Мені не пощастило - жити у часи, Що вибухнули жахами війни, В яких розлука, смерть і руйнування Є нескінченим фоном існування.
Мені не пощастило - потрапити у місце, Війна де може вбити ціле місто. Де з неба горе землю б’є щосили, Те, що прискорює людей шлях до могили.
Мені не пощастило загубити й загубитися в пітьмі війни, Себе у сутінках шукати з відчуттям вини. Не жити довелось, а виживати, А часом просто довелося існувати.
Та все ж безмежно пощастило у житті, Бо поєднався із сталевими людьми, Повітрям з ними дихаю одним, Щоб ворога в війні перемогти.
Та пощастило жити у країні, Відверта де любов до Батьківщини, Де мужність заздрість в світі викликає, Де щастя волею і єдністю плекають.
І хай країна ця не ідеальна, Й поки війна в ній йде брутальна, В часі і місці дуже пощастило З людьми, які є України сила!
16-12-2022
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Тримай свій, Україно, стрій Залиш хандру і сльози. Згадай якою ти була, Коли прийшла загроза.
Як всі в війну тоді вступили, Наче одна людина, І як спіймали той кураж Свободної країни.
Згадай, як єдністю вражала, Байдужість проломивши. І як з зацепеніння світ Від єдності той вийшов.
Заздрість, захоплення тобою Лилися тоді світом. За честь велику раптом стало Вважатись українцем.
Як свари тоді закінчились, Як друзями всі стали, І як жага перемогти Світлом в очах палала.
Згадай про розпач ворогів Від спротиву країни, Як віддавали й віддавались Заради Батьківщини.
Сльоза була на всіх одна. Одне загальне горе. І радість - «ворога бьємо» - Єдиним пливла морем.
Згадай про лютий місяць лютий, Той дух в собі тримай. Шлях, до майбутнього що вів, Ти свій не залишай.
17-02-2023
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
ПатріотичніАкровірш Патріотизм – любов до Батьківщини!
Акровірш Патріотизм – любов до Батьківщини!
Акровірш
Патріотизм - любов до Батьківщини!
Похилила голівку моя Україна, А гіркі сльози котяться з очей, Тихенько, з червоною калиною гомоніла, Рідна матінка не доспала ноче́й. І, скільки ще будемо страждати? Ох, гинуть невинні люди, Тебе, єдину, захищають солдати, лИцарі незламні, проженуть іуду! З дитячих сердець, хай йде все погане, Мирне небо і сонце, завжди будуть з нами! - Лихі часи подолаємо, тільки б бути ра́зом, Юроди́вим ніколи не пробачимо! Біль зали́шиться крижаним снігопадом, О, Всевишній, багатьох вже не побачимо... Вбивці, палачі, окупанти... Свою Батьківщину не зрадимо!
До́ні і сини́ - справжні патріоти, Обіймають свою неньку, плачуть від скорботи.
Батьківщина - мальовнича і свята, А скільки в ній ласки, доброти і тепла, Ти бережи її, не віддавай нікому! тЬмяний світ від горя й біди, відчуваю втому, Коли буде воля, на нашій Вкраїні? Іноді страх переповнює груди, Вітчизна-мати в нас - одна і єдина, Щаслива вона, щасливі і люди! мИ помолимося Богу, за Україну милу, Нехай в серці живуть Віра і Надія, жИти в мирі - здійсниться наша мрія!
30.05.2023. С.М. Онисенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Думки, наче птахи, линуть туди, Де вічно-зелені сосни й смереки Струнко здіймаються в небесну вись. Зовуть, манять й кличуть мене. Там солов'ї беруть високі акорди. Злітаються з вирію білі лелеки. Мохи між деревами в любові сплелись. Рідна гора в добрі сни промайне.
Жіночою уявою лину туди, Де ранкові тумани зодягають пелену Й пахне духмяним повітрям від хвої. Кущі калини й жасміну мають вроду свою. Там багатий світ фауни залишає сліди. Гірчавим на смак є лист полину. Різнотрав'я встелило яскраві сувої. Я, ніби зачарована, в ньому стою.
Щирим серцем я лину туди, Де житами й пшеницями - багата земля. В кожному дворі - не одна калина. Чорнобривці говорять про селян здаля. Там буйно розцвітають весною сади. В вишитих узорах - і мале немовля. Українською розмовляє кожна людина. Я горджуся тим, що є саме звідтіля.
Вдячною душею лину туди, Де дарували життя мама з татом, Зігрівали любов'ю й сердечним теплом. Їхньою людяністю до нині - багата. Там всі ми в щасті жили, не знали біди. Раділа ними, сестрою, кожним братом. Повнився розум щедрістю, добром. Радістю була сповнена наша хата.
Нинішнім розумом я лину туди, Де залишилось моє родинне коріння, Пишні мамині троянди й самшитові вали, Майстерно зроблені татові роботи. Там - вже тихо... Не цвітуть так квіти, сади. Сумно... Пізно приходить прозріння. Прийшов час, за обрій батьки відійшли. Залишився отчий край з чашею скорботи.
В спогадах й далі лину туди, Де не судилося в дорослому житті жити. Знаменита одинока сосна над нашою хатою Задумано, стримано зустрічає мене. Там, у долині на цвинтарі - батьки. Святі люди... Вдивляюсь в обличчя... Як не тужити? Пахне отча земля чорнобривцями, м'ятою. Туга за татом й мамою ніколи не мине...
Моя Україна, моя Батьківщина розкішна, прекрасна, чарівна.Тут мій дім, моя родина. Природа з посмішкою дарує нам гарний настрій, натхнення жити, радіти, кохати і просто любити... Природа жива, казкова, неповторна і така багата. В Україні є густі ліси, просторі степи, лани широкополі, сині річки, тихі озера, різнобарвні квіти і багато різних птахів, звірів і тварин. Скільки б не гнітили нашу неньку, нашу рідну земельку, ми маємо вірити в неї, в її світле і найкраще майбутнє, бо ми її діти - сини і доньки, патріоти. Ми повинні захищати, обороняти, робити її кращою. У кожної людини в серці Батьківщина - це місце, де вона народилася та виросла. Тут мама і тато, бабуся і дідусь. Рідна стежинка, яка веде до моєї домівки... Я так мрію про мирне і чисте небо, про волю, свободу та незалежність моєї держави. Я живу тобою моя Україно, в моєму серці ти одна і єдина, неповторна і красива. Обожнюю спів соловейка, твою мову мелодійну, мамину українську колискову, червону калину. А який має свіжий аромат квітучих садів, гарних і пахучих квітів, трав, які навіть лікують, а як же смачно пахнуть спілі яблука і груші... Вірю, мрію і знаю, ми всі - єдиний народ, ми - сильні і непереможні, ми - Україна, нас ніхто не поставить на коліна!
01.04.2023. С.М. Онисенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Багатостраждальна, волелюбна українська земля Змогла народити й виплекати талановитого поета, Відомого в усьому світі генія, самородка, пророка і вчителя – Ніким неперевершеного Тараса Григоровича Шевченка.
Наш Кобзар й через віки пробуджує українські душі. Закликає до свідомої, безпощадної, визвольної боротьби. Нагадує нам - українцям історію. Повчає через свої вірші. Ненавидить вражу росію, зрадників. Нікому не вибачає ганьби.
Крилаті та віщі слова поета – вічні! Їх не зітре ніхто! Вони – мудрі, справжні, вистраждані, справедливі. Духовність нації та її патріотизм не замінить ніщо. Тарас вірив у нас. Будьмо ж йому вдячні й розсудливі!
Шевченко поглядає на Україну з Дніпрової кручі. Все, про що він попереджав нас, є гіркою правдою. Події, що розгортаються – страшні, небезпечні та гарячі. Для українського народу обертаються слізьми й кривдою.
Талановитий Кобзар народився дев’ятого березня... Щорічно ця дата відзначається в усьому цивілізованому світі. Його вшановують, бо він світовим світочам – рівня. Шкода, що пішов із життя в самому пишному розквіті.
Вже десятого березня люди згадують Тараса в сльозах... Аналізують прожите, радяться з великим пророком. Україна живе – не так, як він мріяв, а тоне в війнах і бідах. Вкотре ворог ходить по ній тяжким, нищівним кроком.
Пророк зміг посіяти в наших душах здорове зерно. Він вірив, що з нього проросте достойний врожай. Справжні українці низько схиляють перед ним чоло. Слава про найкращого нашого поета лине ген за небокрай!
