Образ твій не забуду довіку,
Він на серці моєму печать.
Ти казав мені: «ні, я не зникну»,
А залишив по со’бі печаль.

Ти був іскрою, полум’ям,
Вітром,
Що на домі зриває той дах
Ти в душі моїй став ясним світлом
І сльозинкою в моїх очах.

За тобою, коханий, хоч в прірву
Хоч у рай, хоч в полон, хоч в пітьму.
За тобою, коханий, я зникну
За тобою, без тебе помру.

Ти залишив мені тільки погляд
Зі сталево-холодним ярмом,
І розчавлений, вмерлий світогляд,
Є молитва, щоб було це сном?

Образ твій не забуду довіку
Він прийде’ по мене’ навесні
Перегорнемо разом сторінку?
Ні, залиш, хоч частинку мені🥹
nurasbree

Ми будемо зовсім іншими
Надія, що тільки кращими
Ми станемо лиш щасливішими,
І мріяти вже по-інакшому

Не матимем жодних складнощів,
В руках у нас буде жадáне
На думці в стократ адекватніше
В серцях обох спокій настане

Зустрінемось десь на березі
Зупинимось, станемо в ступор
Я наче потраплю у фентезі
Це буде як крик у рупор

Ми будемо зовсім іншими,
Лиш очі в обох ті самі
На серці на тону тужливіше,
В душі все зруйнує цунамі

Подивишся прямо в душу
Раптово накриє розпачем
Згадати все маю, я мушу
Про те, як з тобою боляче

Ми будемо зовсім іншими
Дорослі, без гніву жодного.
Можливо, ми станемо гідними
Щоб бути один у одного
nurasbree

я, мабуть, придурок —
намагаюся дихати під водою.
так тебе кохаю —
сильніше, ніж варто, ніж мав би з собою.
сильніше, ніж слід, ніж дозволено небом.
завжди кохатиму, якщо не стану потребом.

я, мабуть, придурок —
намагаюся дихати під водою.
ти вже втомилась —
задуши мене, не словами, не зброєю.
й поклади кінець моїй болі,
як ніч кладе тінь на долі.

— звісно, я це зроблю,
та тільки тоді, коли забажаю.
тому, придурку, кохай до кінця —
й ревнуй до повітря, що вдихаю. —

так тебе кохаю —
сильніше, ніж слід.
сильніше, ніж маю право.
завжди кохатиму, якщо зможу, без слави.

Нео

Сумуй, мовчи, кричи… Але з мене вже досить, я не сталева, я також жива…
Все твоє словесне кохання-це були для мене пусті слова.
Так, я відпустила, забула, але в душі вже давно не жива.
Забула що таке щирість, і також забула твої вуста. Але впершу чергу слова.
Зустрінемось якось, так небажанно, і перевернеться для мене земля.
Хоча? Усе це пусті слова, не в кожного щирість це почуття
Кохання? Та ну, забула я це відчуття.
Вікторія

21.05.2025. 1183-й день війни

Намалюю для тебе картину
І яскраві візьму кольори,
Щоб себе ти відчула у казці,
Де потонеш в чарівній красі.

Там бажання твої і надії,
Ти впізнаєш їх в тих кольорах
І відчуєш, що щастя в любові,
Бо ти вмієш її дарувать.

Подарую тобі цілий всесвіт,
Срібні зорі, що звуть в далечінь,
І усміхнений місяць сріблястий,
Твій чекатиме погляд вночі.

Подарую ще сонце яскраве,
Хай голубить тебе й обійма,
Нехай душу твою зігріває,
Неймовірна в картині краса.

Там бажання твої і надії,
Ти впізнаєш їх в тих кольорах
І відчуєш, що щастя в любові,
Бо ти вмієш її дарувать.
Галина Корольова

Ми зустрілись на життєвому шляху,
Із серцями повними любові.
Поєднали долі дві в одну,
І пішли життям – маршрутом долі.

Нас уводили у казку пори року,
Від весни і до весни радість несли.
А я закохувавсь все більш у тебе чорнооку,
Прожиті нами дні вважались сни.

У кожнім сьогоденні мить життя,
Ми наповняли сенсом і любов’ю.
В наших серцях завжди була весна,
Ми не обділені, лебідонько, з тобою долею.

Нашу сім’ю, що стала колоском,
Полишили уже зернятка – діти.
А ми з тобою живемо під одним дахом
Та один одного продовжуєм душею гріти.

Тепло душевне в нас не ізсякає
В серцях кохання, ще горить.
Взаємність нас і доброта не покидає,
День завтрішній продовжить життя мить.

Основою життя є сьогодення завжди,
Учора відбулось, завтра прийде.
І лиш кохання від істоку і до тризни
Нам на плаву життя тримає.

Яків Похиленко

Біль і смуток, на душі.
Героя везуть на щиті.
Коліна склали в два ряди.
Голови склонили до землі.
"Хвала, Герою, на віки!"
Кричали люди навкруги.
З ним дорогою ішли:
Діти, рідні та батьки.
Тишу крики розривали,
Труну, батьки, від себе не пускали….
Андрій Долгополий

Вовчанськ – рідне місто моє.
Як без тебе на світі нам жити?
Вовчанськ – знову новий день настає,
А я не можу тебе не любити.

Як хочу я по вуличками пройти, Де дитинство моє промайнуло.
Побачити знайомих і близьких,
І тільки думкою я плину у минуле.
Ми все життя зібрали у сумки.
Залишив назавжди рідні домівки.
І більше в місто не повернемося ми
І не надішлимо близьким своїм листівки.
Душа болить і рани знову ниють
На згадку лиш залишились ключі.
Які ніколи хату не відкриють.
І не заснути вже спокійно у ночі.
Вовчанськ – рідне місто моє.
Як без тебе на світі нам жити?
Вовчанськ – знову новий день настає,
А я не можу тебе не любити
Валентина Харченко

Над головою каштани квітнуть,
Сосни і дуби виросли верх.
Небо хмарами покрила,
Як ковдра над малечею.

Любо дитятко мати руками до себе обіймає.
Тиху пісню колискову заспівала.
І журбу і тривогу вклала в словах.
Різні думки нахлинули.

Сльози з очей капає в низ.
Долонею своєю обличчя витирає.
І усмішка з’явилися на лиці.
Сонце сяє і грає своїми промінчиками.

Голуби літають навколо нас,
Повітря чисте і духмяне.
Тюльпани і квіти квітнуть.
Митці на лавочці сидять.

Щось творять, а розумі спалахують ідеї.
А видатні люди на постаментах стоять.
Дошки пошани відкривають всюди,
Про загиблих героїв і різних історичних подій.

Фотограф знімає в об’єктив,
Все що попаде йому.
Спортсмени бігають дистанцію,
А хто ходьбою займається постійно.

Релаксом і духовними вправами займаються.
Здоров’я підтримують постійно.
Діти маленькі в колясках відпочивають,
І дихають свіжим повітрям.

Виростуть міцними і здоровими,
І батьків будуть шанувати на віки.
Гарний краєвид через арку.
Графіти і малюнки зображені на стінах.

Вінниця шанований місто для туристів.
Тут відпочити і розвиватися різними напрямками.
Всім вистачить місця під парасолькою.
Все для душі і тіла бажає є:

І духовне і світське знання в науках.
Розвивайся куди хочеш.
Будь собою весь час,
Живи і дихай на повні груди.

Серце б’ється і чутливе.
Ми живі і непереможні народ України.
Природа дивовижна і красива.
Малюнки в небі пливуть,

Як кораблі по морю.
Багато слів не вистачить,
Щоб гаму кольорів передати.
Безмежний краєвид огортає нас.

Не можу завершити, бо меж не має,
Як океан безкрайній ,
Так слова пливуть рікою.
Листів не вистачить в зошиті.

Денис Третяк 21.05.2025
Денис

Після холодного і дощового дня,
Тепло настало сьогодення.
Яскраві барви світлими стали.
Печаль змінилася на радість.

Вирує струмочок в ущелині,
На карпатських горах стане сніг.
Сховані там великі скарби.
Природа і цілющі джерела там гарні.

Ягодами, плодами і грибами накрита ціла скатертина.
Вівці отарами пасуть вівчарі,
Новини передають через трембіти свої.
Старовинні міста Ужгород і Яремчі,

Всіх запрошують відвідати їх.
Старовинні замки, храми дерев’яні,
Манять до себе вони.
Старовинна архітектура і природа,

Дає можливість відчути,
Як шепіт цеглини і духмяний запах
Вирує в цій місцевості.
Доторкнись своєю долонею,

І думками поринемо в минуле.
Про славні часи князівства,
Добробут наших пращурів,
Закладений вічний код життя,

Вивчаючи минуле і дає надію.
Великий народ там жив,
І оставив поколінню традицій і звичаїв.
Гарний маємо різні вишиванки,

Як історія і код нації передається віках.
З малечку виховані в традиції,
І в майбутньому нащадкам передадуть.
Любов і шану до минулого,

Як реальні факти буття.
Змінюються покоління,
А історія жива.
Книгу велику маємо,

Навчатись в історії повинні постійно.
Безмежні глибини пізнати треба.
Для того,щоб, рідний народ Закарпаття,
Має існувати завжди в серцях людських.

Денис Третяк 21.05.2025
Денис