Ми вільні люди. не раби,
Хоч прагнуть нас зробити ними.
Усі втомились від війни,
Де хлопці та дівчата гинуть,

Озброєна кремлівська рать
У нас щоб не хазяйнувала,
А школярі під час занять
Щоб не ховалися в підвалах.

Рясні із неба йшли дощі,
Не кулі сипались й снаряди,
Спокійно спали матері,
Не побивались за синами.

Малеча бавилась в піску
Та будувала з нього замки.
Дай Боже доленьку таку,
Щоб усміхалося нам щастя.

2016 р.

Знаю
Що я дуже багато чого не знаю
І це мене губить – я так вважаю

Мов хтось тебе судить
Розбирає, фасує
Кладе все на ваги
Щосили лютує

Від тих результатів
Мізерності чисел

Стривай, не рахуй
Відчуй зручність крісел

Спостерігач нас так любить
Бо вічно впадаєм

Робим щось, робим
З невдачі страждаєм

Пече воно
То подертя на гландах
Дає багато зрозуміти
Потепліти

Ковтаючи не те, що здатне горло проковтнути
Ковтаючи геть все, що там не має бути

Пізнаючи весь цей світ
У коробці темній
Там де можна:

Сховати сором
Тіло
Огидає

Воно тихенько помирає
Хто ломиться в коробку?
Він зжирає!

Руку, ногу
Я зникаю!

Будь то так
Досі ковтаю

Іншого спокою –
Не знаю

Загравою червоною
Обрій запалав,
Коли котилось сонечко
Аж ген за небокрай.

Крізь те яскраве полум”я
Летіли журавлі,
Здавалися казковими
Оті птахи мені.

І крилами рожевими
Махали раз у раз
Та спомином зажевріла
В душі ота пора,

Коли іще маленькою
Я вірила в дива,
Слухала казку неньчину
Й щасливою була.

2020 р.

А гілля берізок,
Наче серпантин
Блискучий та срібний
Нахилилось вниз.

На ньому зірками
І ній сяє теж.
Зимонько кохана.
Душу не бентеж

Своїм диво-царством,
Мов із кришталю.
Пору цю чудесну
Дуже я люблю.

2018 р.

Співала матуся мені колискову
І я засинала під неї щораз
Та скупана була постійно в любові,
У ніжності хвилях. теплі її ласк.

Коли ж прокидалась – мов сонце зоріла
Усмішка привітна та щира її.
І де б не була я. вона мене гріла
Та сил додавала мені і снаги.

Матусенько рідна!Тебе вже немає,
У вічності вирій полинула ти.
Але твоя пісня і досі лунає,
Від бід та від лиха мене захистить.

2017 р.

Уже відлетіли замріяні весни,
Немов легкокрилі птахи
І літо квітуче вітри теж понесли
Далеко-далеко кудись.

А вітер життєвої осені віє,
Прийде незабаром сама.
Але відчуваєш – душа молодіє,
Іще далеченько зима.

Колись вона прийде, звичайно й до мене
І зморшками вкриє чоло.
Та холодом серденька хай не торкнеться,
Там затишно й тепло було.

2021 р.

Дощем заплакав рік цей на прощання,
Все хлипав, хлипав, хлипав увесь день,
Сніжити став увечері й до рання
Намести кучугур устиг уже.

Все забіліло, сяяло на сонці,
Казковістю зачарувало всіх.
Вже стука рік Новий в кожне віконце,
Несе з собою безліч мрій й надій.

Нехай вони збуваються-здійсняться,
У мирі й злагоді щоби ми зажили,
Нехай дарує всім здоров”я й щастя
Й загасить врешті полум”я війни.

2020 р.

Віртуальне життя-цифрові почуття
Нам на стрімі в ефірі продають забуття
Програмоване щастя- пости лайки репости
Привітання в мережі і зі святом і постом

Світом править омана-світом правлять фальшиво
Світло світу згорає-всі чекають на диво
Електронні квитки в пекло на after party
Час в режимі non stop- час минає у чаті

Фото для інстаграму-скрізь суцільна реклама
Соцмережа для людства є Богом і храмом
В тебе повний безлім? Ти “щаслива людина”
Тільки ти вже не зовсім не зовсім людина

Ти частина числа-мікросхема програми
Це пишу Вам не я…а моя голограма…

Віртуальне життя-цифрові почуття
Нам на стрімі в ефірі продають забуття
Програмоване щастя- пости лайки репости
Привітання в мережі і зі святом і постом

Світом править омана-світом правлять фальшиво
Світло світу згорає-всі чекають на диво
Електронні квитки в пекло на after party
Час в режимі non stop- час минає у чаті

Фото для інстаграму-скрізь суцільна реклама
Соцмережа для людства є Богом і храмом
В тебе повний безлім? Ти “щаслива людина”
Тільки ти вже не зовсім не зовсім людина

Ти частина числа-мікросхема програми
Це пишу Вам не я…а моя голограма…