Не винен долі
за скроні, забарвлені горем,
не прощений полем
за мрією втоптаний шлях.

Не попрощавшись із краєм,
забувши рукою махнути,
все рабом далі
продовжуєщ лінію гнути.

Зазнавши поразки в суперечці,
програвши діалог із долею,
я один у морі
і хочу залишитись з тобою.

Народилась любов моя в сонетах
і помре — ні слова нікому про це.

УП

Все що ти вмієш, я вже хочу
Курчавий волос, твій поклін.
Коли ти мрієш, я не можу
постійний верх, хиткий поділ.

Ти подивись навколо тебе,-
Немає рівних ворогів.
Я сам сказав, не зрозумівши
а як побачив, аж збліднів.

Немає кращої, й не буде
з обох сторін усіх берегів.
Бо я шукав, і не знаходив
серед галактик всіх світів.

УП

Ось я стою такий пихатий
перед тобою, такою смиренною.
І бачу тварюку в подобі Бога,
а ангелок чіпляє собі роги.

Ось ти мовчиш, а руки ціпеніють,
а я базікаю і від тебе балдію.
Ось ти готова, підіймаєшся й ідеш,
а я шкодую — закоханий без меж.

Ти дражнишся, даруєш мені надію,
у мені прекрасному бачиш ти невігласа.
Я прагну, я тебе боготворю,
на кожен гріх заради тебе йду.

Навіщо правда — я люблю обман,
Тобі все небо, мені — один туман.

УП

Буває, що в звичайний день
милуюсь лірикою інтимною,
і автор пише, на мій погляд,
так просто, дурно і наївно.

Потрапивши під владу чар,
ним рухають лише інстинкти,
і жертву вабить ідеал,
а ідеалу так противно.

В бідоласі геній починає,
гребти від берега до хвиль,
та жаль, в запалі не розуміє —
його не ждуть ні тут, ні там.

Закоханість — в ній небагато сенсу,
палає в серці вогник.
Вона живе лиш в наших головах,
росте і в'яне, наче квітка.

УП

Ти впізнаєш мене
і впізнаєш мій голос,
серед білого дня,
біля райських воріт.

І тобі з висоти
все здається так просто,
а мені без тебе
не дається легко.

Але я мушу бути сильним,
хоч і важко збагнути,
як ти можеш спокійно
без мене там літати.

Сходами до раю
по твоїх йшов слідах,
стукаю, чи відчиниш? —
я ж бо йшов за тобою.

УП

Себто розуміти так: я не жадаю
вашої плоті і не бажаю вашого тіла, —
та, я клянуся, й близько не було,
ви просто все не так зрозуміли.

Слухати варто було уважно
й забути все, що так довго кортіло.
Кволість природи за нами знехтує:
сіпати, бігати, стрибати і мріяти.

Та я гадаю, що то лиш промінь,
й сяйва потік той потроху змарніє.
Думати розумом тре було змалку —
нині й довіку не настане клепки.

Пошепки ще раз запропоную:
хочеш співати — я заакомпаную.

УП

Не впади зі скелі необачно,
коли мені парні квітки,
я покидаю світ цей тлінний,
подарують усі, а з ними й ти.

Не віддавайся допитливим знакам,
що їх кидає кожен підряд.
І не прислухуйся до докорів,
що посилає чийсь там погляд.

І хоч твій день уже не такий, як раніше,
і пустий, як худенький стакан,
будь ти до мене хоч на крапку ніжнішою —
клянусь, я б не помирав.

Прости мені, ангеле, не вистачило сил,
своєю любов'ю ти мене добив.

УП

Глухий як риба, онімів,
забувши шум звучань потьмяних,
красі твоїй не заспівавши,
я про тебе мрійливо тужу.

Я не відкриюся нікому
в усіх бажаннях нездійсненних.
Відомо Богу лиш одному,
багато в світі навіжених.

І у відчаї, і в мріях,
в пустелях дивних ароматів,
я відкриваюся вам у віршах,
їх мій поштар несе крилатий.

І пустота, зігріта у вогні,
вам явить те, що бачив уві сні.

УП

Ти не зірвись, мій ангол ніжний,
назустріч тьмяній пустоті,
коли покину світ цей тлінний,
не йди за мною по путі.

Прошу, не будь на самоті,
розслабся в морі суєти.
І не стрічай таких же бідних,
таких нещасних, як і ти.

Забудь скоріше наше місце,
і не стрічай сама закат,
сьорбаючи злегенька пепсі,
смакуючи весь біль утрат.

І пам'ятай: що Бог серед тіней
нам шле товаришів і друзів.

УП

Легко іншим інших любити,
любов до тебе — важкий подвиг,
і жертвам, що пали від любові
до тебе, я пам'ятник спорудив би.

Ти то два місяці мовчиш,
то рік без угаву балакаєш,
нестримно на людей кричиш,
а після зовсім затихаєш.

Історію моєї любові
не описати добрим словом,
і кожен, хто знав тебе давно,
із голови до ніг покритий в сором.

І що мені з цієї то любові —
один лиш біль, притворство і докори.

УП