Если б земля была живая,
Она давно бы умерла
От ран, которые война
Безжалостно ей нанесла.

Окопы, мины и воронки,
Могилы взрывов и кладбИщ.
Остовы, там где жизнь гуляла,
Ожоги мрачных пепелищ.

Мертвые города, поля,
Которым долго не родить,
Сожженные дотла леса,
В которых зверю не бродить.

Метал будто игла под кожей
В земле разрывом застревает.
В местах, где счастья больше нет,
Трава расти не успевает.

Земля, все будто понимая,
Зализывает свои раны -
Рыдает паводком весны,
Шрамы войны тем разъедая.

Солнце сквозь дым лучи бросает,
Слезы земли чтоб осушить.
Стремится, словно мать ребенку,
Земле любовь к жизни привить.

23-04-2023

Є снів багато про моря і весни,
Є сни про гори і літа,
Є також сни про теплі вісти,
Є просто я,спокійна я.

Це звісно добре,що приснилось,
Тобі про весни і моря.
Але я ще бажаю в долі,
Щоб снилась я,тобі лиш я..

І дуже гарний був той сон,
Що снивсь про гори і літа.
Але я все одно чекаю,
Коли приснюсь тобі лиш я..

ПТАШИНІ СПІВИ І ВІЙНА

Птахи́ співають, та уже не так,
Хоча весна квітує ніжним цвітом,
Велика кількість ордівських атак,
Все всіяно снарядами, як житом.

Постійно ллється пісня голосна́,
Але вона, немов якесь благання,
Та й радість не прино́сить ця весна:
Через війну для багатьо́х – остання.

Але птахи́ продовжують співать,
Про біль і горе співом тим голо́сять,
З людьми вони взяли́ся сумувать,
Й війну закі́нчить Господа так просять.

Цього́річ заспівали в унісон,
Але, на жаль, не радісні ті співи,
Страшна війна ввірва́лась. Це – не сон…
Ворожії рясніють в нас посі́ви.

Птахи́ раділи защораз весні,
Бо ця пора всьому́ життя давала,
Але в цієї – всі жалобні дні,
Й про це пташина кожна заспівала.

Птахи́ співають, та у співах біль,
А цвіт весня́ний і птахі́в не ті́шить,
Бо ворог убиває звідусіль,
Руйнує все і землю нашу мі́сить.

23.04.2022 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

Як я люблю весну зеленокосу!
Її прихід на крилах дощових!
Крізь сірі хмари і пелену холодну
Все розмальовує в барвисті кольори.

Весна так полюбляє все зелене!
Зелені квіти й трави у садах.
В квітковій сукні, ніби наречена,
Вінок зелений вбрала мавка весняна.

А наші квіти! Радість то очам!
І серцю ніжні почуття любові!
Так хочеться, щоб квітнула земля,
Бо там де квіти - там немає болю.

Бо там, де квіти - там цвіте весна,
Птахів там відголосся тихе щебетання.
Там, де природа наша ожива -
Приходить спокій, радість і кохання.

Рожеві, білі, сині і червоні,
Жовтенькі й голубі, багряні кольори.
А ще - тендітні, ніжно-волошкові!
То є багатство нашої весни!

Як я люблю весну зеленокосу!
Її, таку прекрасну й гомінку.
Ми так чекали нашу милу гостю!
Я так люблю її, красуню запашну.

Запахло весною, радіється люду,
І вишні нарешті в садку розцвіли.
І гамір, і сміх, дітвора скрізь і всюди
Не може натішитись нашій весні!

Та й Мурчик не проти весняних листочків,
Й радіє всім квітам й пахучим гілкам.
Ще б пак! Йому добре сховатись нарешті
Не десь там, під снігом, а в морі тепла!

Тепла і краси, де наш Мурчик гуляє
Як принц, або лицар, чи просто юнак!
Він голову вище задер, ніби знає,
Що він - то є красень, що він - не простак.

Біленький гуляє по гілці вишневій,
Мурчить так поважно, як бравий співак!
А потім стрибає ще й на яблуневу...
То Мурчику добре живеться ось так!

Ой, добре живеться і Мурчик то знає,
Нічого не зробиш - він то заслужив!
Ну все, він пішов, бо ж часу не має -
Ще гілки черешні він не дослідив!

Як я люблю весну зеленокосу!
Її прихід на крилах дощових!
Крізь сірі хмари і пелену холодну
Все розмальовує в барвисті кольори.

Весна так полюбляє все зелене!
Зелені квіти й трави у садах.
В квітковій сукні, ніби наречена,
Вінок зелений вбрала мавка весняна.

А наші квіти! Радість то очам!
І серцю ніжні почуття любові!
Так хочеться, щоб квітнула земля,
Бо там де квіти - там немає болю.

Бо там, де квіти - там цвіте весна,
Птахів там відголосся тихе щебетання.
Там, де природа наша ожива -
Приходить спокій, радість і кохання.

Рожеві, білі, сині і червоні,
Жовтенькі й голубі, багряні кольори.
А ще - тендітно-ніжні волошкові!
То є багатство нашої весни!

Як я люблю весну зеленокосу!
Її, таку прекрасну й гомінку.
Ми так чекали нашу милу гостю!
Я так люблю її, красуню запашну.

Весняне сонце по-іншому сідає,
По-іншому світає навесні.
Природа тихо-тихо оживає,
В навіть сняться зовсім інші сни.

А як інакше!? Любо так на серці,
Коли проміння в шибку загляда,
Коли вишневим ніжним білим цвітом
Садок біліє - то прийшла весна!

А як ми всі чекали на весну!
На тепле сонце, на крихку надію!
Як перша квітка тягне пелюстки,
Щоб від землі черпнути трохи сили.

Для нас весна, немов ковток повітря,
Неначе струмінь віри у життя.
Крізь темряву - легкий промінчик світла,
Який провів би нас у тихе укриття,

В якому затишно й спокійно ніби вдома,
Де купа квітів, водоспад тепла.
Від радості - легка солодка втома
І тут ніхто не знає, що таке "війна".

Де б таке місце на землі знайти!?
Колись так було добре в рідній хаті...
Колись, коли ракети не гули
І поки не прийшли нас "визволяти"...

Нам би весну у серце повернути,
Нам би надію поселити в дім...
Та головне - ніколи не забути,
Що найдорожчий скарб в житті - то мир.

небо захмарилось, потемніло
повітря запахло дощем
сонце сховалось, спохмурніло
передчуття дощу - щем

сутінки заволоділи краєм
обійняли все навкруги
піднялися над виднокраєм
неначе справжні Боги

хмаринки вдягнулися в плаття
сіро-сизі й купчасто-дощові
дощик намочив верховіття
потічками стік у траві

загриміло, розійшовся дощ
до блиску поливав дерева
не оминав жоден кущ
водою доповнив джерела

квітам прикрасив пелюстки
намочив трави, листочки
зволожив молоді паростки
розіслав водянисті ковдрочки

заметушились звірята й птахи
в пошуках - тимчасовий прихисток
юрбою біжать дітлахи
пагіння випускає любисток

дощик влаштував душ
омив дороги, будинки, вікна
все освіжив довкруж
краплинка дощу - всепроникна

в містян - парад парасольок
у селян - активна робота
дощова погода - затишок
опади - врожайна позолота

прогриміло, подощило, розпогодилось
сонечко й райдуга - з-за хмар
поле вологою доповнилось
дощ над рослинами - цар

дітвора поспішає на прогулянку
звірята вибігають зі схованок
пернаті затягнули веснянку
звеселяють швидкий танок

очистилась дощиком природа
щедро напилась води
минулась весняна прохолода
час росту, цвіту, краси

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Рання весна... Кап... Кап... Кап...
Пішов у танок перший весняний дощик.
Підлив пралісне дерево, маленький кущик.
Попросив знайти парасольку, плащик.

Рання весна... Кап... Кап... Кап...
Прокинеться природа. Оживе все навколо.
Щебетливі птахи звеселять своє соло.
Розпогодиться. Веселка намалює коло.

Рання весна... Кап... Кап... Кап...
Найбільше зрадіє дощу селянин.
Засіє ниву з найдобірніших зернин.
Надіється на вологу з дощових хмарин.

Рання весна... Кап... Кап... Кап...
У вологому ґрунті проросте травичка.
Дощовій краплинці всміхнеться квіточка.
Набубнявіє досхочу малесенька брунечка.

Рання весна... Кап... Кап.... Кап...
Завесниться. Скрізь зарясніє листочками.
Збіжить водичка веселими струмочками.
Наповниться довкілля людськими голосочками.

Рання весна... Кап... Кап... Кап...
Земля збагатиться рослинними життями.
Прикраситься цінними коштовностями.
Зарясніє сходами, травами, суцвіттями.

Рання весна... Кап... Кап... Кап...
Йде життєдайна енергія весняного дощу.
Стою під ним. Зачерпну з пригорщу.
Небо дарує землі велику силу цілющу.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко