Знов наснилась ти мені,
Що я в тумані десь блукаю,
З ліхтариком Тебе шукаю.

Аж раз й мені поталанило,
З’явилось дивнеє світило…
Я думав вибився із сил
Та помилився, знов ожив.

Побіг на зустріч обійняв
І більше вже не відпускав.
Бо знав, якщо і відпустити…
Не зможу я без Тебе жити!

Здавалося б, всього лиш день.
Але цей час, без звісточки від тебе.
Так довго тягнеться доба
Немає спокою для мене…

Але так буде не завжди,
Прийде сповіщення від тебе,
Розсіються тривожнії думки,
І миле Сонечко засяє знов для мене

Привіт Маленька, знов не сплю,
За голосом твоїм тужу…
Не можу довго я без нього,
Приємний він для слуху мого…

В уяві згадую розмови,
Твої слова немов промови…
Уважно слухаю тебе,
Повнить він силами мене…

Не можу навіть я збагнути,
Як жив я щоб тебе не чути,
Скоріш за все, не жив , а спав,
Бо голосу твого не знав…

Скажи будь ласка хоч два слова,
“В мене все ок і я здорова.”
Не вимагаю, а прошу…
Рядки з турботою пишу…

Вже вибач, що так набридаю,
Я просто спокою немаю…

Прокинувсь знову і не сплю…
Що коїться зі мной, не знаю,
Напевно я тебе люблю…
Напевно я тебе кохаю…

Пробач за голосні слова,
Так просто ними не кидаюсь.
Насправді спокою нема,
Насправді я тебе кохаю…

Погода плаче, я сумую,
І у думках Тебе малюю.
Неначе час мій зупинився,
На Тебе я не надивився…
Але прийде пора щаслива,
Побачу знову Тебе мила,
Настане сонячний світанок,
Скажу тоді я добрий ранок☀️.

Я би поспав, якби Тебе не знав…
Мій сон тривожний та короткий.
А погляд твій, палкий, солодкий…
Що не дає мені заснуть,
Закоханий в нього мабуть.

Ти скажеш, що я там придумав,
Такого же ж не може буть,
І що здурів я вже мабуть,
Кантузія бере своє,
І скоро в мене все мине.

А я скажу – це не мине,
Душа вподобала Тебе.
Нічого з цим не пороблю,
Я впевнений…Тебе люблю…

Матусю рідна, ніжна моя нене,
Твоя любов, як небо нескінчене.
Ти сонце вранці, теплий вітерець,
Ти оберіг усіх своїх сердець.

Твій голос —- пісня, що лікує душу,
Твій погляд —- світло в темряві на сушу.
Твої слова —- як мед на рану,
Ти дарувала світло рано.

В твоїх обіймах світ стає теплішим.
І навіть дощ не видається сумнішим.
Ти —- мій маяк, моя дорога ясна,
Моя любов до тебе нескінченна і прекрасна.

За все тобі спасибі, мамо мила,
Дякую, що ти мене такого народила.
Твій образ —- найсвятіший із усіх,
Бо мама —- ангел для дітей своїх.

Вона жила між тінями ночей,
Де місяць ховався у хвилях речей.
Словами не сказана, тільки в думках,
Летіла, як вітер, по теплих стежках.

В очах її —- світло, у серці —- вогонь,
Що палить безжально, не йде осторонь.
Вона мовчазна, як світанок самотній,
Водночас гучна, мов би вечір суботній.

Ніхто не побачить, ніхто не збагне,
Що в серці палає, що душу жене.
Вона, мов туман —- розчиняє сліди
Та в пам’яті вічній залишить світи.

Торкатися шкірою —- мрія й табу,
Тікати від неї —- мовчати в гробу.
Таємна любов —- це мелодія тиха,
Що завжди лунає, як вічна утіха.

Любов —- це світло, що в серцях горить.
Воно не згасне навіть у пітьмі.
Це мова душ, що тихо шепотить,
І ніжність, що плекає у житті.

Любов —- це небо в ранішній росі
І промінь сонця, що цілує день.
Це вітер вільний у морській косі
І спів пташиний, сповнений пісень.

Любов —- це сила що дає нам крила.
І з нею ми здолаємо усе.
Вона в серцях тепло своє розкрила
І щастя, мов весна, у дім несе.

Любов —- це мить, що вічністю стає,
Це погляд ніжний і єднання рук.
Вона —- це все, що в світі є твоє,
Вона —- це рай, який знайшовсь між мук.

Якщо покинеш ти мене,
Тебе ніхто не поверне,
Затихнуть пісні журавлів,
Захмарить небо тінь жалів.

Якщо підеш, все замовчить,
Забудуть квіти весни мить,
І ніч розтягнеться без краю,
Як сніг, що танути не знає.

Та серденько буде чекати,
Як хвиля берег обіймати.
І навіть у самотній тиші
Кохання серце не залишить.

Тож поки поруч ти зі мною,
Ціную кожну мить з тобою,
Бо навіть як з життя піду,
Через віки тебе знайду.