засіяла ниву буквами та словами
попросила вологи в ранніх дощів
зросло ціле поле з моїми віршами
і полинув над ними пташиний переспів

посадила мальви біля фіртки й брами
вибрала з тих, що з отчого краю
порадували яскравими квіточками
потягнулись увись до небокраю

прикопала калину збоку біля віконця
заспівала сумних та веселих пісень
всміхалось віття аж до хмар і сонця
почервоніли китички в осінній день

прикрасила чорнобривцями вхід до хати
глянула на них, маму й тата згадала
стало легше повітря рідне вдихати
зозуленька щедро над ними кувала

помережила свій город соняшниками
тими, що славляться символом України
мокли під грозами й обвівались вітрами
набирались міці кожної хвилини

вишивала хрестиком полотняні узори
червоними ще й чорними нитками
в них бачила родину, вітчизняні простори
діточок розмістила поміж сонечками

засіяла ниву буквами та словами
попросила вологи в ранніх дощів
зросло ціле поле з моїми віршами
і полинув над ними український переспів

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

слово рветься з глибин думок
сила його злету - рівна силі вітру
миттю біжить, як з гори струмок
збагачує вражень палітру

слово поведе за собою в бій
емоційно надихне на подвиги великі
прикрасить хмарку в далі голубій
заспіває пташиною в природі дикій

слово зцілить та додасть наснаги
засміється сонечком на вустах
букви в нім б'ються, мов гострі шпаги
коли щось в житті йде не так

слово закохає в красиву душу
кохання розіллє килимом барв
відкриє шлях, навіть, цьому віршу
і злетить увись із гір та прірв

слово прославляє сім'ї, материнство
гарно діточки зростають в ньому
в снах і спогадах веде в дитинство
мчить по лугу духмяному, запашному

слово возвеличить рідну землю
привчить народ до величі й слави її
зруйнує непорозумінь греблю
підставить надійне плече у відчаї

слово, часом - гостре, неначе лезо
манить дорогою рівною чи крутою
воно кує сталь й плавить залізо
стає щастям, а декому - спокутою

слово - як ніжне сонце, душу відігріє
як туман, розляжеться в долині
вільно й впевнено говорити вміє
дає злагоду та любов родині

слово - змістовна канва для пісні
з рідною мовою й нація зростає
добре, як слова - щирі, не прісні
а з них правда та воля проростає

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

З дитинства мама нам співала колискову,
Де "ходить сон коло вікон" і так щодня!
Просила мама вчити рідну мову,
Бо то є серце наше, то душа.

"У слові рідному нема кордонів, меж,
Воно мов сад весною розквітає.
Поки його коріння бережеш,
То й доти ти біди в житті не знаєш."

Так мама завжди говорила нам
І шанувати материнське слово вчила.
Сьогодні бачимо, що там прийшла біда,
Де рідне слово люди загубили.

Забули українці, що нема
Без мови роду, як без неба сонця.
Бо слово рідне - то радість і журба,
Але журба - то рідна, українська.

На мові рідній щебечуть солов'ї,
І пишуться вірші, казки, романи.
Вкраїнським словом захоплюється світ,
Бо то є рідне слово Роксолани.

Із рідним словом йшов козак у бій,
Із рідним словом повертався з бою.
На ріднім слові він прощав, любив,
За рідне слово він вмирав у полі.

А зараз... вже нема ціни
І слову рідному, і мові солов'їній.
Життя на фронті віддають сини,
Щоб чути "Ще не вмерла України!".

І поки буде рідна наша мова
Звучати й линути як пісня без кінця,
То буде жити й рідна Україна,
Бо в мові - сила, перемога й життя!

Ти пташка моя на світанку
Вночі перед сном колискова
Чаруюсь тобою весь час без останку
Така мелодійна ця мова!

Наш код генетичний країни!
Така милозвучна, чарівна і рідна
За мову вже в котре цвіт нації гине
Бо ворог волає, що мова огидна

Бережімо свою солов‘їну!
Давайте її поважати!
Щоб жоден чужинець не міг Україну
З росією знов порівняти
©️ Лілія Ходус

Мова — перлина душі
Ти від негоди її бережи.
Кожне слово і звук,
Наче серденька стук.
Мова — це спів солов’я
І колискова твоя.
Шепіт дрімучих лісів,
Шелест тонких колосків.
Мова — коріння, що міцно тримає
В кожну клітинку життя повертає.

Чаруєш, вабиш, огортаєш,
Цілуєш, пестиш, обіймаєш.
Даруєш радість і надію,
Теплом і щирістю нас грієш.
Завжди пораду добру знайдеш,
Знанням і мудрістю нас вабиш.
Така співуча й чарівна
О, мово рідна, дивина!
Ти мов цілюще джерело
З якого можемо напитись
І до життя знов відродитись.

МАТИ МОВИ ВЧИЛА

Тебе з колиски мати мови вчила,
Любов всю виливала у піснях,
За тебе за́вжди Господа молила,
Молила навіть будучи у снах.

Співала тобі пісню колискову,
Леліяла, голубила тебе,
Любити вчила рідну нашу мову,
І відкривала за́вжди щось нове́.

Вкладала ще з дитинства в тво́ю душу
Любов до мови й рідної землі́.
Болить за це душа й писати мушу,
Й краплини поту знову на чолі.

Вкраїнська мова – мова солов’їна,
Ніжна, милозвучна і багата.
Ти « какаєш» і «чтокаєш» у рідних стінах
І кажеш слово ПАПЫ замість ТАТА.

Чи соромно вкраїнську мову знати
І розмовляти з гордістю на ній?
З жалю й розпуки посивіла мати,
І, наче ніж встромляєш в серце їй.

10.06.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитріва,2019

РІДНА МОЯ МОВО

Рідна моя мово, пісне солов’їна,
Ти в моє́му серці житимеш завжди́,
Житиме з тобою рідна Україна.
Рідна моя мово, всім в серця прийди.

Рідна моя мово, жити будеш вічно,
І не зможе не́люд знищити тебе,
Ти єдина в мене, ти така велична,
Але всяка нечисть вже тебе скубе́.

Рідна моя мово, гордосте Вкраїни,
Ти лунай по світу в кожному кутку,
Поселись, рідненька ти, в усі родини,
Щоб тебе всі чули – ніжну і дзвінку.

Рідна моя мово, тішуся тобою,
Ти – найкраща в світі, більш таких нема,
Ти звучиш в любові й піснею-журбою,
І про тебе мовлю я не крадькома.

Рідна моя мово, ти – душа народу,
Дякую я Богу, що ти в мене є,
Я тебе змалюю, як дівочу вроду,
А любов до тебе барвів додає.

21.02.2020 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2020

НЕВМИРУЩА

Красивішої мови нема,
Україна й вона – нероздільні,
Та для когось вони – це пітьма́,
Небажання для когось суцільні.

Тая мова вкраїнська одна,
Ще з колиски вона нам знайома,
І висока за неї ціна,
Та від неї у ко́гось оско́ма.

Нею линуть по світу пісні́,
І писав нею геній Шевченко,
Вона ворогу сниться вві сні,
І в степу́ нею віє вітре́нко.

Солов’їна одна лиш така,
Але го́вори різні усюди.
Мелодійна вона і дзвінка́,
Та й віки вже живе й жити бу́де.

Та яким би наш го́вір не був,
Й діалекти які б не вживали,
Аби мову ніхто не забув,
Все життя щоб її шанували.

Щоб не сміли її розтоптать,
Та й щоб знищити міці не мали,
Бо за неї прийшлося вмирать,
І за неї на каторгу слали.

12.03.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021

Мову свою рідну, треба поважати
Так іще з дитинства научала мати
І нехай мов пісня, лине над землею
Мови не цурайся, розмовляй своєю
Вона наша рідна, мова солов‘їна
Українська мова - це є Україна!
©️ Лілія Ходус