм шляхом,
Але ж коли ставало тяжко,
Мав гріх — хреста з себе скидав.
Й до прірви йшов та бачив там,
Що хрест покинутий в дорозі —
Містком би став.
І прірву тую з хрестом я подолати в змозі.
Вертавсь назад, хреста я брав,
До прірви йшов, її долав.
До вас звертаюсь, мої сестри й браття:
Хрест не кидайте!
Бо на ньому ж святе розп’яття.
Якого б розміру не був,
Як тяжко б його не нести.
Але покинувши його, хреста святого,
Ту прірву вам не перейти.
26.08.2024
В.Є. Панченко (перевидання)