У кожнім з нас живе мала дитина
І від очей сторонніх ми її ховаємо
Та іноді хоча би на хвилину
Ми це малятко обережно випускаємо

Дитинка ця звичайно ж вірить в диво
Безмежно щира і така відкрита
Вона сміється і занадто гомінлива
Як хтось образить, тоді враз сердита

Ми називаємо це внутрішня дитина
Найголовніше із собою подружитись
Прийняти цю таку себе частину
Щоби в гармонії з собою файно жити

Ви бережіть в собі, свою малу людину
Що шанс дає собою бути
Тоді не важко буде в будь-яку годину
В житті дорослому себе щасливими відчути.
©️Лілія Ходус

СЛЬОЗИ, БІЛЬ І РУБЦІ

Ми – діти неньки-України,
Ми – її гордість і краса,
Та ворог нищить наші стіни,
Із нами плачуть й Небеса.

Рясним дощем стікають сльози,
Буває - зливою течуть,
Ридають з нами й верболози,
Як ко́гось з фронту знов везуть.

Та й сонце вмилося сльозою,
Що стільки цвіту у землі́,
Живим верта не кожен з бо́ю,
Летять від нас, як журавлі.

Свята земля від болю плаче,
Бо топчуть рідну вороги,
Над нами чорний ворон кряче,
Кроваві рі́ки й береги.

Пропахло порохом повітря,
Та ще й потворами смердить,
Червона й чорна вже палітра,
Й це дуже нас усіх болить.

Пустив сльозу і світ із нами,
Та наші більш за все гірчать,
Рясніє список іменами –
Хто взявся неньку рятувать.

Ці імена ми не забудем,
Вони у пам’яті й серцях,
А ПЕРЕМОГУ ми здобудем,
Наш біль карбується в рубцях.

18.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 974347

А чи бачиш ти сни? Чи встигаєш поспати
У перервах між боєм і загоєнням ран?
Що там сниться тобі, український солдате?
Мирне небо, мабуть...і ранковий туман...
Що тебе зігріває в холодних окопах?
Гріє зболене серце в пекельнім бою?
Не читаючи долю твою в гороскопах,
Молитвами зігрію я душу твою.
Бо ти вистоїш, вірю, молю про це Бога.
Залишивши позаду зневіру і страх,
Ти в могутніх руках принесеш перемогу,
Що засяє, мов сонце, у наших серцях!

Вітер тихесенько сперся на шибку.
Стихли мелодії його вночі.
Обійняв нічку, неначе голубку.
Десь вдалині прокричали сичі...

Місяць на небі проплив, як володар.
Галантно вклонився зорям й землі.
До сходу сонця над ними - господар.
Потім розтане в розкішній млі.

Втомлений люд вже спочити приліг.
Якраз йому снилися вранішні сни.
Аж раптом війна прийшла на поріг.
Кілька днів - до початку весни...

Мирним ранок був лиш до п'яти.
Несподівано світ цей здригнувся.
Стрепенулися ж всі, я і ти.
московський морок нас знову торкнувся.

Мов злодії прокрались вночі.
Запалили вкраїнський світанок.
В Україну ввійшли палачі,
Щоби згинути тут наостанок.

В двадцять трєтє за шість століть
Вони сунуть на нашу землю
Та не буде вже більш лихоліть.
Переможно здобудемо волю!

Українці прокинулись і не злякались.
Вийшли сміло у бій з ордою.
Батьківщині у вірності рідній поклялись.
Боротьбу враз назвали святою.

Кажуть в народі, що птахи сичі
Горе, страждання людям несуть...
Не злякає нас ворог ні вдень, ні вночі.
В справедливості й правді - вся суть!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко