Нас так часто, називають бандерами
Хоч не маєм цього на меті
Ми кохаємось – під сиренами
Ми цілуємось – в укритті!
Роман Кукурудз

Страждай. Люби. Мрій. Кохай.
У тебе є лиш один шанс
Пізнати. Взяти. Підібрати.
Людей до шляху свого життя
Відчини. Впусти. Прийми.
Щирих птахів у своє серце
Загравай. Радій. Бурмочи.
Будь таким, яким ти є!
Вважай.Бережи. Плекай.
Те , що є цінним для тебе
Пам’ятай. Дбай. Здобувай
Усі скарби чудесного буття
Цінуй. Тримай. Цілуй.
Того, хто поруч завжди є.
Не забувай. Міцно обіймай.
Своє рідне, близьке – не ламай.
Марія Майкович

Пташки цвірінькають, дзвенять
Хоч чути постріли й снаряди
Весна прийшла , квітки буяють
Та все ж таки війна. Вони стріляють.

Вона ось тут! В моїй країні!
В моєму домі.На моїй землі.
Та я тобі все ж обіцяю рідний
Що ми зустрінемося з пролісками на весні.

Ось тут раніше, ще цвіли тюльпани
Тепер там йдуть бої криваві
Та солов’ї незнають, що іде війна
Тому вони щебечуть про дива.

Війна насправді нас не розлучила
Я , як і раніше , в очах твоїх тону.
На картині стліло полум’яне небо
А я все таки іще тебе кохаю.
Марія Майкович

Я серце твоє, покладу собі в долоні,
Бо з вуст твоїх стікає мед .
І я готова насолоджуватись ними
Щодня , щоночі , кожен ясний день.
І твоє білосяйне личко
Розпалює в мені вогонь і жар
Я радо йду в полон, твоїх зіниць барвистих
Твоїх прекрасних рук, що простягаються з небес.
І заглядаю я в оте віконце , щоб бачити твої іскристі очі .
Мрію в них вдивлятися я вічність цілу,
Щоб бачити там наш з тобою світ
Де ми разом , щасливі, мов ті діти
Щебечемо про всі секрети світу .

Марія Майкович

Серед попелу темних алей,
Де сад повен блідих троянд,
Я шукала в рядах лиш тебе
У листах сповнених прикрас.

Було в нас і любов , і вітер
Що колихав нас в тих садах
Де розцвіли мої чудові мрії
І там, де погасли мої сльози у вогнях.
Марія Майкович

Колекціоную твої дотики
Як пірат свої скарби,
Бо вносиш ти яскраві фарби
У мої незвідані світи.

Кабрал, Колумб , да Гама
Відкрили ті нові землі,
А ти віднайшов мої пустелі
Мої таємні,темні скелі.

Потонула в почуттях, в тобі,
Як ті золотаві в морі кораблі
І грають в бухті скрипалі
Про ту любов, що є в тобі .

Марія Майкович

Якби зібрати усі зорі із неба
Твоя посмішка горітиме яркіш.
І ти, для мене, вічна потреба
Без тебе , мої крила ув’язненні навік.

Спалахували іскрами , погляди наші
Я була настільки закохана
Жила у мріях, пахощах твоїх
Що не помічала інших зіниць навколо.

Марія Майкович

Від іскор твоїх очей, палає моє серце
Вдень і вночі думаю лиш про тебе.
І скільки б надворі не було зими
З тобою мені завжди літо, і повсякчас тепло.

Не страшні мені вибухи поруч з тобою,
Не тривожиться серце вже від сирени,
Бо втішаєш ти мене ласкою своєю
І називаєш пташечкою моєю.

Я щоранку чекаю твоє SMS: “Доброго ранку , сонечко”
І посміхаюся щоразу , коли ти пишеш мені про любов
Засинати без тебе це випробування
Але я поруч , знай це , мій любий.

Стіни не витримають, можливо, ракет
Але твої плечі охороняють мене,
І навіть, якщо в нас в серці лютий
Ми разом влаштовуємо собі знову літо.

Марія Майкович

Захід сонця смутно погас
Через моє неспрагле кохання
Я чекаю тебе з тих рожевих хмар,
Аби бачити тебе на радарах

Відстань між нами , зо дві милі
Ми стоїмо по різні боки берега
Білокрилі чайки несуть любов
Для тебе , жаданого і милого.

Море чекань, океан сподівань
Що би миті зустріч відчути
Аби пригорнутись до твого плеча
І забути про всі біди на світі.
Марія Майкович

Я карбую в пам’яті кожну хвилину
І не стираю льодових брил краплину,
Що тривога посіє в цю днину
Я забуду на віки , далеко поглину.
Я не буду сипати сіль, на глибокі рани
Щоб не воскрешати полеглі свої океани.
Я запишу в зошит думки кришталеві
Я буду творити , писати, латати
Але свої глибокі рани, ніколи не буду розкривати.
Писатиму вірші , поеми , романи
Божеволітиму від театру і драми
Проте, особисті безодні залишу за ширмою
За далекою прірвою, темрявою, особистою кригою.
Марія Майкович