ЦІНУЙМО МОВУ

Цінуймо мову, рідну бережім,
Не дозволяймо з неї ми знущатись,
І правнукам про неї розкажім,
Навчімось калиновою пишатись.

Цінуймо мову, незбагненний скарб,
Це скарб, який дарований Всевишнім,
В нім розмаїття всіх відтінків фарб,
Найкраща квітка у букеті пишнім.

Цінуймо мову, мову-оберіг,
Це дуже сильна і потужна зброя,
Із нею в незалежність шлях проліг,
У нас із нею віра й правда сво́я.

Цінуймо мову, зброю з-поміж зброй,
Вона, мов шабля, що свистить в повітрі,
Поліг за неї не один герой,
Вона колюча на своє́му вістрі.

Цінуймо мову, не ганьбім її,
Бо наша мова дійсно солов’їна,
І нею нам співають солов’ї,
Без неї не жила́ би Україна.

Цінуймо мову, нашу складову́ –
Без неї нашій нації не бути,
Цінуймо нашу мовоньку живу,
І їй не даймо вічним сном заснути.

21.02.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1006434

Хрестик горнувся до хрестика -
Вишивала мати доленьку мою
Так старанно й ніжно, мов пестила
Малесеньку доню свою
Та раптом нитки обірвалися
Чорним стало її все шиття,
І вже хрест до хреста посхилялися-
Бореться Україна за гідне життя...

Слова… Слова…
В них сила є і мудрість.
Слова, дарують радість до життя,
А можуть за секунду все «розбити»,
І не повернеш те, що вже сказав.
Слова підтримку надають й розраду,
Або приносять сум у дім.
Слова…Слова…
Бувають різні, але важливі всі.

засіяла ниву буквами та словами
попросила вологи в ранніх дощів
зросло ціле поле з моїми віршами
і полинув над ними пташиний переспів

посадила мальви біля фіртки й брами
вибрала з тих, що з отчого краю
порадували яскравими квіточками
потягнулись увись до небокраю

прикопала калину збоку біля віконця
заспівала сумних та веселих пісень
всміхалось віття аж до хмар і сонця
почервоніли китички в осінній день

прикрасила чорнобривцями вхід до хати
глянула на них, маму й тата згадала
стало легше повітря рідне вдихати
зозуленька щедро над ними кувала

помережила свій город соняшниками
тими, що славляться символом України
мокли під грозами й обвівались вітрами
набирались міці кожної хвилини

вишивала хрестиком полотняні узори
червоними ще й чорними нитками
в них бачила родину, вітчизняні простори
діточок розмістила поміж сонечками

засіяла ниву буквами та словами
попросила вологи в ранніх дощів
зросло ціле поле з моїми віршами
і полинув над ними український переспів

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

слово рветься з глибин думок
сила його злету - рівна силі вітру
миттю біжить, як з гори струмок
збагачує вражень палітру

слово поведе за собою в бій
емоційно надихне на подвиги великі
прикрасить хмарку в далі голубій
заспіває пташиною в природі дикій

слово зцілить та додасть наснаги
засміється сонечком на вустах
букви в нім б'ються, мов гострі шпаги
коли щось в житті йде не так

слово закохає в красиву душу
кохання розіллє килимом барв
відкриє шлях, навіть, цьому віршу
і злетить увись із гір та прірв

слово прославляє сім'ї, материнство
гарно діточки зростають в ньому
в снах і спогадах веде в дитинство
мчить по лугу духмяному, запашному

слово возвеличить рідну землю
привчить народ до величі й слави її
зруйнує непорозумінь греблю
підставить надійне плече у відчаї

слово, часом - гостре, неначе лезо
манить дорогою рівною чи крутою
воно кує сталь й плавить залізо
стає щастям, а декому - спокутою

слово - як ніжне сонце, душу відігріє
як туман, розляжеться в долині
вільно й впевнено говорити вміє
дає злагоду та любов родині

слово - змістовна канва для пісні
з рідною мовою й нація зростає
добре, як слова - щирі, не прісні
а з них правда та воля проростає

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

З дитинства мама нам співала колискову,
Де "ходить сон коло вікон" і так щодня!
Просила мама вчити рідну мову,
Бо то є серце наше, то душа.

"У слові рідному нема кордонів, меж,
Воно мов сад весною розквітає.
Поки його коріння бережеш,
То й доти ти біди в житті не знаєш."

Так мама завжди говорила нам
І шанувати материнське слово вчила.
Сьогодні бачимо, що там прийшла біда,
Де рідне слово люди загубили.

Забули українці, що нема
Без мови роду, як без неба сонця.
Бо слово рідне - то радість і журба,
Але журба - то рідна, українська.

На мові рідній щебечуть солов'ї,
І пишуться вірші, казки, романи.
Вкраїнським словом захоплюється світ,
Бо то є рідне слово Роксолани.

Із рідним словом йшов козак у бій,
Із рідним словом повертався з бою.
На ріднім слові він прощав, любив,
За рідне слово він вмирав у полі.

А зараз... вже нема ціни
І слову рідному, і мові солов'їній.
Життя на фронті віддають сини,
Щоб чути "Ще не вмерла України!".

І поки буде рідна наша мова
Звучати й линути як пісня без кінця,
То буде жити й рідна Україна,
Бо в мові - сила, перемога й життя!

Ти пташка моя на світанку
Вночі перед сном колискова
Чаруюсь тобою весь час без останку
Така мелодійна ця мова!

Наш код генетичний країни!
Така милозвучна, чарівна і рідна
За мову вже в котре цвіт нації гине
Бо ворог волає, що мова огидна

Бережімо свою солов‘їну!
Давайте її поважати!
Щоб жоден чужинець не міг Україну
З росією знов порівняти
©️ Лілія Ходус

Мова — перлина душі
Ти від негоди її бережи.
Кожне слово і звук,
Наче серденька стук.
Мова — це спів солов’я
І колискова твоя.
Шепіт дрімучих лісів,
Шелест тонких колосків.
Мова — коріння, що міцно тримає
В кожну клітинку життя повертає.

Чаруєш, вабиш, огортаєш,
Цілуєш, пестиш, обіймаєш.
Даруєш радість і надію,
Теплом і щирістю нас грієш.
Завжди пораду добру знайдеш,
Знанням і мудрістю нас вабиш.
Така співуча й чарівна
О, мово рідна, дивина!
Ти мов цілюще джерело
З якого можемо напитись
І до життя знов відродитись.

МАТИ МОВИ ВЧИЛА

Тебе з колиски мати мови вчила,
Любов всю виливала у піснях,
За тебе за́вжди Господа молила,
Молила навіть будучи у снах.

Співала тобі пісню колискову,
Леліяла, голубила тебе,
Любити вчила рідну нашу мову,
І відкривала за́вжди щось нове́.

Вкладала ще з дитинства в тво́ю душу
Любов до мови й рідної землі́.
Болить за це душа й писати мушу,
Й краплини поту знову на чолі.

Вкраїнська мова – мова солов’їна,
Ніжна, милозвучна і багата.
Ти « какаєш» і «чтокаєш» у рідних стінах
І кажеш слово ПАПЫ замість ТАТА.

Чи соромно вкраїнську мову знати
І розмовляти з гордістю на ній?
З жалю й розпуки посивіла мати,
І, наче ніж встромляєш в серце їй.

10.06.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитріва,2019