Думки, наче птахи, линуть туди,
Де вічно-зелені сосни й смереки
Струнко здіймаються в небесну вись.
Зовуть, манять й кличуть мене.
Там солов'ї беруть високі акорди.
Злітаються з вирію білі лелеки.
Мохи між деревами в любові сплелись.
Рідна гора в добрі сни промайне.

Жіночою уявою лину туди,
Де ранкові тумани зодягають пелену
Й пахне духмяним повітрям від хвої.
Кущі калини й жасміну мають вроду свою.
Там багатий світ фауни залишає сліди.
Гірчавим на смак є лист полину.
Різнотрав'я встелило яскраві сувої.
Я, ніби зачарована, в ньому стою.

Щирим серцем я лину туди,
Де житами й пшеницями - багата земля.
В кожному дворі - не одна калина.
Чорнобривці говорять про селян здаля.
Там буйно розцвітають весною сади.
В вишитих узорах - і мале немовля.
Українською розмовляє кожна людина.
Я горджуся тим, що є саме звідтіля.

Вдячною душею лину туди,
Де дарували життя мама з татом,
Зігрівали любов'ю й сердечним теплом.
Їхньою людяністю до нині - багата.
Там всі ми в щасті жили, не знали біди.
Раділа ними, сестрою, кожним братом.
Повнився розум щедрістю, добром.
Радістю була сповнена наша хата.

Нинішнім розумом я лину туди,
Де залишилось моє родинне коріння,
Пишні мамині троянди й самшитові вали,
Майстерно зроблені татові роботи.
Там - вже тихо... Не цвітуть так квіти, сади.
Сумно... Пізно приходить прозріння.
Прийшов час, за обрій батьки відійшли.
Залишився отчий край з чашею скорботи.

В спогадах й далі лину туди,
Де не судилося в дорослому житті жити.
Знаменита одинока сосна над нашою хатою
Задумано, стримано зустрічає мене.
Там, у долині на цвинтарі - батьки. Святі люди...
Вдивляюсь в обличчя... Як не тужити?
Пахне отча земля чорнобривцями, м'ятою.
Туга за татом й мамою ніколи не мине...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Багатостраждальна, волелюбна українська земля
Змогла народити й виплекати талановитого поета,
Відомого в усьому світі генія, самородка, пророка і вчителя –
Ніким неперевершеного Тараса Григоровича Шевченка.

Наш Кобзар й через віки пробуджує українські душі.
Закликає до свідомої, безпощадної, визвольної боротьби.
Нагадує нам - українцям історію. Повчає через свої вірші.
Ненавидить вражу росію, зрадників. Нікому не вибачає ганьби.

Крилаті та віщі слова поета – вічні! Їх не зітре ніхто!
Вони – мудрі, справжні, вистраждані, справедливі.
Духовність нації та її патріотизм не замінить ніщо.
Тарас вірив у нас. Будьмо ж йому вдячні й розсудливі!

Шевченко поглядає на Україну з Дніпрової кручі.
Все, про що він попереджав нас, є гіркою правдою.
Події, що розгортаються – страшні, небезпечні та гарячі.
Для українського народу обертаються слізьми й кривдою.

Талановитий Кобзар народився дев’ятого березня...
Щорічно ця дата відзначається в усьому цивілізованому світі.
Його вшановують, бо він світовим світочам – рівня.
Шкода, що пішов із життя в самому пишному розквіті.

Вже десятого березня люди згадують Тараса в сльозах...
Аналізують прожите, радяться з великим пророком.
Україна живе – не так, як він мріяв, а тоне в війнах і бідах.
Вкотре ворог ходить по ній тяжким, нищівним кроком.

Пророк зміг посіяти в наших душах здорове зерно.
Він вірив, що з нього проросте достойний врожай.
Справжні українці низько схиляють перед ним чоло.
Слава про найкращого нашого поета лине ген за небокрай!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

засіяла ниву буквами та словами
попросила вологи в ранніх дощів
зросло ціле поле з моїми віршами
і полинув над ними пташиний переспів

посадила мальви біля фіртки й брами
вибрала з тих, що з отчого краю
порадували яскравими квіточками
потягнулись увись до небокраю

прикопала калину збоку біля віконця
заспівала сумних та веселих пісень
всміхалось віття аж до хмар і сонця
почервоніли китички в осінній день

прикрасила чорнобривцями вхід до хати
глянула на них, маму й тата згадала
стало легше повітря рідне вдихати
зозуленька щедро над ними кувала

помережила свій город соняшниками
тими, що славляться символом України
мокли під грозами й обвівались вітрами
набирались міці кожної хвилини

вишивала хрестиком полотняні узори
червоними ще й чорними нитками
в них бачила родину, вітчизняні простори
діточок розмістила поміж сонечками

засіяла ниву буквами та словами
попросила вологи в ранніх дощів
зросло ціле поле з моїми віршами
і полинув над ними український переспів

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

слово рветься з глибин думок
сила його злету - рівна силі вітру
миттю біжить, як з гори струмок
збагачує вражень палітру

слово поведе за собою в бій
емоційно надихне на подвиги великі
прикрасить хмарку в далі голубій
заспіває пташиною в природі дикій

слово зцілить та додасть наснаги
засміється сонечком на вустах
букви в нім б'ються, мов гострі шпаги
коли щось в житті йде не так

слово закохає в красиву душу
кохання розіллє килимом барв
відкриє шлях, навіть, цьому віршу
і злетить увись із гір та прірв

слово прославляє сім'ї, материнство
гарно діточки зростають в ньому
в снах і спогадах веде в дитинство
мчить по лугу духмяному, запашному

слово возвеличить рідну землю
привчить народ до величі й слави її
зруйнує непорозумінь греблю
підставить надійне плече у відчаї

слово, часом - гостре, неначе лезо
манить дорогою рівною чи крутою
воно кує сталь й плавить залізо
стає щастям, а декому - спокутою

слово - як ніжне сонце, душу відігріє
як туман, розляжеться в долині
вільно й впевнено говорити вміє
дає злагоду та любов родині

слово - змістовна канва для пісні
з рідною мовою й нація зростає
добре, як слова - щирі, не прісні
а з них правда та воля проростає

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко