Як я живу ?
Не всі це зрозуміють,
Як переношу в серці я печаль,
Та часто я про небо боже мрію
Туди я хочу, але ще не час в цю даль.
Господь наш нас на землю посилає.
Душі дарує тіло Він земне
І місія в житті на нас чекає.
Чекає всіх: його, її, мене.
Ми діти Божі, ми плоди любові,
І незалежно хлопці чи дівчата,
На Землю ми прийшли душею нові.
Тут ми повинні всіх добра навчати.
Дух Божий в нашім серці оживає,
І огортає сила нас його свята.
Його вогонь у нас в душі палає,
Душа творить готова чудеса.
А як багато милих наших рідних
Сердець юначих з вірою у волю
В строю пекельнім і на полі бою
Життя віддали за Вкраїни долю.
Їх місія була святою….
Покликані вони були до раю….
А сльози ллються, капають, стікають
Немов вогнем пекучим обпікають.
Кровиночка, синочок рідний,
Мій Сергійко,
Тебе завжди так буду називати.
Все я пішов, вас треба захищати!
Ангелика тепер я стала мати.
І скільки вас сердець таких гарячих
Небесним військом стали на кордоні,
Щоб захистити вільну Україну,
Її віддати в Господа долоні.
Мій Боже милий, зглянься милостиво
На край чудовий, смутком оповитий.
І кожне серце Ти наповнюй миром.
Бо ми твої !..
Твої ми, Боже, діти!..
І ворог наш хай більше не лютує.
І обігрій його Ти злісну душу.
Даруй любов у його серце щиру,
За нього теж Тебе просити мушу.
І коли будемо за ворогів молитись,
Розірвемо диявольські ми пута.
І засіяє Україна наша
На славу Божу ласкою окута !

Напевно так…
Їм все це непотрібно.
Не треба щоби піднялись з колін.
Щоб розквітала Україна вільно.
Запитують …
А що дасте в замін ?
А що їм дати ? Гори чи долини,
Чи волю що по жилах в нас тече ?
Незламний дух вкраїнського народу?
Співуче слово ? Що вам дати ще?
Своєї крові, чистої, живої,
Що багряніє в травах мов роса?
А може дати вам молитви пресвятої,
Яку пролила матері сльоза ?
Та ні, нічого вам не дати…
Нема в вас серця й совісті нема.
Душа у вас немов сухе озерце дощу чекає,
Але все дарма.
Молитви ми піднесемо до Бога.
До свого Батька з вірою прийдемо.
І засіяє славна Україна.
Любов приймемо !
Волю віднайдемо!

Коли нічка тихенько
Підступає до хати,
Колискову співає
Усім дітям свою,
У молитві низенько
Схиляючись мати,
Щоб ще раз пом’янути тих,
Хто поліг у бою.
Той, хто Ангелом Світла
Піднявся у небо,
Той, хто кров’ю своєю
В чистім полі стікав,
У бою він поліг,
Україно, за тебе.
Щоби землю святу
Ворог більш не топтав.
Щоб родили поля,
Колосились щоб ниви,
Багряніло веселкою
За небокрай,
Щоби діти Вкраїни
У мирі зажили,
Щоб Творця прославляли
Й любили свій край!

Любов Колодій

Яким мечем тебе убили й безжально груди розтяли ?
Яким мечем тебе губили ці ненависні вороги?
Відважний сину України ти став на захисті доріг,
Собою захистив родини і кожний батьківський поріг.
Щоб лихо не ввійшло у хати …
В ці рідні стіни де колись співала колискові мати…
Мій Боже !
Тільки подивись на ту засмучену калину,
що око вабила в дворі,
На ту білесеньку хатину, що красувалась на зорі,
На ці поля на ці ставочки на ці галяви ці ліси,
Водили діти де таночки…
Де їх чарівні голоси?
Усе пропало потемніло засіявся ворожий дим,
Затихло все і почорніло
Лиш пломінь світла є один!
Господь нам ласку посилає!
І цей промінчик йде з висот.
Молитви наші Він чекає і щоб покаявся народ.
Щоби усі ми згуртувались душею й тілом, в боротьбі.
Щоб на коліна разом стали й сказали
Дякую Тобі !
Тобі наш Боже ми підносимо своє прохання і хвалу.
Заступництва у Тебе просимо нас не покинь Тебе молю.
Тоді промінчик запалає яскравим жаром у серцях.
Тоді Вкраїна засіяє, бо є у неї божий стяг.
Замайорить і небо й поле в загравах божої краси.
Підійметься наш синьо-жовтий, в життя з цілющої роси.
І прийде мир на рідну землю. І заспівають голоси
І полетить увись небесну цей спів гармонії й краси.
І понесеться між горами аж до підніжжя в отчий край.
Наповнить світло всі серденька
Любов
благословить
наш край.

І знов квітневий день уже погас
І засвітились зорі вечорові.
Тільки би мирним став для усіх нас,
Зітканий із добра, тепла й любові.

Та й нічка щоби тихою була,
Співав лиш соловейко на калині,
А пісенька його щоби змогла
Спокійний сон дати кожній дитині.

Із сонцем щоби ранок прокидавсь,
Закутаний серпаночок рожевий
Чи білий-білий трепетний вишневий,
Не було місця тут війни димам.

Засіяні пшеницею лани
Та житечком, не мінами навколо
Та пісня жайвора летіла понад полем
І сліду не лишилось від війни.

2023 р.

Плаче квітень, плаче квітень,
Гинуть українські діти,
Дощові краплини-сльози
Все стікають по листочках
І берізок, і вербичок,
Ніби по дитячих личках,
По траві також побігли.
Скільки ж бо осиротілих

Діточок у краї нашім
“Завдяки” проклятій раші.
Але мати-Україна
У біді їх не покине,
Потурбується про діток,
Дасть усе їм необхідне,
У добрі щоби зростали,
Справжніми людьми щоб стали

Та любили Україну,
Як матусю свою рідну.
Сонце Перемоги зійде –
Усміхатиметься квітень.

2024 р.

Скоро свята вже Великодні.
Що принесуть вони сьогодні
Чи спокій в кожну хату й мир,
А може зовсім навпаки.

Ще десь ракета прилетіла,
Біди та лиха наробила,
Хтось ранений, а хтось загинув,
Хтось втратив донечку чи сина.

Хтось у полоні кілька років,
А рідні втратили вже спокій,
Бо невідомо їм нічого.
Отож ми просимо у Бога
І мирних свят. спокійних буднів
Учора, завтра і сьогодні.

2024 р.

І сонця не буде нам видно,
І зорі погаснуть в ночі,
Допоки російськоє бидло
Ще повзатиме по землі.

Хороших катів не буває,
Вся нація їхня в крові.
Руйнує, грабує, вбиває,
Всім брешучи: – Ето они!!

Не має в нас більше роботи
Ніж тупо вбивати себе.
Що в світі одні ідіоти
Їм до сих пір віриться ще.

Даремно, бо людство проснеться
І ці зомборускіє сни
Прервуться, і сонце всміхнеться
Крізь спалений попіл москви .

Що синочку можу я сказати,
Як тобі рідненький пояснити,
Що не маю сил я смерть прогнати,
Щоб ти міг ще трішечки пожити.

Що десь є зомбіровані люди
Для яких ти страшний ворог вже.
Хай тобі лише дванадцять буде,
Їм на жаль не зрозуміти це.

Але десь у пеклі твої сльози
Вогняним потоком потечуть
На ці путіноподібні рожі
Коли їх всі люди проклянуть.

А ми все одно будемо жити
Навіть коли серце замовчить,
Бо свободу їм не задушити
І народ цей вже не підкорить.
В. Юрченко

В той день коли мене не стане
На небі сонечко зійде.
Воно світитиме над вами
Та не в моєму світі вже.

Хмаринка дощиком прольється,
Тепленьким дощиком на всіх.
І хтось комусь там посміхнеться,
Та не побачу я вже їх.

Поплачуть люди та забудуть,
Повернуться до своїх справ.
І як раніше жити будуть,
А я лежу як і лежав.

Ну що ж, це кожного чекає,
Від цього не втече ніхто.
Життя як свічка догорає,
І гасне все її тепло.

Щоб тільки лиш когось зігріти,
Щоб освітити темну ніч
Я до останку буду тліти,
А потім згасну, певна річ.

В той день коли мене не стане
Вмить не розвернеться земля.
Я жив і житиму я з вами
Доколи пам’ять ще жива!