Немовлям приходим в світ ми,
Без нічого,чистий лист.
Лиш одна мета,щоб жити,
Пам’ятати кожну мить.

Не цікавлять нас ні гроші,
І у кого більший дім.
Головне батьки і рідні,
Просто щоб вони були.

Йдуть роки,ми вже дорослі,
В кожного своя сім’я.
На роботу і з роботи,
Так проходить все життя.

Ввечері сидиш на кухні,
В голові киплять думки.
Крадькома згадав дитинство,
Як ти безтурботно жив.

Бігав, грався,був щасливий,
Кожен день,як нова гра.
Жив той час і ту хвилину,
На перед не забігав.

Так чому з роками розум,
Робить роботів із нас.
Без емоцій з черствим серцем,
З ціллю тільки зароблять.

Пів життя працюєш чесно,
Щоб достаток був комфорт.
На папір роки міняєш.
Тільки з чого більший толк?

За посаду і за статус,
Ти здоров’я віддаєш.
Йдеш по головах до цілі,
І не має більше меж.

Але ж це усе безглузде,
Як би не старався ти.
Все на що життя потратив,
Не важливе у житті.

Хоч кричи усе це дітям,
Я робив майбутнє їм.
Та для них це не важливо,
Їх дороги не твої.

Їм важливо щоб з тобою,
Більше часу провести.
Світлих спогадів у пам’ять,
Якби більше зберегти.

Так пройде життя і фініш,
Марафон дійшов кінця.
І усе за чим ти гнався,
Змиє часова ріка.

Тато мене любить, знаю я це із малку.
Голосно свариться тато,часто вночі і зранку.
Поруч його не буде в школі на мому святі.
Він знов кудись подівся,але я навіть рада.
Тато прийде й розбудить,гримне вхідними дверима.
Тато мене не любить, в чому я мамо винна?
Я закінчила школу, скоро поїду вчитись,
Тата немає поруч, нікому похвалитись.
Тато знов відмахнеться на всі мої прохання,
Диму пустивши хмару махне мені на прощання.
Як може не цікавить власна тебе дитина?
Тато цього не бачить,байдуже на родину.
Треба закрити очі, іноді потерпіти.
Тато працює важко,щоб нам було як жити.
Але з роками в душу вже сплелась павутина,
Тато мене не любить,в цьому мабуть я винна…
Я уже вийшла заміж,маю й сама дитину.
А зрозуміть не можу,досі я цю людину.
Як же так можна жити не маючи провини.
Зараз усе по полках,моє дитинство на смарку,
Коли є в тата вибір,він оберає чарку.

У вірі спогадів, де час стоїть,
Життя моє я відзначаю в рядках.
Спогади, як перлини, блукають в думках,
Линуть над водами часу, мов вітер вночі.

Починаю від перших днів дитинства,
Коли світ ще був морем таємниць.
Літали мрії, мов птахи в небесах,
У серці тихо лунали дитячі співи.

Потім наступав час першої любові,
Коли серце розцвітало, як весна.
Із очей твоїх, як зірки на небі,
Любов спливала, мов струмінь у долині.

Пройшли роки, змінились обличчя,
І життя плелись у відомий мотив.
Були радощі, болі та звитяги,
Спогади плелись, як квіти в лугах.

І в кожному спогаді — відгомін мрій,
Відлуння смутку та радості змій.
Життя, мов ріка, несе свої води,
А спогади — як зірки, що в небі горять.

Нехай вони линуть, як мелодія,
Прославляючи кожен момент у житті.
Спогади, мов книга, що сторінками розкриває,
Життя моє, від першого до останнього дня.