Вперше нас з тобою
Побачив вокзал.
Тільки він знав, що ти –
То є ти, а я – то є я.
Тільки він чув, як при зустрічі
Б’ються наші серця.
Тільки йому були відомі
Наші перші відчуття.
Він спостерігав за нами.
Милувався, хвилювався.
Його серце кричало з нами,
на тіні клятої війни.
Цей вокзал подарував
Надію світлого буття.
В ньому початок нашого життя.

На простирадлі лежало двоє.
Він і вона.
Остудила вона, вогонь кохання його,
від розлуки.
Під назвою Війна !
Він і вона – сопіли в унісон,
від жаги кохання вночі.
Тільки й чути серця стукіт.
На простирадлі лежало двоє.
Він і вона.
А в повітрі вирувало кохання,
І не знали, ці двоє,
що поєднала їх війна.
І стріли Амура проникли –
Стрілами їхні серця.
Так керувала доля,
поєднала для вічного кохання.
Поєднала і залишила живими.
Він і вона.
Тепер їх двоє.
Їх поєднала Війна!

Якщо Ти космос, то я Гагаріним стану
Летітиму до Тебе енну кількість раз
Набридлу буденність перетвОрю в нірвану
Повернувши назад забутий екстаз
На все свій час, тож не квап події
Ти ж сама вчила цінувати кожну мить
Наберись терпіння, випий ліки від алергії
У мене теж, від самотності, зліва болить
Чомусь постійно згадую позаминулу осінь
Твій силует по ту сторону авеню
Від безвиході, сама собі кричала «досить»
Досить вже до столу подавати брехню
Я залИшусь осадом на дні кружки
З якої Ти на сніданок пила каву
Я залишусь порадою Твоєї найкращої подружки
Навіть, якщо вона скаже, що я непрАвий
Я стану Твоїм особистим знаком зодіаку
Створивши для Тебе персональний гороскоп
Страх зруйнує розчин аміаку
Захистивши організм від хвороб
Пора змінити в душі ту мажорну тональність
Замість бемолів, наповнити настрій дієзами
Жорстокою інколи буває реальність
Почуття ховаючи за непотрібними тезами

Слова сказані ненавмисне
Поповнили колекцію розчарувань
Із брехні зібране намисто
Як оберіг, від болі та страждань
Вона почуття дарувала чужому
Віддавала кохання просто так, задарма
Вона більше не довіриться нікому
І від тепер засинатиме сама
Їй присниться залізничний вокзал
На якому вона була у Женеві
Одна дорога – на станцію “Фінал”
Де всі виходять на кінцевій
Вона залишиться такою ж незалежною
Незнайомою з відтінками гордості
Місцями, аж занадто обережною
Розмовляючи із постаттю самотності
Він частіше у минуле повертається
А вона частіше приходить у снах
Як і колись, йому посміхається
Шкода, що тепер все тільки в думках

Її погляд замість цукру до кави зранку
Поцілунок зі смаком солодкого еспресо
Її очі , до мурах, задерши фіранки
На перших рядках ранкової преси
Йому б тільки до плечей її доторкнутись
Хоча б на секунду, на одну тільки мить
Вона не дозволить йому схаменутись
Коли зліва у грудях ще раз заболить
І знову між рядків все сказано по суті
За минуле, яке ніхто не повернЕ
На листку слова тремтять від люті
Коли він з абзацу пише про сумне
І вкотре на душі повіє вітер
Моментами спогадів минулого життя
В думках колекція рандомних літер
Нерівним почерком опише почуття

Розчарування у спогадах минулої давності
Вся біль перетвориться на її особистий автограф
Почуття із присмаком знайомої банальності
Котру не розпізнає професійний фотограф
На кухні десяток невимитих склЯнок
На підлозі уламки побитих тарілОк
Разом з похміллям зустрінутий ранок
Не варто прислухАтись до чужих думок
Його віршІ із синдромом картавості
І почуття надзвичайно холодні
Вона прочитає рядки, лиш заради цікавості
Залишивши у пам‘яті наступним «сьогодні»
Він більше не захоче назад повернутись
Стати для неї демоном смерті
Котрий не зможе щиро посміхнутись
І ніколи з нею не буде відвертим

Ця відстань у двадцять з лишнім хвилин
І п‘ять секунд, щоб до Тебе доторкнутись
Я сьогодні хочу побути один
Думками в минуле ще раз повернутись
Спогади поселились в окрему кімнату
Криком назовні виривається біль
Ти своє серце довіряла психопату
В незагоєні рани досипаючи сіль
Твій голос і тепер чути крізь протяг
Залишений у пам‘яті, як минулий архів
У шафі давно непрасований одяг
Просякнутий ароматом ТвОїх духів
І Твій погляд, ніби козир з колоди
Де брехнею мічена кожна із карт
Почуттям завждИ бракувало свободи
У марних спробах відчути азарт

Так хотілось втекти від проблем
Придбати квиток на плацкарт до Одеси
Твої очі навчились з‘їдати живцем
Про минуле дізнавшись з ранкової преси
Почуття на папері, не жаліючи літер
Ховаючи їх між банальних рим
Спогади розвіяв шалений вітер
Стираючи з обличчя фальшивий грим
Моя душа ремонту не підлягає
І серце в активному пошуку назАвжди
Твоя посмішка останнім чАсом лякає
У ній більше не побачити правди
Я відкладу слова всі на завтра
Відбитком минулого на розбитому склі
Ти набагато більшого варта
Чим просто жити на цій землі

Крик душі на розі вулиць пустого міста
Посеред бульварів та шумних авеню
Мрії про кохання зліплені із тіста
В які знову підсипають брехню
Його признали психом всі лікарі
Діагноз підтвердив навіть доктор Хаус
А він з небесами укладає парі
Ніби, насправді, існує Санта Клаус
І вкотре з самотністю наодинці
Почуття психопата падуть на листок
Немов із в’язниці тікають злочинці
Котрі до її серця відкрили замок
І вона впізнає до болі знайомий почерк
Особисту колекцію римованих думок
Між рядків у минуле, щоб поставити прочерк
Саме там де почався шлях помилОк

Гігабайтами спогадів пам’ять заповнена
Всі почуття до заводських налаштувань
Думками підсвідомість занадто переповнена
Забракне місця для всіх ТвоЇх бажань
І ця самотність – крок до божевілля
Свідомо загнана в глухий кут
Душа роздерта, немов після похмілля
У невідоме прокладатиме маршрут
Усе життя – суцільне бездоріжжя
Роками зібрана колекція розчарувань
Тобі ж хотілося щасливого заміжжя
А не новОї порції випробувАнь
Ти хотіла, щоб я Тебе вдихав повільно
Відчуваючи навіть бронхами у легенях
У підсвідомості думками божевільно
Останньою гривнею у подертих кишенях
Кожним м‘язом під дією судомів
Кожною краплею крові, що тече по аорті
Кожним новим списком смертельних синдромів
Всіма почуттями, які не були на курорті