У сонця промені золоті впадають,
У світанковий час, коли зорі благають.
Твої очі, як морські глибини, зелені,
У них любов безмежна, як вічність без кінця.
По сітці долі ми таємно зв’язані,
Ніжність і тепло твоїх обіймів мріями сплетені.
Ти мій край, моя мрія, моє кохання,
У тобі знаходить світло кожна душа зрання.
Кохання – то вогонь, що серце розпалює,
Воно життя вкрашає та щастям наповнює.
У теплі його обіймів ми відчуваєм щастя,
То дарунок, що з небес спускається вгору.
Кохання – це скарб, що в серці зберігається,
Яскраве намисто, що ніколи не збідняє.
Воно дає нам силу й віру в краще завтра,
Кохання – це життя, що вічно з нами , як віра.
Нехай летять часи, як вітри на крилах,
Кохання – наш компас, що світло нам несе в стіл.
З ним відчуваєм радість і біль, як одне ціле,
Кохання – велика сила, що завжди поруч з нами йде.
Так відверто, гордо, міцно й ніжно кохаймо,
У цьому світі лиш любові довіряймо.
Вона – наш вогник, наш сонця світло в ночі,
Кохання – цінність найбільша, яку ми носимо в серці.