Моє дитинство пахнуло повидлом,
Сливовим та густим із терпким смаком.
Моє дитинство сяяло гірляндами
І було кольору садів у маках.

Я пам’ятаю простір у кімнатах,
Тепер такої тісної хатини.
І так жили ми наче небагато
Але живем щасливо і понині.

Моє дитинство мало запах мила
Із назвою смішною ” Уті-путі”.
В дитинстві я, здається,була сміла
Але в той час мене не повернути.

В дитинстві дихати гірським повітрям
Була мені найбільша насолода.
Вона летіло у обличчя цвітом
І не впливала на нього погода.

Дитинства мині недооцінені
І потім їх нам так не вистачає.
Хватайте люди ви дитинство в жмені,
Хай завжди пам’яті про нього вам хватає.

А спогади у нас у кожного свої.
Одні подарували посмішку,
другі нам розірвали сердце на шматки.
Є спогади, які ти міцно бережеш,
а є такі , що радий би забути.
Та цього вже не минути,
приходиться жити з ними завжди.
Спогади то як твоя історія,
які збираєш на протязі життя.

Дай мені ріка,
твоєї цілющої води напиться.
Дай сили , щоб спрагу до життя відродить.
До болю я в спогади поринаю
і сердце моє лють полонить.
Наповни коханням ти сердце моє.
Відроди мене із попелу минуло.
Поверни до життя майбутнього.
Дай мені ріка , твоєї цілющої води напиться
і прийняти все так як є…

• Твір:

  І ось вернувся я додому
  І знову запах в голові
  Її волосся, ніжне тіло
  Залишилось.. у пам'яті моїй.

  Я згадую наші обійми
  Я згадую весь наший час
  А зараз ми немовби різні
  Але ми же рідні, в нашій голові..

  Проходячи знов біля мене
  Ти запитала лиш одне
  - І що скучаєш знову..?
  - Відоси пишеш в котрий раз..?)

  А я гордо посміхаючись
  Їй кажу..
  Я сонце.. яке б робило
  Все для нас..!

• Твір:

  Желаний много
  Желания похоти одно из них
  Осознай момент и просвети его
  У тебя был момент такой уже
  Справился ты отлично
  Создай ты ето снов

  Ты бегишь от себя
  Остановись прости и обними
  Не бойся и не беги
  Осознай и прими

  Ты спасителем мниш себя
  Но сам в привязанности не нужной спасения
  Видиш
  Осознай и отпусти вы порезнь но вы едины
  Отпусти и живи. Она давно живёт своей жизню
  14.05.23

• Твір:

  Моє рідне село... Квітень. Весна - в самому розпалі.
  Малесенька дівчинка... Над дорогою - гірський схил...
  Там фіалочки розгубили красиві й духмяні коралі.
  Відстань швидко долають ніжки з усіх сил.

  Перед дитиною відкрилась неймовірна краса.
  Мініатюрні чарівниці манять, ваблять її зір.
  Чудодійний запах підсилює й вранішня роса.
  Блаженна природа. Фіалки - дуже тендітний витвір...

  Наша місцевість - заквітчана, багата на красу.
  Вдало доповнюють пейзаж низькорослі красунечки.
  Дівчинка всміхається. Робить веселу гримасу.
  Пестить оченятками запашні пелюсточки.

  Налічила їх всього п'ять: дві - вгорі, три - внизу.
  Зачарований погляд - на фіолетове забарвлення.
  Подорослішає, стріне багатоколірну, білу, жовту, голубу,
  Але той фіолет зі запахом - найбільше задоволення.

  Фіалочки заворожили душу на все життя.
  Вони - скрізь, але в пам'яті - саме той схил гори.
  Тепер там - зарослі... В те минуле нема вороття.
  Нема на тім шкарбі первоцвітів й зачарованої дітвори.

  Любов до природи - закладена з дитинства.
  В дорослому житті відлунюються його фрагменти.
  Ті фіалочки - сповнені неймовірного чаклунства.
  З віком все більше згадуються такі милі моменти.

  Марія Маринченко (Марічка Ясен)

  #МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
  #МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко