Ні, я вас не сварю, в провину то не ставлю, —
просто мовчання ваше мені завдало шкод.
І вам зізнатись нині сміливості не стане,
та в покарання вам послужить цей сюжет.

Я бився, наче риба, шукавши рідну воду,
і бився так суворо, що надломив хребет.
І їх ніхто не чув — нічних тих криків диких,
і я навмисно рушив священний мій обіт.

І в стані цьому вже мені до смерті ближче,
навряд чи врятувати мою тепер любов.
Тож роби все, що хочеш, з пораненим калікою,
люб просто дочекайся — і закопаєш труп.

Від віку і до віку лиш біль чека людину,
та вирішальну долю зіграє вибір твій.

АС

Пробач мені
за те, що ти мовчала
і недовірою своєю
мене на той світ
ледве не заслала,
лишившись на землі
насамоті.

Пробач мені,
що дикий вітер
твій шепіт не доніс
за даль земель,
що ти сама себе
день в день ламала
і я здихав
в немилості твоїй.

За те, що все
тепер спочатку —
знайомства, дати,
бережні поняття,
і ми удвох, і берегів латаття.
І наче поруч,
але все ж насамоті.

АС

Ти піди по селу та послухай,
як і з ким розмовляють хлопці,
коли їсти жінки їх кличуть,
матюкають життя завзято.

Я хотів би гріхів не знати,
днем під соснами не ховатись,
щоб мене із терпінням затятим
дома рідні чекали обличчя.

Щоб у мене хтось вірив сильно,
як у вигадки й байки старців,
і в війну, і в морську пригоду
полетів би за мною птахом.

Я хотів би нічого не знати
навіть зовсім нічого не чути,
на сніданок, і на обіди
цілувати твої ніжні губи.

І байдуже, що скажуть ті люди,
мені страху нема про завтра,
тільки б очі мої милували
твої ніжні, як персик, груди.

Ти піди по селу та послухай,
я списав би на то сторінки,
як ти кроком своїм ледь чутним
постирала мої границі.

АС

Я люблю тебе
здорову чи каліку
з тобою залишитися
хочу аж довіку

За будь-яких обставин
і в будь-якій з ситуацій
або твій пес у полі
або король в палаці

Хоч грішний,
та люблю Тебе мій Боже
Але й без неї
жити теж не можу

УП

Скажіть Їй, що я її кохаю
скажіть Їй, моря й океани,
і, може статися, я вас пощаджу,
не залишаючи насамоті без риби.

Скажіть Їй, що я її кохаю
сади, луги, поля і городи,
і, може статися, що я вас пожалую,
не засіваючи в усі року пори.

Кричіть їй, що я не сплю ночей,
все уявляючи ночі, де нас двоє,
що хочу лиш від неї дітей —
не одного чи двох, а бодай троє.

І що я закритий сам в душі своїй
а ключик від душі належить їй.

УП

Я не соромлюся гріхів
і не боюсь за них розплати,
і те, що було, не зі мною,
нема вини чи чуття втрати.

Мене на гріх вела любов,
і без претензій чи симпатій,
коли постану я на суд,
вона — мій істинний ходатай.

Я не зву тебе слабкість
і не лічу гріхом
та здалось що ти стати
хочеш моїм ребром

я поволі до раю
землею йшов пішки
й перед входом на тебе
затримався трішки

УП

Кожен спокушений був жіночою красою,
безжально володіють нами фарби,
і мудрість залишається дест там стороною,
і чужинцям готовий дарувати ти ласки.

Ось мить любові, переситившися вволю,
не терпить миру до місця одного
і по ночах тікає в чужоложжя,
буяючи сказом, визволяючи пристрасті.

І згадати те, що світ наш невеликий,
то не спаде на думку свідомості,
що, віддаючи перевагу до когось одного,
іншого обдаровуєш неприязню.

Не дай же Боже мені бути спасенним,
не бувши перед смертю нею упоєним.

УП

Набридла мені сухість слів,
якими не описати почуття,
нав'язливе буття цих днів,
що стосунки губить густо.

Коли в душі на самім дні
закисне брага всіх понять,
аморфне сміття з ранніх пір —
додам я їй різноманіття.

Геть ледь помітний силует,
що мається в моїм закаті,
душею шле мені привіт,
і його наміри приємні.

Піду за ним на всякий ризик,
чого чекати — все й так ясно.

УП

Стомився,
випало перо
марудити папір цей блідоликий,
втомився пензель,
не витримав нутром,
на скатертинах вже писав,
як нехрист.

Соромся, земле,
з твоєї лихої вдачі
безславить Бога
ще незайманий поет.