Вогнище

Вогнище
Довбище
Ти тупе уй*****
Полюбити дівку
Котра з тобой не може вже
Вогнище
Горище
Плаче моє горе ще
Я тобою горю мля
Спали моє кладовище
Вогнище
Сонячне
Тіло її сонячне
Бути поряд з нею
Сексуально збочений
Вогнище
Кострище
Горить моє вогнище
Ти моя душа
Вогняне моє становище
Вогнище
Колише
Серце моє колише
Відчувати поряд
Твої очі ті захоплені

Навіть навіть якшо я дотлію
Ти зостанеш моєю останньою мрією
Навіть навіть світ накриється кригою
Я спалю все нах**
Ми з тобою будем єдиною

Єдиною єдиною
Неконтрольованою силою
Ми спалим довкілля
Ми станемо родиною

Дотлію дотлію піду за твоїм тілом
Не залишишся мене
Я на завжди твоє діло
Хоч нас розлучить дистанція світу
Я буду завжди поряд
Ти будеш моєю мрією

Обіймаю тебе думками —
Крізь тишу, крізь ночі й роки,
Де слова стають між нами
Прозорі, неначе струмки.

Ти далеко, а серце відчуває,
Як ти дихаєш в снах моїх,
І душа, немов би страждає,
Знову тягнеться на твій поріг.

Обіймаю тебе маленьку,
Без рук, без тепла долонь —
Лише серце шепоче тихенько:
“Ти моя, навіть крізь сон”.

І коли розчиниться ранок
У мряці, в дощах, де тумани —
Я знову прийду, як світанок,
І обійму тебе… думками.

Ти — моя молитва в тиші ночі,
Шепіт серця, що не знає слів,
Ти — вогонь, що світить мені в очі,
І спасіння в бурях диких снів.

Твій кожен подих — ніби сповідь ніжна,
А теплий погляд — віра без кінця,
Ти — є любов, свята і безгрішна,
Що живе в глибинах мого серця.

Я блукав у світі без причалу,
Та почув твій голос крізь дощі,
І душа моя тебе впізнала —
Між усіх, як світло у ночі.

Ти — моя молитва, ти – мій спокій,
Мій всесвіт, мій вічний храм,
І коли впаду я між зорями —
Я знову зійду до тебе там.

Ти — пісня, що живе в мені,
Немов весняний подих в полі.
Твій голос грає в далині,
Мою мелодію любові.

Твоє тепло, в душі горить,
Коли навколо сірі дні.
Твоє ім’я — мій тихий щит,
Що береже мене у сні.

А нота серця, мій мотив,
Що грає вічно, без зупину.
Ти в кожнім подиху, в дощі,
У сонці в зірці у хвилині.

Ти — музика, що не стихає,
Живеш у жилах і на сцені.
І навіть тиша промовляє:
“Ти — пісня, що живе в мені…”

Вона прийшла, як тихий спів,
Як подих вітру поміж трав,
Як світло з ранніх моїх снів —
Любов яку колись проспав.

Її усмішка — мій світанок,
Слова її — живі пісні,
Коли проводжу з нею ранок,
Це є мої найкращі дні.

Бо час мине, зів’яне листя,
І згаснуть зорі у імлі,
Але вона — любов, що вічна,
Що б’є в грудях, мов грім в землі.

І навіть коли все скінчиться,
Й душа піде за горизонт, —
Вона не зникне залишиться,
Як вічний, полум’яний фронт.

Вона — любов, що не вмирає,
З нею усі дні казкові.
І навіть смерть її не знає —
Бо вічна сила у любові.

Щось сталося зі мною в цьому світі,
Лиш їй подарував я стільки квітів.
Бо лиш про неї мрію з вечора до рання,
Лиш їй вдалося пробудити те кохання.

Кохання від якого шаленію,
Про нього все життя своє я мрію.
Воно цілком весь розум відбирає,
Я впевнений Господь щось більше знає.

Лиш в ній життєвий сенс мій полягає,
І лиш для неї місце серце зберігає.
Володарка медичного намета,
Її прекрасне і’мя Віолетта.

Десь високо в небі
Місяченько-лебідь
Поміж хмар пливе.
А зіроньки сяють,
Зваблюють-моргають,
Кожна з них зове,

За собою кличе,
Диво-чари сипле,
Щоб заворожить.
Місяць усміхнувся:
– Я усіх люблю вас,
Феї золоті.

2025 р.

Вона йде між жита золотого,
Де схиляється небо до трав,
І торкається серцем до Бога,
Щоб весь світ про любов заспівав.

Її коси — мов хвилі пшениці,
А в очах — небесна блакить,
Їй співають жайвори й птиці,
А її серце любов’ю п’янить.

Вітер грає в її серпанку,
Ніжно шепче: “Моя, люблю…”
І здається, що час на світанку
Зупинився у тихім краю.

Королева полів і вітрів —
Ти без трону, та вічно свята,
Ти — душа нескорених снів,
А для мене ти золота.

Торкнись її душі — не слів, не тіла,
А там, де ніжність мовчки спить.
Де тінь надії ще несміло
Бажанням знову в світ летить.

Торкнись її очей — в коханні,
Без болю, без пустих речей.
Хай спалах світла у бажанні
Зросте з твоїх теплих ночей.

Не руш минуле — хай затихне,
Нехай дощем змиває слід.
Її душа — мов поле стигле,
Де проростає новий світ.

Торкнись не рук — торкнись довіри,
Що так боїться знов згоріти.
І ти відчуєш, як у вирій
Летить любов, щоб знову жити.