Тепло її ліктів
у вагоні метро
затамували навіки
у моїм нутро
дві зрослі родимки
золоте руно
двадцять вісім перлин
і як все пливло.

Я найщасливіший в світі
хоч і знаю – жахливий
та я плачу від радості
і кричу щосили
і не хочеться грошей
ні слави, ні світу.
Це любов мене пестить,
це я нею зігрітий.

УП

Ти каєшся, що ти кохана мною,
інших обходиш десятою дорогою,
ти кидаєшся, клянешся, що інший
не заглядає вночі у голову твою.

Та регіт, чим мій слух давно томлений,
мене до інших висновків штовха,
я ревністю заочною гонений…
Порада серця — залишайся з ним.

Ти стільки раз приходиш серед ночі
і просишся назад у теплий дім,
і серце моє вірити так хоче,
і ніч холодна видається мені днем.

Та хоч обличчя твоє приховане баутою,
нещасний всяк, хто зв'яже життя з путою.

Тихіше всі! Вона зайшла,
падіть всі ниць і мовчки
милуйтесь Нею, як і я,
звертайте лиця сонцю.

А раптом Вона пожаліє,
а може, зглянеться на мить,
якийсь-бо привід віднайде
і раптом Вона заговорить.

Вона зайшла
і вмить заповнила собою
весь дім і світ —
о дивний аромат.

І я упився ним,
цим ароматом і тугою,
мій Ідоле, я прошу,
повелівай же мною.

ІХ

В цьому не було потреби
абсолютно ніякої —
провидіння і мету
називати завжди долею.

І збулися всі твої плани
без корекцій і ліплень,
і не було в тому біди,
обійшлось без нарікань.

Просто в очах твоїх
я читав твої пориви,
від заходу до мети
місяць вів мене грайливий.

Поруч долі не було,
просто я завжди з тобою.

УП

Я так кохав тебе,
і почуттям тим не було пояснень,
неначе пив тебе
і ставав раптом молодшим на мить.

Торги водив з Тобою,
намагаючись збути себе на Тебе всю,
я так кохав тебе,
що зраджував і батьківщину, і душу, і сім'ю.

І жодних зусиль не коштувало тобі,
щоб відкрити мій дрезглий рот німий,
Тобі легко — ти народжена була лисицею,
я ж, як овечка, плівся за тобою.

І не поставить ніхто мені це за провину —
ми, ангели святійших почуттів, раби.

УП

Я так кохав тебе,
і почуттям тим не було пояснень,
неначе пив тебе
і ставав раптом молодшим на мить.

Торги водив з Тобою,
намагаючись збути себе на Тебе всю,
я так кохав тебе,
що зраджував і батьківщину, і душу, і сім'ю.

І жодних зусиль не коштувало тобі,
щоб відкрити мій дрезглий рот німий,
Тобі легко — ти народжена була лисицею,
я ж, як овечка, плівся за тобою.

І не поставить ніхто мені це за провину —
ми, ангели святійших почуттів, раби.

УП

Буває жалко, так і совісно, й незрозуміло,
що, простеживши хвилю всіх почуттів твоїх,
я бачив, як їх шум спадає тихо,
аж ось лиш мить —і знову дух поник.

Безжалісно я до життя вертаю
надії, що інший розбудити не посмів,
а споглядати, як ти знову згасаєш —
така поки що скромна моя доля.

Мені шкода, що ти кудись злітаєш,
літати мій дух зроду не вмів.
Ти політай, а я посиджу, почекаю,
я за тобою так далеко йти не смів.

Та вірю, що ти знов затужиш,
і в моїм домі знову заночуєш.

УП

Ходімо гуляти зі мною під дощ,
і захлинемось у дикій страсті,
хай краплі часом б'ють, як лід,
і розбивають нас на друзки.

Не згасить пал ніякий мозок
ні наш, ні ваш режим,
коли ми разом під дощем,
байдуже мені, що грішим.

Від вологи закрутиться мозок,
дихати стане так важко,
все місто наше, і ми одні —
ніщо не стримає ласки.

Любов'ю захворіли ми,
що може бути небезпечніше?

Заплакане полотно, пошарпаний батіг
і дзбан вкритий сажею.
Ніхто до темпів цих не звик,
світ став спотвореним, ображеним.

Лиш я один веду щоденник,
щоб пам'ятати день учорашній,
щоб не забути дивну мить
і знати, якою ти була раніше.

Затерта жердина, зіпсований листок,
ще два-три рази по новій.
Від сонця кольоровий відблиск,
і знову ми небезпечні.

Брусок лезо іскрить,
вода брамить каміння.
Один лиш я веду щоденник,
щоб пам'ятати всі ті миті.

УП

Мені від музики твоєї
стає так неймовірно легко
що я розслабений лежу
безпомічний як зкалічілий

коли повз клавішних і струн
на світло з'явитися твій голос
немає сил тоді в руках
намацати твій славний волос

І не залежачи від нот
береш ти вище або нижче
мене завжди пянить акорд
і я завжди спускаюсь нижче

по що мені той світу шал
я хочу чути твій вокал

УП