Лежу на пляжі і милуюсь океаном
Він є блакитний і такий базкраїй
Нема у ньому ані зради, ні обману
Я з задоволенням за ним спостерігаю

Білий пісок, праворуч хмарочоси
Стоять мов велетні такі могутні
По узбережжю ходять гордо альбатроси
Такі моменти безтурботні й незабутні

Від задоволення я закриваю очі
І насолоджуюсь цим відчуттям свободи
Запам‘ятати максимально хочу
Ці неймовірні подихи природи

Я в далечінь дивлюся і радію
Що мій приятель на сьогодні океан
Ці миті зберегти волію
Бо океан це ліки від душевних ран

Зроблю світлини я собі на згадку
І променад здійсню після обіду
Безмежний океан, то є така загадка!
Я впевнена, що ще сюди приїду!
©️Лілія Ходус

За краєчок сірого карнизу ледь трималася надія.
Пильно заглядала їй в вічі, додавала сили.
Озираючись довкола, тихцем промайнула мрія.
Тепер гострі, холодні вітри вже менше штормили.

Крізь тоненьку віконну шибку обережно зайшла віра.
Просила не звертати з дороги, впевнено йти до мети.
Зі сизими туманами кудись зникла духовна зневіра.
Знову захотілося комусь вірити, дорожити, жити.

За вікном - люди, кохання, ... Сил додає до дітей любов.
Де стріти жіноче щастя, щоб відчути стукіт у серці?
Замріялась... Ех, бути б щасливою знов...
Бажання тихо притаїлось в душі на самому денці.

Щось вже збулося... Щось ніколи й не збудеться...
Швидко біжить час. Жене свої хвилі течія.
Доки живе людина, про щось мріє, на щось надіється.
Для когось вона - далека, чужа, а для когось - рідна й своя.

Три душевних стихії: віра, надія, любов...
Вони вчать нас вірити, надіятись, любити.
Хтось пливе за течією... В когось від штормів закипає кров...
Мріємо з надійною, доброю людиною свій вік прожити.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Ой, чого так похилилась
Червона калина?
Ой, чого так зажурилась
Молода дівчина?

Чого мати слізьми росить
Всюди, де ступає?
Чом нація на чужині
Сумно проживає?

Ой, чого хрести рясніють,
Де жита родили?
Ой, чого рано сивіють
Ті, хто схоронили?

Чого земелька - зрешечена,
Як мішень у тирі?
Чом блакить - немов розорана,
Не живемо в мирі?

Ой, чого дмуть вітри буйні
Й сонце запалало?
Чого пливуть хмари чорні?
Сумно чом так стало?

То прокляті вороженьки
Вдерлись в Україну.
Назад нема дороженьки.
Тут вони всі й згинуть.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

в дитячі роки здавалось їй
життєве поле довгим і розлогим
мрій красивих, добрих рій
біг за дитинством босоногим

в юні роки здавалось їй
що зможе світ весь обійняти
до ніг стеливсь життя сувій
широко б двері відчиняти

в молоді роки здавалось їй
що все - не так вже й однозначно
тиха погода, грізний буревій
буває весело, буває лячно

у зрілі роки здавалось їй
що власна воля - то козирна карта
лінія долі, плин подій
кожна людина - щастя варта

в осінні роки здавалось їй
родина й діти - нагорода
буває: свій - чужий, чужий - як свій
і що для щастя - не потрібна врода

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

небо осипало землю ясними зорями
місяць торував поміж них свій шлях
ніч малювала людські долі акварелями
дивувала, зачаровувала в неймовірних снах

вранішній серпанок зачерпнув сонце й росу
випросив у райдуги розмаїття барв
ранок заплітав після ночі косу
для часу, що зродився, він - скарб

день помережив світ промінням сонця
пробуджений зі сну люд покликав у дорогу
трудився, назбирав врожаїв і добра по вінця
дякував за все небесам та Богу

лагідний вечір припав до вікон
єднав родини й запалив ліхтарі
кожна сім'я повернулась у власний кокон
як і повинно бути о цій порі

повноцінна доба скінчила свій біг
ми разом з Вами вже її прожили
нехай плине життя, падає дощ чи сніг
головне - щоб у завтрашнім дні ми всі були

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

"Увага!!! Тривога!!! Негайно йдіть в укриття!!!"
Ці тривожні слова - сумнозвісні й знайомі до болю.
На отчій землі українці втрачають майно та життя.
Йдуть по ній, як по справжньому мінному полю.

Повномасштабна російсько-українська війна - в розпалі.
росія зазнає вже поразки на всіх фронтах.
Дрони, крилаті й балістичні ракети... - в її арсеналі.
Вони руйнують Україну. Викликають в усім світі жах.

Ворог атакує нас звідусіль, особливо, з неба.
"Братні", смертоносні посланці бороздять рідну блакить.
Вчасно збити їх, не допустити жертв і руйнацій - нагальна потреба.
Наша протиповітряна оборона... Влучання... Переможна мить...

Немає над Україною повністю захищеного небесного простору,
Хоч військові збивають майже все, що несе смерть.
Завдяки патріотизму, мужності, вправності й зору,
Ворожі ракетні загрози швидко йдуть шкереберть.

Не завше... Бувають руйнування, несподівано жахливі втрати життів.
Неможливо дивитись на страждання, людське горе.
Виють сирени... Хтось вже не ховається. Хтось біжить до укриттів.
Коли буде над нами небо - блакитне, мирне й неозоре?!

Уламки від збитих російських ракет, дронів
Щедро засівають родючу українську землю.
Терор... Московити - це стадо зловіщих, чорних воронів.
Україна, світ знищать їх! Сусіди вибрали вовчу долю.

"Увага!!! Відбій повітряної тривоги!!!"
Збройні Сили України вкотре виконали почесну, захисну роль.
Лише завдяки їм скоро буде в нас свято Перемоги.
Хай розстане в імлі та мізерна й дошкульна рашистська "моль"!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко