Чому собі я знов брешу?
Чому себе я відмовляю?
Зізнатись просто що люблю?
Що я про тебе мрії маю?

Що дні і ночі – тільки ти,
Пануєш в снах, бажаних мною.
І навіть в подихах весни,
Цвіте та пахне все тобою.

Від мене правди не чекай,
Вже краще відчуття забути,
Ніж віднайти серед зізнань,
Що я з тобою хочу бути.

І сотні інших відчуттів
В собі сховаю десь у серці.
Нехай в моїй ти голові,
Та все залишиться секретом.

Чому собі я знов брешу?
Чому себе я відмовляю?
Зізнатись просто що люблю?
Що я про тебе мрії маю?

Що дні і ночі – тільки ти,
Пануєш в снах, бажаних мною.
І навіть в подихах весни,
Цвіте та пахне все тобою.

Від мене правди не чекай,
Вже краще відчуття забути,
Ніж віднайти серед зізнань,
Що я з тобою хочу бути.

І сотні інших відчуттів
В собі сховаю десь у серці.
Нехай в моїй ти голові,
Та все залишиться секретом.

Сходить сонце над горою
І соловей співоче пісню
А милуюся тобою
В глибині сірого лісу

Цей ліс, в душі моїй
Про нього не знаєш навіть ти
В лісі цьому, стільки мрій
Але здійснити їх не зможу

Я часто в думках своїх, про тебе вірші складаю
Малюю твій образ ясний у думці кожен день.
Коли ніч тихо падає, коли світанок грає
Твій голос в серці моєму – найкращий із пісень.

Твоя усмішка світла, як сонця ніжне сяйво
Твій погляд – мов зірниця в безкрайній висоті.
Тебе одну я в душі своїй завжди шукаю
Бо ти – мій спокій в бурях й мій шлях у темноті.

Нехай я буду для тебе погана
Нехай у серці твоєму залишу я тінь
Але у кожній сльозі, що впаде у світанок
Залишиться мрія і наш ніжний спомин.

Ти кажеш, що грози мене не зламають
І вітри шалені мене не зітруть
Але у душі моїй смуток і рани
Які у темряві, тихо гудуть.

Та навіть якщо я для тебе погана
Знай, що у серці моєму вогонь
Що для тебе завжди буде світити
Навіть крізь бурі, печалі і сон.

Мені не треба багато обіцянок
Не треба слів, що мов вітер летять.
Бо в серці моєму живе тиха пам’ять
Про дні, що як зорі у небі горять.

Мені не треба ні вічного щастя
Ні райських садів у далекім краю
Лише б в твоїх обіймах бути поряд
І знати, що завжди лиш тебе я люблю.

І

Кохання язикИ
У хОлоді
Земнім
Космічно
ОхОплюють і душу й тіло
НеземнИм
ОгнЕм
ОтИм однИм
Що нам залишився од Нього

Любов
ОпАла з дерева життя
ЛисткОм
Чи
пЕлюстком
На землю
Щоб проростИ добрОм і злОм
І
стАти всім
для тих вигнАнців
ЖивИти в них життя
нескІнченним узОром з хрестиків в землі
і без хрестів з травИ горбОчків

зсудИлася нам доля не вві сні
горОбчики цвірінькають пісні
дитина вперше відкривАє свОї очі
і
світ приймАє бути в нім царЕм

ІІ

гОла
головА
не мЕрзне
Тільки
коли вітер
на мостУ
крИлами-губАми
все мінЯє
з
тЕрену вінОк
на
холОдно-мОкру АнтарктИду
проростає
ув макітру
лід
гУсіні неввИдимої гамір

з чим дойдУ до тебе якщо від
мОго вЕрху й сліду не зостАне

в кришталі зупИниться мій пульс
у своЄму хтИвому хитАнні
прОстором простЯгнутим в твій бік
де б ти не булА – я йдУ до тЕбе