В моїй колекції ляльок.
З’явилася – вона, лялька нова.
Має очі голубі і уста червоні.
І волосся чорне, мов земля країни.
Кучеряве й довге.
Сплету вінка їй з квітів польових.
Буде прикраса.
Пошию сукню їй і одягну намисто.
І червоні каблучки на ній.
Гарна лялька в мене ця,
ти будеш україночка моя.

Щороку ластівки прилітають до нас.
Роблять гнізда і селяться у нас.
Пісні лунають і на подвір’ї кружляють.
Заводять діточок своїх.
І літати їх навчають.
Ніби все так само ,як в людей,
тільки різницю гарну мають.
Вони крила свої мають і
більш по світу літають.

Два папуги в нас жили.
Що співали нам пісні.
Один білий, другий синій.
Два папуги два брати.
Кіт на клітку поглядав,
та папуг тих не чіпав.
Зранку пісня, на ніч пісня.
А вночі сопіння в клітці.
Два бешкетника лиш вдень
в сварці пір’я скубли.
Шум і гам тримав не довго,
коли кіт до них підходив знов.
Вгамувалися вони і співати почали.

Кіт Василько шубка біла.
Вийшов сміло на поріг.
Простягнув до сонця рота,
проганя свого зівота.
Новий день уже настав.
До гори хвоста підняв.
І гайнув скоріш у хлів.
В полювати сто хвостів.

В лісі – лісі темному.
На галявині одиній.
Де промінчик сонця ту галявинку грів.
Старий лис лежав і на сонці , він дрімав.
Шубка рижого лиса ,так на сонці ,
золотом сія.
Лис у подумках своїх на
тій галявині притих.
Не зверта уваги він ,на
звірят , що поруч з ним.
Зовсім старим став той лис.
На полювання немає сил.

Білий котик на нашому подвір’ї з’явився.
І блакитні очі мав, мов то сяйво неба.
Коли сходило сонце він тебе будив
і на галяві з тобою він сидів.
Мурликав пісню він свою і
так ніжно дивився тобі в очі.
А як настане темна ніч то
на охоту знов піде.
І там блукає цілу ніч і має він
свої пригоди.
А коли сходить сонце,
Хоч він і звір ,та все ж таки знає ,
що там його чекають.

Лісовою стежиною до замку
я йшла.
Там в глибині того лісу
незвичайна сім’я жила.
Мали вони чарівний палац і
величезного дуба.
Мов охоронцем до входу
замку стояв.
А в тому замку диво – дівчинка росте.
Марсель цю дівчинку зовуть.
А має з народження вона
довге волосся , що кожного
дня росте.
Цілющу силу має волосся те.
Прикладає його до рани вона
і все знов заживає.
Лікувала Марсель волоссям своїх
усіх і великих і малих, і звірят і пташок.
Приходили до неї і сліпі і на візочку.
Стрибали і бачили знову світ .
Одного дня лісовою стежиною
до замку відьма прийшла.
Бо почула про миле дитя.
Захтіла волосся собі те забрати.
І вночі в будинок зайшла.
До Марсель в кімнату забрела.
І тільки схопила сонне дівча,
та на захист її прилетіла зграя пташок.
Спасли Марсель від страшної біди
і цілющі коси її зберегли.

Свіжить зимова прохолода,
Тішить своєю чистотою білий сніг,
Мереживо на вікнах — насолода,
І скоро рік Новий прийде на наш поріг.
В домівках скрізь засвітяться ялинки,
На них заграють іграшки нові.
За вікнами заходяться сніжинки
В казковому танку святковім.
Усе завмерло і затамувало подих:
Дерева, квіти й трави в унісон,
Ведмедів, їжачків і білочок
Зачарував зимовий дивний сон.

Люлі люлі люлі,
Вщухли усі бурі.
Сонечко сідає,
Місяць визирає,
Час вже мити ніжки,
І лягати в ліжко.

Баю баю баю
Сон тебе чекає,
Книжечку цікаву,
Домовик читає.
В хаті тихо тихо,
Спить і кіт мурлика.

Люлі люлі люлі
Лада поцілує,
Щоб ніякі жахи
не мішали спати.
Вітерець шумить листком,
І присниться гарний сон.

Баю баю баю
Чур оберігає,
Стежить за вогнем в печі,
І щоб міцно спали всі.
Повертайся й засинай,
Не прийде тепер Бабай.

Люлі люлі люлі,
Іграшки заснули
Лиш один собака,
Він не спить до ранку.
Цілу ніч в дворі гуляє,
Вовкулаку не пускає.

Міцно очі закривай ,
Люлі люлі, баю бай.

Верещако Сергій.

У світі шарів, де зорі танцюють в небі,
Де кожен вітерець ласкавий й мрійливий.
Тут мрії плетуть килими з відтінків дивних,
А серця грають мелодіями ніжних.
Під сяйвом місяця й зірок вогняних,
Таємниці світу розкриваються в очах.
Літають у небі казкові кораблі,
Де кожен мить – немов кришталеві хвилі.
О, як чарівно в цьому світі мандрувати,
Де кожна краплина роси – мов казка вишивати.
Світ шарів – це сонця промінь на долонях,
Де мрії стають живими, як чарівні каменя.
Нехай триває ця поема, мов квітучий сад,
Де слова линуть, мов ріка, веселі й владні.
Світ шарів запрошує на танок часу й простору,
Де кожен мрії – чарівність, де вічно вірють у диво.