Моя колискова, барвиста, казкова,
Моя барвінкова, п’янка, волошкова,
Моя солов’їна, співуча і вільна,
Моя чарівна, милозвучна, довільна.
Моя лугова, лісова і небесна,
Завжди молода, річкострунна, як весни.
Моя довгокоса, мрійлива, зваблива,
В минулому- бранка, сьогодні – щаслива!
Моя і стійка, і яскрава, і сильна,
Моя материнська, бабусина, сина.
Моя калинова, вербова, кленова,
Уся в вишитті, наче панна казкова.
Струнка- як тополя, красива – як щастя,
Стрімка, наче доля, жива – і не здасться!
Моя найбагатша, найкраща і щира,
Краса- наречена, і завжди щаслива.
Моя стоголоса, гучна, веселкова,
Водночас проста, як дитя,і квіткова,
Моя золота, вже свята, світанкова –
Моя українська ріднесенька мова!

НЕ ЦУРАЙСЯ

Не цурайся мови, друже –
Вона калинова.
Мелодійна і барвиста
Українська мова.

Не цурайся і не нехтуй
Нею розмовляти,
Бо Вкраїна й рідна мова
Мають розквітати.

Не кажи, що тобі зручно
І близька ворожа.
Тільки наша милозвучна!
Й на це ласка Божа.

Хай складаються щеле́пи
До рідної мови,
Адже ти не розтелепа,
Що веде розмови.

Не звеличуй ти ворожу
Своїм белькотінням,
А й скажи: «Усе я можу,
Вже прийшло прозріння».

Не топчи ти калинову,
Бо вона – єдина,
Нею має розмовляти
Уся Україна!

18.05.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1039982

Українська, дзвінка вимова.
Є найкращі у неї слова.
Найрідніша для серця мова,
Давньовічна і завжди нова.

Всі віки боротьба і знову
Ти стоїш за право на життя.
Спотикалась, брала обнову,
Проростала у своє буття.

Ти лунай, як завжди, як ніколи!
Твої діти співають пісні.
Найніжніші твої колискові,
Витри очі, хай будуть ясні.

Від батьків нам дісталась, спадок.
Скарб найбільший з прадавніх віків.
Ще прийде той найкращий світанок,
Розквіт твоїх найкращих років!

Співаки і поети завжди,
Твої плечі і твоя гора!
І звучатиме слово правди.
Українська назавжди жива!

Українська, дзвінка вимова.
Є найкращі у неї слова.
Найрідніша для серця мова,
Давньовічна і завжди нова.

Всі віки боротьба і знову
Ти стоїш за право на життя.
Спотикалась, брала обнову,
Проростала у своє буття.

Ти лунай, як завжди, як ніколи!
Твої діти співають пісні.
Найніжніші твої колискові,
Витри очі, хай будуть ясні.

Від батьків нам дісталась, спадок.
Скарб найбільший з прадавніх віків.
Ще прийде той найкращий світанок,
Розквіт твоїх найкращих років!

Співаки і поети завжди,
Твої плечі і твоя гора!
І звучатиме слово правди.
Українська назавжди жива!

Сидить у клітці віковій
Та пташка. Хочеться на волю їй,
І знає бідна, що на волі
Лиш море горя й море болю…

Сумує мила і співає
Свою мелодію душі,
На волю хоче, та не знає,
Чому скніє в німій тиші.

Хіба почує ці страждання
Отой, що в клітці зачинив?
Сумна мелодія звучання
Не передасть потрібних слів.

А птаха хоче проспівати
Свою історію правічну,
Про те, як довелось ставати
Їй непотрібною й скаліченою.

Про те, як її уникали,
Як зрадили та занедбали,
І про зневагу, й про знущання,
Й про всі свої поневіряння.

Той скаже, що її немає,
А інший просто уникає,
Оцей ненавидить й ганьбить,
А хтось за неї може вбить.

Та птаха мріє все про волю,
Дверцята відчиня поволі,
Чекає, бідна, що хтось, може,
Поспівчуває й допоможе…

Листопад, 2021

А слово, мов птах, розлетиться
Поміж людей, у натовпі, в пісні,
У думах, у віршах, в розмовах.
Минатимуть часи лиховісні…
Когось пробудить із оковів
Те слово свободи, надії.
Когось закликатиме в битву,
Когось поведе у мрії,
А для когось слова — це молитва,
Порятунок через шепіт і сльози.
За словом ведеться гонитва:
Прокляття, цензура, погрози!
Бо слово — це зброя у мові.
Не дайте знанням цим згубитись!
Не раз окроплене кров’ю,
Не раз довелося битись,
Щоб мову і слово звільнити
Із утисків ворожої влади.
І в землю родючу садити —
Навчати словом громаду,
Сіючи зерня просвіти,
Захищаючи своє по праву!
Навчайтеся знанням, діти,
Щоб не втратити свою державу…
Щоб мова не стала мертвою,
Щоб не зникла, не згубилась в століттях.
Звільнена не однією кривавою жертвою,
Не знищена жодними жахіттями!
Ви мову плекайте, слова бережіть.
І творіть, і творіть, і нове творіть!…
І де б ви не були, нею говоріть,
До погибелі її не доведіть.
Бо мова — це зброя народу!..
15.04.2024

Українська мова, ніжна і звучна,
Мова, що лине, як пісня весняна.
Її слова, мов роса на траві,
Розкривають душу, неначе квіти в саду.

В ній є мелодія, як звуки скрипки,
Що линуть від серця до серця, ніжно й легко.
Українська мова — це вітрила мрій,
Що піднімають душу, наче птаха в небі.

Слова її, мов річки вперед,
Несуть нас у світ чудес і таємниць.
Вона — мова, що співає про любов,
Про відвагу, про красу та свободу слова.

Українська мова — це мелодія душі,
Що відбивається в кожному звуці.
Нехай вона лине, як музика нічна,
Українська мова — наша найбільша скарбниця!

• Твір:

  ЛИНЕ ІЗ СЕРЦЯ І МОВЛЯТЬ ВУСТА

  Шануймо, плекаймо – за неї вмирають,
  За неї ідуть з ворогами на прю,
  За неї героїв ординці вбивають,
  За неї рідненьку ми з вами в строю́.

  Борімось за неї, не даймо убити,
  Не даймо її ворогам придушить,
  Бо мова вкраїнська завжди́ має жити,
  Й не сміймо ворожим сміттям засмітить.

  Її солов’їну у серці леліймо,
  Неначе святиню її бережім,
  Душевним теплом калино́ву зігріймо,
  Як маму і тата, у серці носім.

  Не даймо над нею потворам знущатись,
  Це – нації код, це – любов і життя,
  Не сміймо її ми ніза́що цуратись,
  Це – роду коріння й душі вишиття.

  Її калинову, як скарб зберігаймо,
  Скарбницю замкнім на надійні замки́,
  У спадок нащадкам її передаймо,
  Немов вишиванку свою́ й рушники.

  Хай в світі звучить мелодійна усюди,
  Хай піснею лине, хай птахом зліта,
  Вкраїнська – найкраща і жить вона буде,
  Бо лине із серця і мовлять вуста.

  21.02.2024 р.

  ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
  ID: 1006441

• Твір:

  ЦІНУЙМО МОВУ

  Цінуймо мову, рідну бережім,
  Не дозволяймо з неї ми знущатись,
  І правнукам про неї розкажім,
  Навчімось калиновою пишатись.

  Цінуймо мову, незбагненний скарб,
  Це скарб, який дарований Всевишнім,
  В нім розмаїття всіх відтінків фарб,
  Найкраща квітка у букеті пишнім.

  Цінуймо мову, мову-оберіг,
  Це дуже сильна і потужна зброя,
  Із нею в незалежність шлях проліг,
  У нас із нею віра й правда сво́я.

  Цінуймо мову, зброю з-поміж зброй,
  Вона, мов шабля, що свистить в повітрі,
  Поліг за неї не один герой,
  Вона колюча на своє́му вістрі.

  Цінуймо мову, не ганьбім її,
  Бо наша мова дійсно солов’їна,
  І нею нам співають солов’ї,
  Без неї не жила́ би Україна.

  Цінуймо мову, нашу складову́ –
  Без неї нашій нації не бути,
  Цінуймо нашу мовоньку живу,
  І їй не даймо вічним сном заснути.

  21.02.2024 р.

  ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
  ID: 1006434

• Твір:

  Хрестик горнувся до хрестика -
  Вишивала мати доленьку мою
  Так старанно й ніжно, мов пестила
  Малесеньку доню свою
  Та раптом нитки обірвалися
  Чорним стало її все шиття,
  І вже хрест до хреста посхилялися-
  Бореться Україна за гідне життя...