Так просто ти зможеш пірнути
У море, у небо, в траву?
І трохи углиб зазирнути,
Зануритись в сон наяву?
Чи вистачить в тебе терпіння?
Чи кисню достатньо вдихнув?
Чи не дошкуляє сумління,
Яке ти з повітрям ковтнув?
Так просто пірнути думками,
Відклавши турботи свої,
Забувши про дружбу з мізками,
Прийняти обійми землі,
Полинути птахом у небо,
І плинути в хвилях човном,
Забути про “треба” й “не треба”,
Відчути всередині “Ом”…
Так просто на мить перестати
Обмежувать тілом себе
Й розділеним все уявляти…
Куди це тебе приведе?

A.R.*
20.06.25.

Не шукай точку Немо на карті,
Не міркуй, як попасти туди.
Метушня заважає азарту,
Заспокойся, вдихни, посиди…
Віднайти її здатен не кожен,
Хочеш – плач, хочеш – карти тлумач,
Бо той острів на інші не схожий,
Він мінливий, як кожен шукач.
По інакшому бачить дослідник,
Ще по іншому бачить поет,
Всі фантазії – речі безплідні,
Та вони завше рвуться вперед.
То нехай намандруються вдосталь,
Може , десь в засвітах віднайдуть
Безіменний загублений острів
І навік його з карти зітруть…

A.R.*
02.08.25.

Ой, кружляли лебеді над ставом,
Свою рідну землю покидали,
У далеку вирушали путь.
Забіліли в небі їхні крила,
Що набралися за літо сили.
Хай вони лебедиків несуть

Там, де тепло й не замерзла річка,
Щоби мали затишок і їжу
Перезимувати ці птахи.
Навесні повернуться додому
У місцину близьку та знайому,
На зелені рідні береги.

2020 р.

Вчителі, вчителі, вчителі,
Замінили ви маму і тата,
Коли ми першачки-школярі
Прийшли в школу знання здобувати.

Ви терплячими дуже були,
На “чому” наші відповідали
І пояснювали як могли
Усе те, щоб ми світ пізнавали.

Переходили з класу у клас
Та дорослішали із роками.
Пам”ятаємо й нині ми вас,
Хоч багато хто уже не з нами.

Все, що сіяли ви. проросло
В наших душах добром та любов”ю.
Не забути нам те, що було
Й вас, наставники мудрі шановні.

2020 р.

” Сім разів відміряй – раз відріж” –
Є давня приказка у нашого народу.
Перш ніж зробити щось, ти зрозумій,
Треба тобі подумать дуже добре,

Щоби не наробити помилок,
Не каятися скоєному згодом,
Подумай, друже добре ще разок
І слухай голос мудрості народу.

2025 р.

Відлетіло у вирій вже літо,
День за днем, мов ті води сплива.
Подаруй мені, осене ніжність,
Хай ще тішиться серце й співа.

Приголуб ще теплом мою душу,
Не пусти туди зимних вітрів
І красою своєю зворушуй,
Так не хочеться ще холодів.

Подаруй мені, осене радість
Світлу-світлу, як небо ясне,
Поведи, наче в казку мене
В світ чудовий, що звемо ми щастям.

2016 р.

Ой, літа мої, літа,
Сиві коники.
Зникла юність золота
Десь за обрієм.

В сіру куряву доріг
Пішла молодість.
Зрілість стала на поріг,
Мудрість з досвідом.

Ними щедро поділюсь
Я із юними
І минулого торкнусь
Серця струнами.

2020 р.

Золотом, золотом, золотом
Листя в траву опада.
Та спину ще гріє на сонечку
Сарезна розлога верба.

Дупло величеньке у стовбурі,
Кора вже потріскана вся.
Узимку знаходять там схованку
Синички й дрібна комашня.

А сніг задзюрчить лиш струмочками –
Зрадіє бабуся-верба
Та затріпоче листочками,
Вона ще не всохла – жива.

2017 р.

Рвучкий холодний вітер
Пронизує наскрізь,
Не знаєм де подітись
Від нього я і ти.

І сонечко сховалось
Десь за дуби старі,
А хмар кудлаті клапті
Розкидані вгорі,

На полонині наче
Овець отой табун,
Небо дощем заплаче
Та навіває сум.

Ой, осене-красуне!
Ти обніми крилом,
Нехай не буде суму,
Дай радість і тепло.

Хай золотом-багрянцем
Ще тішиться душа
Та серденько співає,
В осінь не поспіша.

2017 р.

Осені ватра калинова
Яскраво так палає скрізь.
Слова освідчення в любові
Сказати прийду їй у ліс,

Туди, де бігало дитинство,
Човником юність відпливла
І літечко цвіло так дивно,
Вже й осінь у життя прийшла.

Та принесла дари чудові,
Із віршів вже вінок сплела,
Що народилися з любові,
Добра, кохання і тепла.

2017 р.