О, Батьківщино моя, Україно мила, Ти, де ріки співають, мов дівчата в полях. Твої лани золоті, мов мрія весняна, В тобі живе моя доля, моя країна.
Ти, народ вольний, мудрий та сильний, Серця твоїх синів горять як вогонь. Із глибин душі твоєї виринає краса, Яка в серцях людей завжди залиша.
Твоя природа, неповторна у світі, Мов картина велична, таємнича і міцна. Гори твої стоять, як стражі в безодні, А степи та ліси — мов різнокольорові килими.
Ти, Батьківщино, де солов’ї співають, Де поля хвилюються вітром небесним. Твоя краса, мов сонце на зоряному небі, Таємнича, дивовижна, ніжна і велика.
І хочемо ми завжди залишатись тут, Де наша доля з корінням зростає. Батьківщино моя, Україно мила, Твоє ім’я в серці моїм завжди звучатиме.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Ніхто не бачив її сліз, Коли перші бомби падали. Очі наче скам'янілих її, Як село коов' ю захлиналось. Спокійно на страх і живу руїну Вона стояла і дивилася. Боліло серце за Вкраїну І у сльозах воно душилось. Вона стояла, наче з бронзи злита До грудей пригортаючи сина, Тихо мовила:"Клянусь, я буду мстити За чоловіка, брата й Батьківщину"...
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Тріпочуть на вітрах хризантеми і маки, Сонце до них промінь свій простягає. "Куди ж ви, хлопці, одразу з атаки?" - "Ви лишайтеся тут, а ми вже до раю. До ангелів ми йдемо на реєстри, Там нас давно зачекались, У нас тепер сумління чисте, Батьківщину, як могли захищали..." Пелюстки гублять хризантеми і маки... Летять за вітром, їх не догнать... " Куди ж ви, хлопці, одразу з атаки? " Та у відповідь, хлопці мовчать...
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Ні, я ненавиджу війну, - Худий я мир більше бажаю. Та як воює вся країна У мене заздрість викликає.
Не бачу я війскових дій - Сиджу в глибокому тилу, Але щоденно відчуваю, Як воїни всіх бережуть.
Своєю єдністю, завзяттям, Сміливістю, вмінням своїм Вони понизити по рангу Російську армію змогли.
А подивитесь на парламент, - Без опозиції живе. Що той парламент - опозиція? Вже не знайти її ніде. Єдині всі в своїх бажаннях: «Країну треба рятувати! Вже після перемоги ми Почнемо знов дискутувати!»
А армія чиновників, Все більше заздрість розбира. Всі розуміють, що потрібно, Щоб подолати ворога. Немає паніки у них, Усі в бою цілодобово. Вони безпеку контролюють, І як працює тил для фронту.
Я підлабузництво засуджую, І раболепство не терплю, Але що Президент - Зеленський, - Заздрість пробуджує мою. Патріотизмом він своїм Підняти дух зумів країні, Весь світ примусив ворошутись Заради миру в Україні.
Айтішники в війну включились - Всі громлять сайти ворогА . Від неприкритої брехні Простих «лікують» росіян.
І журналісти вже не б’ються Зараз за новий матеріал, Єдність свою всім демонструють, Спокій надаючи словам.
А лікарі - святі то люди, - Рятують світ без відпочинку - Поранених, інфарктників, Вагітних без зупинки…
І волонтери всіх професій Об’єкти заздрості моєї. Душевністю світ зігріваєте, З війною боретесь душею.
Хто протестує в окупації, Виказуючи це ворогу, І хто, ховаючись в підвалах, Сидить на лінії вогню, Вони всі теж безцінний вклад До перемоги роблять - Не здаючись і не вітаючи На радість ворогу.
Заздрю тому, що в Україні Велика армія людей, Що кожен день простими діями Виборює мир для себе.
Так! Україна вся єдина - Воює як одна сім’я!! Заздрю собі я нескінченно, Що Батьківщина це моя!!!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Мені не пощастило - жити у часи, Що вибухнули жахами війни, В яких розлука, смерть і руйнування Є нескінченим фоном існування.
Мені не пощастило - потрапити у місце, Війна де може вбити ціле місто. Де з неба горе землю б’є щосили, Те, що прискорює людей шлях до могили.
Мені не пощастило загубити й загубитися в пітьмі війни, Себе у сутінках шукати з відчуттям вини. Не жити довелось, а виживати, А часом просто довелося існувати.
Та все ж безмежно пощастило у житті, Бо поєднався із сталевими людьми, Повітрям з ними дихаю одним, Щоб ворога в війні перемогти.
Та пощастило жити у країні, Відверта де любов до Батьківщини, Де мужність заздрість в світі викликає, Де щастя волею і єдністю плекають.
І хай країна ця не ідеальна, Й поки війна в ній йде брутальна, В часі і місці дуже пощастило З людьми, які є України сила!
16-12-2022
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Тримай свій, Україно, стрій Залиш хандру і сльози. Згадай якою ти була, Коли прийшла загроза.
Як всі в війну тоді вступили, Наче одна людина, І як спіймали той кураж Свободної країни.
Згадай, як єдністю вражала, Байдужість проломивши. І як з зацепеніння світ Від єдності той вийшов.
Заздрість, захоплення тобою Лилися тоді світом. За честь велику раптом стало Вважатись українцем.
Як свари тоді закінчились, Як друзями всі стали, І як жага перемогти Світлом в очах палала.
Згадай про розпач ворогів Від спротиву країни, Як віддавали й віддавались Заради Батьківщини.
Сльоза була на всіх одна. Одне загальне горе. І радість - «ворога бьємо» - Єдиним пливла морем.
Згадай про лютий місяць лютий, Той дух в собі тримай. Шлях, до майбутнього що вів, Ти свій не залишай.
17-02-2023
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
ПатріотичніАкровірш Патріотизм – любов до Батьківщини!
Акровірш Патріотизм – любов до Батьківщини!
Акровірш
Патріотизм - любов до Батьківщини!
Похилила голівку моя Україна, А гіркі сльози котяться з очей, Тихенько, з червоною калиною гомоніла, Рідна матінка не доспала ноче́й. І, скільки ще будемо страждати? Ох, гинуть невинні люди, Тебе, єдину, захищають солдати, лИцарі незламні, проженуть іуду! З дитячих сердець, хай йде все погане, Мирне небо і сонце, завжди будуть з нами! - Лихі часи подолаємо, тільки б бути ра́зом, Юроди́вим ніколи не пробачимо! Біль зали́шиться крижаним снігопадом, О, Всевишній, багатьох вже не побачимо... Вбивці, палачі, окупанти... Свою Батьківщину не зрадимо!
До́ні і сини́ - справжні патріоти, Обіймають свою неньку, плачуть від скорботи.
Батьківщина - мальовнича і свята, А скільки в ній ласки, доброти і тепла, Ти бережи її, не віддавай нікому! тЬмяний світ від горя й біди, відчуваю втому, Коли буде воля, на нашій Вкраїні? Іноді страх переповнює груди, Вітчизна-мати в нас - одна і єдина, Щаслива вона, щасливі і люди! мИ помолимося Богу, за Україну милу, Нехай в серці живуть Віра і Надія, жИти в мирі - здійсниться наша мрія!
30.05.2023. С.М. Онисенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Думки, наче птахи, линуть туди, Де вічно-зелені сосни й смереки Струнко здіймаються в небесну вись. Зовуть, манять й кличуть мене. Там солов'ї беруть високі акорди. Злітаються з вирію білі лелеки. Мохи між деревами в любові сплелись. Рідна гора в добрі сни промайне.
Жіночою уявою лину туди, Де ранкові тумани зодягають пелену Й пахне духмяним повітрям від хвої. Кущі калини й жасміну мають вроду свою. Там багатий світ фауни залишає сліди. Гірчавим на смак є лист полину. Різнотрав'я встелило яскраві сувої. Я, ніби зачарована, в ньому стою.
Щирим серцем я лину туди, Де житами й пшеницями - багата земля. В кожному дворі - не одна калина. Чорнобривці говорять про селян здаля. Там буйно розцвітають весною сади. В вишитих узорах - і мале немовля. Українською розмовляє кожна людина. Я горджуся тим, що є саме звідтіля.
Вдячною душею лину туди, Де дарували життя мама з татом, Зігрівали любов'ю й сердечним теплом. Їхньою людяністю до нині - багата. Там всі ми в щасті жили, не знали біди. Раділа ними, сестрою, кожним братом. Повнився розум щедрістю, добром. Радістю була сповнена наша хата.
Нинішнім розумом я лину туди, Де залишилось моє родинне коріння, Пишні мамині троянди й самшитові вали, Майстерно зроблені татові роботи. Там - вже тихо... Не цвітуть так квіти, сади. Сумно... Пізно приходить прозріння. Прийшов час, за обрій батьки відійшли. Залишився отчий край з чашею скорботи.
В спогадах й далі лину туди, Де не судилося в дорослому житті жити. Знаменита одинока сосна над нашою хатою Задумано, стримано зустрічає мене. Там, у долині на цвинтарі - батьки. Святі люди... Вдивляюсь в обличчя... Як не тужити? Пахне отча земля чорнобривцями, м'ятою. Туга за татом й мамою ніколи не мине...
