Весна вже тішить, ряст розцвів,
Стежки зазеленіли,
Покрились щебетом птахів
Всі береги, долини.

Теплом все сіє скрізь весна,
Дощем тихеньким ро́сить,
А десь гостює вже гроза,
Вітрець здаля доносить.

03.04.2026.
Ганна Зубко

Акровірш

В еселкові барви,емоцій жмуток,
Е тюди у буднях, повітря ковток.
С кільки ж ми чекали на теплий танок,
Н а квіти і трави, і з них килимок.
А може, і щастя повернеться знов?
П рилине до кожного, як і було?
Р анковим тим птаством,що хлине у кров.
И ч, спів – як причастя життя, як покров.
Й ого бракувало, допоки зима.
Ш алено і ніжно щебече весна.
Л иш миру б… Чому досі миру нема?
А далі – війна? Ні, весна! Хай ясна!

Весна прийшла! Ні! Прилетіла!
Розкрила свої диво-крила.
Махнула,- вітерець з’явився,
Війнув, дмухнув, дощем умився.

Прийняв із вдячністю дарунок :
Жаркий від сонця поцілунок.
І нумо щедро роздавати,
Повітрям теплим обіймати.

Він затягнув в танок грайливий
Пташину зграйку гамірливу.
Весну схопив, – нумо кружити,
В танку шаленому летіти.

Весна все зеленню вкриває,
Летить, сміється і співає.
Бурлить життя, кров розганяє.
Весна кохання призиває.

Бог Купідон, кидає стріли.
В кого попав, – усі вціліли,
Лише міняється довкілля :
Кохання, щастя, божевілля.

Кружляє вітер із Весною
Бог Купідон мчить із стрілою.
Стріла в повітрі забриніла.
Весна прийшла! Ні! Прилетіла!
03 березня 2026 р.

Приплила осінь з холодами,
Та грієш Ти мене думками.
Про себе , про свою чарівність,
Про свою внутрішнюю ніжність.
Яку вдалось мені відкрити,
Хоч намагаєшся прикрити.
Не всім дано її побачить,
Повір для мене це багато значить.

До тебе тягне як магнітом,
Душа покрита моя цвітом.
Весна бурлить усередині,
Хоча на дворі осінь нині.
Ніякий холод не здолає,
Тепло від Тебе зігріває.
Ще швидше серце моє б’ється,
Як Віолетонька сміється.

Прошу тепло Ти не задуй,
Частіше посмішку даруй☺️.

Біжать струмки,
Летять хмарки,
І сонечко всміхається.
Весна! Весна!
З теплих країв
Птахи вже повертаються.
Радіє ліс від щебету,
Шепоче небу:,, Дякую”.
І килим квіту стелиться
Вже сонечку подякою.
Підсніжник білозоряний
Сміливо витикається,
І пролісок схвильовано
та ніжно посміхається.
Ряст боязливо синіми,
Рожевими і білими
Дзвіночками красивими
З’являється на килимі.
А жовта мати-й-мачуха
Теплом своїм приваблює,
Кульбаби пишна зачіска
Холодні дні обманює.
А сон-трава навіює
Рожеві ніжні спогади,
Дитячою наївністю
Благально просить подиху.
Як крокуси розслалися!
Вони живуть надією,
Що дарувати радощі –
Це є їхньою мрією.
Як аромат конвалії
Бентежить і дурманить!
Весни усі сценарії
Чарівністю вже манять.
Та й горицвіт, собачий зуб,
Медунка і калюжниця,
Чемерник, пшінка, білоцвіт
Із сонечком голубляться.
Ростуть, цвітуть – як граються,
Людей так тішать казкою
І хочуть всюди чути сміх,
Всіх оповити ласкою.
Ми мусимо у відповідь
Життя їм дарувати,
Не нищити ( там є душа!),
Красу цю не вбивати.
Бо першоцвіти ПЕРШИМИ
Виборюють нам щастя
І теплі дні весни й краси,
Які ночами сняться.

Навесні,
із пробудженням ранкової зорі…
Навесні
я співатиму тобі мої пісні.
Навесні –
ці пісні бентежно-лагідно-сумні.
Навесні
я чекатиму тебе в своєму сні.
Навесні…
навесні…
навесні…
2023 р. ©Ірина Вірна