Таточку, татусю,
Я тебе вітаю,
Нині ти від “руських”
Землю захищаєш
Українську нашу
І мене, і маму,
Щоби злая раша
До нас не дісталась.

Здоров”я міцного,
Витримки і сили,
Удачі у всьому
Тобі й побратимам.
За тебе, рідненький
Молимося Богу,
Україні-неньці
Даруй ПЕРЕМОГУ.

2024 Р.

Якось в лісі, на поляні
Стали гомоніти звірі.
Там була коза ошатна
І корова віком в мірі.

Баранець старий, кушлатий
Доєднався до розмови.
Перша мовила крилато
В віці розуму корова:

-Я корисна сама людям,
Бо даю їм молоко.
Мене в домі сильно люблять
І годують о-го-го…!

Тут коза вже спохватилась:
-Я любима теж давно.
Я завжди добре доїлась.
Мене гладять, як в кіно.

Не мовчав баран нарядний:
-Ви молочні, це без спору.
В мене шерсть така ошатна,
Продають її з комори.

Тут пройшла мимо собака
І почула їхній гомін.
Захотіла теж сказати,
Поділитись своїм горем:

-Хоч нема такої шерсті,
Не даю я молока.
Та хотіла буть відверта,
Друг людині на віка.

А сьогодні рано вранці
Мене вигнав старий дід.
Мало гавкаю. На лавці
Як сидить його сусід.

Тож тепер не маю хати
І господаря нема
Мушу лісом я блукати.
Кругом ходить голова.

Стали думати гадати,
Як зарадити ще псу.
Як йому допомагати
Подолати цю гризу.

Тут корова розійшлася:
-Краще “МУ” йому скажи.
До душі йому прийдеться.
Моє “МУ” люблять завжди.

І коза пораду дала:
-“МУ”, це слабо, скажи “БЕ”
Скільки б я так не кричала,
Люблять завжди і мене.

Та баран не думав довго:
-Ти не слухай їх зовсім.
Шерсть виблискує, як нова,
Продасиш, повернеш дім!

Довго думала собака
Над порадами тварин…
-Та не можу я не гавкать,
Це природа моїх днин.

Та хіба ті всі поради
Мають мені помогти?
Чи воно мені зарадить?
Може краще в світ піти?

Краще піду я до діда.
Буду гавкати в дворі!
Так лякатиму сусіда,
Щоб втікали й комарі!

На порозі вечір тихий,
Сонце промені ховає.
Зірочка на небосхилі
Візерунок вистилає.

Вітер гілочку гойдає.
В пташеняток там житло.
Колискову їм співає,
Навіває сон й тепло.

Спить щенятко біля мами,
Спить на квіточці метелик.
Зайченятко між полями
Собі постіль з сіна стелить.

Котик вимив лапки й вушка,
Закрутився у клубочок.
То така в нього подушка,
Біля коврика куточок.

Вже ведмеді сплять у лісі,
Засинають ведмежатка.
Повлягалися в барлозі.
Тепла, затишна в них хатка.

Закривай же оченятка.
Нехай будуть гарні сни.
Будуть спати мама й татко.
Янголятко, й ти засни.

За вікном вже темна нічка.
Місяць шепче нам казки.
Закривай малятко вічки.
Вже закінчились рядки.

Матусю, бажаю міцного здоров’я,
Родинного світла й тепла,
В оточенні щоб була в мирі й любові,
А в серці – Надія цвіла.
Хоч ми не завжди так вчиняли, як хочеш,
Ми просто росли, як всі діти.
І вибач за сльози й недоспані ночі,
За не подаровані квіти.
Ми тебе любимо й вдячні тобі
За материнську турботу.
Бути матусею завжди було
Найважчою в світі роботою…

Сонечко руде котилось
Десь донизу, спати йшло,
Щоби йому та й наснилось
Щось приємне.І було

Задоволеним Світило,
Вранці вмилося в росі
Й увесь день собі світило
Та йому раділи всі.

2022 р.

Що прийшла то за пора?
Що на річку вже пора?
В гаю співає соловей
І жаби квакають в болоті.
Канікули до нас прийшли,
бо маємо гарну пору ми.
Здогадався що то за пора?
(Літо)

Що за пору року маємо ми?
Що все зелене навкруги?
Радісно співає пташка і
Зайча на галявині гуляє.
Сонце у віконце заглядає
І надвір тебе гукає.
Маємо гарну пору року ми,
думаю вже здогадався ти?
(Весна)

Що це за пора року
До нас прийшла.?
Я даю підказку вам.
Вітер віє, дощик йде.
Жовте листячко кружляє й на
Грибочок він лягає.
Яблука збирає їжачок, в норку
Вже заліз маленький ховрашок.
Знає кожна дітвора, як зветься ця пора!
(Осінь)

Що то за пора, коли земля
Білою ковдрою вкрита.?
І сніжинка кружляє навкруги.
А малеча робить бабу снігову і
Ялинку на свято прикрашає.
Як пора ця зветься? Здогадайся малеча!
(зима)

Пташка крильця має ось які.
І оченятка в неї є малі.
Має лапки й животик.
Та спостерігає за нею котик.
Миє лапки він свої,
ніби крильця пташка.
Оченятка в нього не малі.
Й хвостик має ззаду.
Мають дружбу вони,
пташка й котик разом.