ПАХНУТЬ ЯБЛУКА СПІЛІ
Пішло літо з пустими руками, Сумом осінь поглянула вслід, Теж пішла берегами, полями До своїх уже братись робіт. І фарбує, рум'янить, і сіє, І дощем поливає услід, І туманом, і вітром керує, Всі таланти пускає у хід. У садках пахнуть яблука спілі, І калина так пишна уся, І […]
Я ЩЕ МРІЮ
Я ще мрію зозулю почути У далекому тому селі, І до верб в береги зазирнути, Як співатимуть солов'ї. Білизно́ю садків любуватись, Поміж трав ще косою пройтись, Поможи мені, Божая Мати, Повернути на мить те колись. І грозу ту почути, і хвилі, Хоча в пам'яті плескіт той є, Павутину […]
Я ЩЕ МРІЮ
Я ще мрію зозулю почути У далекому тому селі, І до верб в береги зазирнути, Як співатимуть солов'ї. Білизно́ю садків любуватись, Поміж трав ще косою пройтись, Поможи мені, Божая Мати, Повернутись на мить в те колись. І грозу ту почути, і хвилі, Хоча в пам'яті плескіт той є, […]
СПЕРЕЧАЛИСЬ СОРОКИ
Про своє сперечались сороки, Вітер далі, вслухаючись, ніс, В береги по оби́два бо́ки, Очерет де кущами ріс. Й де вінками плели́ся верби, І у піні лежав пісок, Та за мить уже вітер впертий Повертався до тих соро́к. 19.08.2026. Ганна Зубко
ПОСКРИПУВАВ ЯСЕН
Поскрипував ясен побіля дороги, І втома вечірня тулилась воріт, Втомилися й руки, і очі, і ноги, Що мають немало прожитих вже літ. Не віриш у старість, поки́ не відчуєш Кволість у тілі та шаркання ніг, І планів ніяких уже не будуєш, Коли зависоким здається поріг. Коли вона встигла?.. […]
НЕ ТІ РОЗМОВИ
Все купаються росами ранки, Все роздарює сонце тепло, Та не будять уже світанки, Як будили колись село. Коли річка в тумані спа́ла, І дрімав поміж верб ще сон --- Скрізь до праці сім'я вставала, Бо такий у селі закон. Утомлялися руки й ноги, Спрага мучила... все пройшло, І […]
Коли стане сумно…
Коли стане сумно - поклич на розмову... Поклич себе! Так-так – себе! А не когось. Якщо не стане близьких твоїх навколо, Чи зможе вислухати щиро, інший хтось? Бо інші – як усі, наділи маски навісні – Смакують ролі акторського мистецтва. Створивши собі грим, пройшовши Рим – Не віднайдуть […]
Там кожен спогад фарфором твердів
Я вкинула всю сіль у темний глек, де мляво плавали розмиті зорі, Час уповільнив свій тривожний біг, застиг в нічному, дивному фарфорі. Там проростали нитки кришталю, в’язали вузликом важкі сувої. Я ще ретельно жаль свій досолю, щоб він застиг у мовчазнім покої. Там фосфор розчинявся без слідів, і […]
Впіймати тишу
Впіймавши тишу за крило на склі, Коли нічні сковзкі бетонні вежі Заснули в попелі, в густій смолі, Я розтягнула вутлі її межі. Вона була як ртуть, як мокрий лис, Що дихав м’ятою в мої долоні. Її хребет під пальцями провис, Застиг вогнями на німім пероні. Я вкинула трофей […]
Я зникну?
Невже я зникну? Світ закриє очі? Вже не почую галасу пташок? І сон крутити перестануть ночі, І стихне світ нечитаних книжок... Невже мій попіл стане просто клеєм Для вже розтрощених скляних розмов? І час ковтне мене м'яким єлеєм, Перетиратиме кістки знову і знов... Застигне сріблом ртуті на підлозі, […]
Ціна за кулі, що вже промайнули
Годинник ріже вечір без ножів, Цілує осінь холодом у скроні. А в кулаці — лише замерзлий гнів І попіл, що зостався на долоні. Ми так ретельно пестили свій страх, Своє скляне, тонке, вельможне его, Що не помітили, як на мостах Дощ змив сліди останнього ковчегу. І тане звук, […]
Струси земні, що підносять свідомість угору
Буря кипить в порцеляні, крізь запахи кави, Кришаться чорні масні тектонічні пласти. Крапля, що пальці пече аж до болю, мов лава, Палить мости, які я не встигаю звести. Шторм пахне терпким медово-гречаним полином, В піні його закипають полярні сніги. Час перестав бути тихим сповільненим плином — Б’ється об […]
Початок
Серпень лишає на травах бурштинові кроки. Осінь відкрила пошарпане часом вікно, І зазирає у літні сади і затоки, Пальцями вітру торкає останнє тепло. Ранки вже гріють не промені сонця, а кава. Зорі вервечкою падають в спалену ніч. Вперто тримає тепло ще вечірня заграва, Гуси розносять по небу до […]
ОБІЙМАЮ
Обіймаю очима, що бачу, Не втомився мій погляд ще, ні, І хатину навпроти, як дачу, І хмарини, що виснуть хмурні. Обіймаю квітник і садочок, І фігурки усі ті чудні́, І алеї між ті́ней шматочок, Виноградні де в'ються кущі. Обіймає ще погляд машини, Й недалекі фігури людські́, Йде-крадеться позаду […]
Що сяяло колись немов кіно…
Світ раптом вицвів, як старий екран, Де замість фільму — сіра пелена. Розвіявся із сподівань туман, Лишилась тільки тиша крижана. З ілюзій вже осипався фасад, Зів’яли квіти в горщиках скляних. І внутрішній, колись яскравий сад, Тепер — склад меблів, ламаних, чужих. Слова котились, наче доміно, Та жодне не […]
ДО ТЕПЛА Б ДОТУЛИТИСЬ
Політа́ти б хмариною в небі, Назбирати букети зіро́к, Більш нічого мені і не треба, Позитивних лиш тільки думо́к. Постоя́ти край хвилі, піймати, Розгубити ті краплі в піску, Боже милий і Божая Мати, Невже так я багато прошу́? І до осені знов зазирнути, В розмаїття нові́, у туман, Доторкнутися […]
* * *
Вже день змінився, скоро осінь, Передчуття якесь сумне, Пташки всі наче безголосі, Хмара вповільнено пливе. Змінився й вечір, зріс у часі, Спокійно сутінки плете, А у кімнаті, наче в класі, Вже інтернет урок веде. 15.08.2026. Ганна Зубко
І серце, як порожній магазин
Як злили мрію в раковину ночі, Вона пішла по трубах, мов бензин. Тепер палають пластикові очі, І серце, як порожній магазин. Вона цвіла, як кактус з порцеляни, І пахла струмом, нафтою, вогнем. Тепер потрощені скляні мембрани, У рани влитий липкий штучний джем. Замість ідей лиш гуща в чашці […]
