Очі зелені і кров кип’ячена
Так стрімко у серце тече,
Настільки красиві що немає зусилля, боротись проти їх сил.
Треба лиш глянути, її очі безмежні
Настільки закохали у себе мене,
Мурашки по тілу і серце зтремтіло
Боже як я люблю тебе.
Nikita

Голубі очі так солодко зводять з розуму, ох боже хлопці як здорово,
Які ж її очі, це ураган,
Здається потрапив до неї в полон мам,
Здається так близько бачу в перший раз, очі як небо, блакитний топаз,
Крихітко знаєш ти неймовірна, 3 милим лицем дійсно чарівна.
Nikita

Будучи всюди ми були іншими
так просто і легко
Забулись рідними
Я гуляю один ти гуляєш одна І ніколи не згадаємо ким ми
були з рання.
Забулись ці речення з словами "люблю"
Забулось коли повертались з
раю,
Я забув вже про себе, не
розумію як так, буцімто є, а
може й нема..
Так складно рішати долю
свою, так пусто так темно, і все без жалю.
Забув хто я є, і ти не сама, Ми покинули дні де
прокидались з рання.
Nikita

Тихенько грала на гітарі, одна Струна, I спогади румяні, так тихо, не спіша, закралися у голову мов п’яні.

Так, відчувши кохання міць, этремтівшись над словами,
Я скажу ластівко моя,
Що розлюблю тебе, як стану над світами.

Душевна біль, залишилась у ванній
І кров, що капала з руки, я б розказав тобі коханній, про те
що відбувається в мені.

І цей кінець, можливо лиш початок,
І лиш у снах я буду бачити тебе, Та горе можна подолать роками,
Аби зумів я подолать себе.
Nikita

Думки, так часто бачусь з вами, Вже пізно, а ви все не полишите мене,

Все давно омріяно літами,
Літаючи я з вами позабув себе,

I море в глибині душі буяне,
Так ніжно, сни ласкає хвилями,

Та теплоту кохання серце відчуває, І думи мої згадують тебе.
Nikita

МІСЯЦЬ ТАКИЙ ТОНКИЙ НА НЕБІ СИВІМ, СТОЮ І ДУМАЮ СОБІ, ЧОМУ Ж НЕ ПТАХ Я ВІЛЬНО-КРИЛИЙ, ЧОМУ Ж СТОЮ Я НА ЗЕМЛІ. КОЛИ ДУША МОЯ ЛІТАЄ, ТАК ВИСОКО НАД ВАМИ В ТИШИНІ, ЧОМУ Ж ЛЮДИНА НЕ ЛІТАЄ, ЧОМУ ЛІТАЄ ВОНА ЛИШ У СНІ?
Nikita

Брат ти чуєш як плачуть мої струни?
Я виконую мінорні ноти що покоряютьчужі душі,
Ти ж знаеш що любить буває важко, Я знаю ти пройшов ту саму важкість.
Я хочу лише грати на своїй гітарі, що б подих у перехожих завмерав.
Nikita

Ти знаєш як мені милі твої карі очі?
Ти знаєш чому що я страждаю що ночі?
Ти знаєш чому у душі моїй кров?
Тому що без обіймів сплю твоїх знов..
Nikita

І день не день,
І ніч не ніч.
Згасає свіч життя
У грудях наших.

Йдемо кудись,
Шукаєм щось,
Та не знаходимо,
Лиш куряву думок здійнявши…

Вмирає дух,
Вмира любов,
Краса вмира,
Німою пусткою наповнюючи душі.

Роки життя –
Пітьми роки,
І розум б’ється безсило
Об темряви чорнії кручі.

Людина – то маленький Всесвіт,
І, друже мій, хоч вір не вір –
Душею вона може доторкнутись
Глибин морів, небес світил.

Повір у себе, друже мій,
І світлих сповнений надій
Проси в Творця здійснення мрій –
Тоді збудуєш світ новий!

31.01.2000
Юлія Маринич

Стомлений погляд,
Зморшки чола,
Волос сивіє –
Старість прийшла.

Мружаться очі,
Глянуть вдалину…
Інеєм присипле
Ранку сивину…

Стомлено поскрипне
Хвіртка під вікном –
Радість ворухнеться
Шовку полотном.

Ні, то вітер віє…
Самота навік.
Роса сльозу змиє
З борозняних щік.

Знов надворі вечір.
Знов в самотині
Свічечка журливо
Сяє у вікні.

18.04.1999
Юлія Маринич