Вона іде й тамує голод, Що низько до землі тіло гне. А душу обіймає холод, Вона вже не іде — вона пливе. І найцінніше пригортає — П’ять колосків, що їх знайшла. У хустці за пазухою їх ховає, Щоб нагодувати своє дитя. Вона ще потерпить, вона зуміє, А от дитя її помре. Серце болить, серце мліє, Та через силу додому йде. Село завмерло в передсмертній тиші, Не чути сміху, гомону чи пісні. Лиш видно жінку, що іде сп’янілою ходою, І воронів чорних чути крики злісні. З останніх сил до хати добрела, Її вже виглядає донечка мала. Душа щемить у матері від болю, І подумки кляну лиху цю долю. Який злий біс отих «червоних» приніс? Все забрали в них: хліб, зерно, худобу. Від голоду стогнуть поля, село і ліс. І прагнуть знищити кати людську подобу! Вершник Голод пролетів селом, За ним — сльози, крики і прокляття. Безсилі люди перед новим злом, Що димом розстелився від багаття. Голодомор — це пекло на землі, Година чорна, влада Сатани. Горя страшнішого не бачено ні в сні, Ні в час жорсткої війни. Село замовкло, потонувши у смертях, Що дихали у кожній хаті. Біль і страждання — у кожного в очах, Слова прокльонів линули злій владі. Пройдуть роки, та не переболить Моїй Вкраїні та глибока рана. І іноді Вона здригається й кричить, Вкотре проклинаючи Сталіна-тирана. В жінці тій, що йшла і йшла, Була то ненька Україна. Пригортала до серця найдорожче, що знайшла — П’ять колосків нетлінних… 05.11.2019
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Запали в своєму вікні Свічу вічної скорботи... Пом'яни всіх, кого зажерливий ворог згубив. Врожайна Україна... Голодомори... Смертельні втрати... То радянський союз голодом українців душив.
Найголовніше з першої радянської п'ятирічки – Встановлення курсу на індустріалізацію країни. Ізоляція світу... Відсутність зовнішньої позики... Надія - колективізація витягне Україну з руїни.
Зроблено ставку на хліб - на внутрішній ресурс. Тоді він мав масово відправлятись на експорт. Економічна катастрофа в усіх селах... Той курс Зробив страшний голод й дав геноциду старт.
Держава не виплачувала селянам за трудодні. Люди брали "своє". Не вважали це злочином. Тодішнє зло за розкрадання лягло на куркулів. В селах всі жили бідно, голодно, зі стогоном...
Репресивний радянський закон... Голодомор... Селяни звали його Законом про п’ять колосків. Діяв зі сьомого серпня 1932-ого року. Терор... Охороняв майно і власність для москалів.
Тоді українців залякали судовими репресіями За крадіжки майна колгоспів та кооперативів. Їх чекала смерть з майновими конфіскаціями, Десятирічні тюрми без амністії - для захисників.
Засудженню підлягали всі: дорослі та малі діти. Сльози лилися рікою селами й містами України. Державне – все, що забрали в селян колгоспи. За п'ять взятих колосків - табори чи розстріл людини.
Суди прискореними темпами творили справи. Чекісти в той час стали політичною поліцією. Розпочалися з українцями страшні розправи. От тоді геноцид і став національною трагедією.
Державну, колгоспну, кооперативну власність Назвали громадською, недоторканою людьми. Відтоді почалися репресії й велика смертність. Хто посягав на ту власність, потрапляли в суди.
Кровопролитна боротьба за розкрадання майна. Це – найголовніші завдання радянської влади. Підвищено непід'ємні завдання заготівлі хліба. План виконано на третину. Не дали ради.
Серйозно підірвано курс на індустріалізацію. Вже восени в селян почали відбирати всю їжу. сталін робив терор, морив голодом, нищив націю. 183 тисяч людей в (1932-1939) роки – в тюрму.
Голодом знищено з тринадцять мільйонів осіб. Головний пік смертності – в (1932-1933) роки. Закон діяв до 1949-ого року. В заготівлі - малий успіх. сталін робив українцям тяжкі, смертні вироки.
Про нелюдські знущання радянського режиму Повинен пам’ятати кожен свідомий українець! Ті смерті українців з вини росії – рівні злочину! Їх на українській землі вбивав зайда-чужинець.
Запали в своєму вікні Свічу вічної скорботи... Пом'яни всіх, кого зажерливий ворог знищив. В жилах росіян тече кров ненависти, злости. Той клятий народ в усі віки вбивав, крав, трощив.
