Пам'ятаєш цей момент з дитинства, Коли сидів годинами та дивився на цвіт, Пам'ятаєш ту легкість в такі прекрасні моменти, Пам'ятаєш те відчуття коли злилося в один момент, Коли є ти та тільки цей момент, Ту тишу таку мовчазну, але й настільки ж голосну, Ні не пам'ятаєш так згадай та побуть наодинці з цим, В тебе стільки справ говориш, коли ж мені слухати, Так всього одна така проста дія, але тисяча відмовок, Дім, робота, сім'я, а хто сказав тобі що при чому не можна бути собою, Можливо найбільш саме це потрібно тобі в ці важкі часи Просто бути собою просто слухати тишу, І нехай світ почекає.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Футболістом стати залишилось мрією.. Насправді не все так було просто, як мені би хотілось Я старався кожен день над собою працювати, але не довіра тренера, послала мене нафіг. Приходячи зі школи, ходив відразу на футбол, любив та кайфував, це краще чим якийсь бейсбол. Сказати відверто - що мене там не любили, та ні.. чому любили, просто не цінили. Сказати фактом, грав я слабовато, но не довіра тренера, зіграла сильний фактор. Друзів з дитинства вчив грати в футбол, тепер чувак в Карпатах, а Возя грає за свій великий ДВОР Ну реально смішно та сумно доволі, не знаю що більше, але обідно до болі. Коли ти сидиш на дивані та граєш в фіфу, а чувак за реальний клуб святкує новий тріумф. Не добився того, чого з дитинства хотів, маленький Возя вибач, але я доб'юсь ще більшого, будь ласка - повір! Ми доб'ємся багато чого потрібно дати часу, на питання - що ми зробим? - я відповім : послухаєм нову казку. Маленький Возя не тримай на мене обіди, я зробив все, що ти хтів, але мені це набридло. Набридло слухати від тренера - наскільки ти слабкий, що ти не вивезеш конкуренції, ти доволі малий. Хотілось би зараз зі грати в львівському клубі, але то таке, підем з друзями та вип'ємо по львівському смузі. Я вже ненастільки наївний хлопчина як був, зараз розумію що таке добитись тріумф Це роки тренировок, крові та й поту, за то на халяву об'їздив б Європу.. Забудем всі обіди що були в дитинстві, за всю не довіру що занадто набридли. Забудем ми все що було лихим, тому що життя ще є, і я вже ненастільки слабкий.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Впала Ушиця у джуржівські долоні, Через неї корівки додому молоко несуть, Край греблі з річки білі коні З білими хмарками воду п'ють. І я так хочу впасти в ці долоні, Пригадавши дитинство своє. Яке затишшя на всій оболонні!.. Краса ця торкає серце моє. У світі іншої краси не треба, Спустившись до Ушиці-ріки Бачиш:земля ще думає про небо І небо тримає про землю думки...
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Втомилася весна боротися, Злі сили руйнують рідний край, Гіркі й криваві сльози котяться, Зупинись, невинних людей, не вбивай!
Весна була плакуча і сумна, Дощі не змили кров із нашої землі, Що спричинила проклятая війна, Вороги бездушні і страшенно злі.
А ми мріяли про Перемогу, Спокійне і щасливе життя, Кожну хвилину молилися Богу, За Мирне небо та світле майбуття.
Та печаль, журба і нестерпна біль, Проводжають весну в холодну далечінь, Йде на зустріч спекотнеє літо, На полях колоситься пшениця і жито.
Літо, подаруй діткам відпочинок і радість, Мирне небо, міцне здоров'ячко і жвавість, Захисти від злого й ворожого, Всім-всім маляткам Благословіння Божого!
Діти - наше світло і щасливе майбутнє, Сонячні промінчики, які зігрівають весь світ, Хай у всіх діток, буде дитинство - найкраще і незабутнє, Молюсь за малят і передаю всім-всім привіт!
01.06.2023. С.М. Онисенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Дитинство - найдороще, щасливе, чудове, радісне, безтурботне... Мамина ласка, пісня колискова, чарі́вна казка, вишита сукня святкова. А скільки було мрій, неймовірних бажань, різноманітних іграшок і цікавих змагань. Все пам'ятаю, як взимку на санчатах катались, влітку на гойдалці гойдались, всім так було весело, цікаво. Обожнювали на велосипедах з друзями поганяти, так хочеться вас всих обійняти, а сонечко всім світило, так ласка́во, наші серця́ своїм теплом, зігрівало... Дитинство - це прекрасна, радісна і щаслива пора. Дітки ходили до садочку, навчалися в школі, здобували вищу освіту. Та роки, коли були маленькими, так швидко пролетіли, тепер ми стали дорослими, відповідальними, в кожного є своя сім'я, діточки, яким хочеться подарувати всю свою любов, щастя, радість, найкраще виховання, навчання. Та, нажаль, сьогодні війна, безжальна і жорстока, яка багатьом діткам зіпсувала щасливе дитинство, ранила їм ду́ші, маленькі серця́, наза́вжди забрала тата і маму, братика і сестричку. Мрії та думки про найкраще майбутнє, про процвітання рідного краю, милої неньки-України, вмить розвіялися по́пелем над землею. Болить, так болить душа за наших діточок, адже, коли вони стануть дорослими, будуть гіркі і неприємні спогади, біль, сльози, як вони втрачали найдорощих, найрідніших, своїх рідненьких... У маленьких хлопчиків та дівчаток тепер глибокі, психологічні травми на все життя. А скільки діточок полетіли до Бога на небеса, невинні, які так хотіли жити, просто жити... Ви́нна в цьому проклята війна, холодна, крижана, не́нависна, яка нас хоче зламати, поставити на коліна... В страшній тривозі засинають наші діточки, тепер дзвінко й щиро не сміється маленька дітвора, настала тяжка, болюча і неспокійна пора. Кожну ніченьку моляться мами за своє маля, за тата, який на війні їх захища... Сьогодні наші дітки, маленькі, беззахисні, лагідні дітки, стали дорослими, їхні мрії тепер не дитячі. Вони просять у Бога не подарунків, не со́лодощів і не іграшок, а Перемоги, мирного неба, щоб повернулися з війни живими тато й мама. Малюють патріотичні малюнки, вишивають, співають пісні, пишуть вірші, які надихають наших захисників не здаватися, а боротися до кінця, за найкраще і мирне майбуття! У нас найкращі діточки, вони справжні Патріоти своєї квітучої Батьківщини, милої неньки-України! Нехай в наших серцях завжди живе ВІРА, НАДІЯ, МРІЯ та ЛЮБОВ! Віримо і знаємо, що закінчиться жорстока війна, буде ПЕРЕМОГА, а наші дітки будуть жити у вільній незалежній країні, дорогій і милій Вкраїні!!!
25.05.2023.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Моє рідне село... Квітень. Весна - в самому розпалі. Малесенька дівчинка... Над дорогою - гірський схил... Там фіалочки розгубили красиві й духмяні коралі. Відстань швидко долають ніжки з усіх сил.
Перед дитиною відкрилась неймовірна краса. Мініатюрні чарівниці манять, ваблять її зір. Чудодійний запах підсилює й вранішня роса. Блаженна природа. Фіалки - дуже тендітний витвір...
Наша місцевість - заквітчана, багата на красу. Вдало доповнюють пейзаж низькорослі красунечки. Дівчинка всміхається. Робить веселу гримасу. Пестить оченятками запашні пелюсточки.
Налічила їх всього п'ять: дві - вгорі, три - внизу. Зачарований погляд - на фіолетове забарвлення. Подорослішає, стріне багатоколірну, білу, жовту, голубу, Але той фіолет зі запахом - найбільше задоволення.
Фіалочки заворожили душу на все життя. Вони - скрізь, але в пам'яті - саме той схил гори. Тепер там - зарослі... В те минуле нема вороття. Нема на тім шкарбі первоцвітів й зачарованої дітвори.
Любов до природи - закладена з дитинства. В дорослому житті відлунюються його фрагменти. Ті фіалочки - сповнені неймовірного чаклунства. З віком все більше згадуються такі милі моменти.
любов до небес відчуваю з дитинства так хмари любили наші мама і тато в їх вирі знаходжу я море блаженства як пливуть поодинці чи разом вайлувато
я в кожній хмаринці відчуваю загадку бачу форму, красу, насиченість, злет шукаю пояснення чи знаходжу розгадку складаю про них свій черговий куплет
бувало, маленькою сиджу на горбочку під ним - наша хата, а в долині - село здавалось, що хмари пливуть на візочку от тоді я й потрапила до них у полон
й кожного разу, як поглядаю на небо, там - хмарки кольорові великі й малі і так мені - мило, і так мені - любо неначе, від них є десь рай на землі
пливуть сині хмари й доганяють їх білі тут враз всі змішались, десь взялись голубі насторожують темні, а приваблюють сизі що швидко з'явились в небесній млі
зачаровано дивлюся в небесну голубінь пропливають хмариночки, а з ними й мої думки якби ж мені знати, де - світло, а де - тінь небеса таємниці приховали за лаштунки
з роками ще більше - закохана в природу небо й земля - це основа з основ щиро дякую Богу, що маю нагоду під чарівним небозводом крокувати тут знов
любов до небес відчуваю з дитинства так хмари любили наші мама і тато тепер і я долучилась до їх чаклунства своїм дітям зуміла ці почуття передати
