У батька серце — безмежний океан, Дві доньки — два світи, два сонця в небесах. Хоча вони різні, але в кожній з них — Тепло його рук, його найкращі думки.
Для однієї — він як мрія вночі, Для іншої — як сонце вранці в очах. Та серце батька, як річка без берегів, Не знає розподілу — для обох його любов.
В одній — ніжність, в іншій — сила, Але в обох однакова суть — любов нескінченна. Вони — його світло, його втіха, Незважаючи на відмінності — єдині в серці.
Як дві зірки, що світять однаково яскраво, Кожна для нього — незамінна частина. Бо батькова любов не зрадить і не зміниться, Вона для кожної доньки — однакова, як безкрає небо.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Я часто в думках своїх, про тебе вірші складаю Малюю твій образ ясний у думці кожен день. Коли ніч тихо падає, коли світанок грає Твій голос в серці моєму – найкращий із пісень.
Твоя усмішка світла, як сонця ніжне сяйво Твій погляд – мов зірниця в безкрайній висоті. Тебе одну я в душі своїй завжди шукаю Бо ти – мій спокій в бурях й мій шлях у темноті.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
невпинно пАда сніг я думаю про тебе як ці сніжИнки ніжно тихо в один бік
ти посміхаєшся мені тільки очима
блищить ж сліпучий білий сніг до сліз моїх незамерзаючих котигорошків
пульсує стежка через зморшки на обличчі мому у напрямку до губ від мокрих-мокрих вій що в іній стекленіють на морозі
нічого з тим не рОблю я бо невідривно зараз дИвлюся на тебе
не дихаю й завмерло серце геть моє щоб не сполОхати тебе бо перше ти так довго не траплялася мені – наскізь нещасному тобов без тЕбе
тепер як сніг на мОю голову падЕш тебе я обіймаю на морозі й не можу зупинить сльозу ту що серце поверх вінця залива усім твоїм добром теплом тобою
але ж тебе нема – лиш сніг – давно уже ти не зі мною лиш сніг над мойов сивов головою й лиш ти у моїм спогаді про жизнь усю розсипану як ці літаючі сніжинки
у всім знаходжу щось від тебе знову бо ти була для мене всім тому й не забуваєшся мені ти назавждИ хоча вся решта вже давно забулась
ось знов з тобов ми йдЕмо по снігу ти воркотИш дівочим голосом розмову про ніщо у плямах світла ліхтарів через які ми крок за кроком просуваємось до дому твОго він недалеко вже десь як і смерть моя тож жадно наостанок я ловлЮ той урочИстий блиск твоЇх очей і танець звабний губ що все говорять і говорять і сміються мені бо більш нікого з нами тут тепер нема лиш ми і сніг кружляючих сніжинків здається – то маленькі зірочкИ падут’ з беззоряного неба долілиць і ми йдемО по них веселими ногами я заговОрюю тебе словами й твої глибокі темні очі Ночі
невпинно пада сніг
ХРЕСТОСЛОВ 25.2.2025
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
не за красу тебе люблю цей світ люблю тому що ти у ньому є і що я можу дихати тобою дивитися тобов і все чого торкаюсь – ти бо ти мені співалась ще до того як вперше я тебе зустрів відчув що ми – одно
я більше сам не буду ніколи і ні в чім
назавжди розчинивсь в безлунні лун летілої стріли погоні за над всім
це втеча через все
я – безіменний вічний погляд невідводимий спраглий і прямий
я дИвлюся крізь час що купчиться довкола тЕбе здійнЯтий хвилями троянд що пЕлюстки їх всі завждИ повернуті до тебе як я повернутий тобі усім що маю матиму і мав
ти – мак розкритий й цвіт розсипаний у всім заплутанім і таємничім невидимим стерном
з горіха зерня ліс тривог стовбирчить під водов мов мавок хороводи в розхристаних і мокрих сорочкАх навколо тЕбе дотиком руки а я все рівно думаю про тебе
ти – ключ у зовсім інший світ що сам до нього не попАдеш і проживЕш свої 100 літ у світоглЯдній шкаралупці радіючи що світ цей обертається навколо тільки тЕбе тоді тобі не треба десь іти і щось шукать
ти в тебе Є все ж інше відцентровов силов від тебе як ті кола на воді зґасають навсібОки
ти – один і геліоцентрично рівний сам собі в тавтолоґічному часІ де все – як вчора і як завтра
до тебе мавкою прийшла вві сні одного разу
ти не забув як в інші ті разИ ніхто до тебе не приходив а тепер раздрАяся надвОє вся завЄса од вишняго до нижняго краЇв і потрясЄся вся земля камЄніє всє распадЄся поотвєрзОша грОби і мнОга тєлєсА св’ятих востАша і твОє серце зупинилось нА не- зробленім ударі
настала тиша всЕму світу як у Перший День і Дух Св’ятий літав над темною водою
земля була невИдна і пуста і переповнена передчуттям
Тобою
підводна тЕчія несе тебе через розверстий Ґібралтар у все новЕ важнЕ і радісно тривожне
запам’ятай хвилину цю коли ти нЕ ніхто
так ось для чого все булО
тобою знята Першая Печать
коли їЇ ти поцілуєш вперше – бУде Друга
твій одномірний світ безповоротньо став двомірним
наразі
дякуй Їй за просвітління се
знімай Печаті з таємниць життя за щО тебе тЕж точно розіпнУть
ізтліє слід твій
дякую Тобі
що Ти була і я пожив з настіж одкритими очима в буремних пошуках Тебе і ТвОго Ewig Weibliche
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
коли молода людина готова закохатися а нема в кого, то реальність починає ґлючити і мироточити з різними видіннями наяву і вві сні приходять “предвісники”
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Навіщо в обіймах слова? Достатньо просто тримати. Це гармонія як ніч і сова, Вистачить просто мовчати. Години біжать – це їх справа, А нам нема куди поспішати. Хай повільно розкриється мальва.
Мінімум двадцять секунд, Тримай, не відпускай. Грай повільно етюд, Не спіши, почекай…
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Теорія незримих ниток Колись потрапила мені, І спокій принесла душі, І віру в те, що в кожній миті Зв’язок між душами двома, Що десь блукають в цьому світі, Працюють і дарують квіти, Проводять з кимось вечора.
В один момент зведуть нитки, І цей зв’язок, що був між ними, В очах коханої людини Побачать знак — вони знайшли.
Отож, теорія правдива: Серця з’єднаються тоді, І спокій віднайдуть душі, Коли переплетуться нитки.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
