Любові, достатку,
здоров’я рідні…
Бажають усі, віриш мені?
Шкодую, що є недолік один.
Й про нього не думають
хто навкруги.
Давайте бажання своє у душі-
Реалізуємо! Будьмо Людьми.
Для цього одне, одненьке зроби:
Ніколи, нікому, ніде не бреши.
За це поважатимуть ти і тебе,
За це шануватимуть діло ясне.
Зникне брехня – зникнуть крадіжки.
З’являться, отже, спокійнії нічки.
Прошу, перевірте, будьмо Людьми.
Я обіцяю зрадіємо всі!!!
Марія Тутова

За що карає Бог дитя?
У чому винне немовля?
Чому у цей жорстокий світ,
Воно прийшло з горою бід?
Невже, як кажуть між людьми,
Кожен сам обирає дорогу собі?
Наврядчи хтось би захотів,
Хворіти з перших своїх днів.
Або прожити у сім’ї –
Де голод, холод, всі сумні…
Чи має право це дитя
Змінити шлях, своє життя?
Марія Тутова

На світі живе людина,
А в серці у неї надія.
Надія на те що буде,
На те що життя не згубе.

Що сором не прийде до хати
Й не буде вона його знати.
Аби і батьки, і діти,
Пишалися – так треба жити!

А може людина й помилку зробити,
Та в серці надію вбити.
Бо печаль захопила ті дні,
Які в мрії у неї жили.

І далі, не знавши що буде,
На помилки скоріш ступе.
Що потім польються сльози,
Через які, нажаль,
Помітно лише цю печаль.

Та знати, треба одне –
" Бог не покине тебе!",
І пам’ятаючи це,
Згадати колишню надію, Побудувати мрію,
Витерти сльози свої.

Та зрозуміти -"мої!",
Усі були дні мої,
Всі помилки свої!
Кожен той день – це урок!
На правильно зроблений крок.

Щоб у майбутньому мати,
Бажання душі співати!
Як тільки це зрозуміє,
Радість у домі зустріне.
Яка не покине вже,
А допоможе лише!!!

Марія Тутова

Прощевайте безсоннії ночі
Та зникайте похмурії дні.
Я бажаю поглянути в очі,
Тому щастю, що є на Землі!

Я бажаю щоб кожну годину
На душі в людей радість була,
Аби усмішка кожну хвилину
Полонила сусідні серця.

Щоб рука допомоги згасла –
Не тому, що шкода її,
А тому, що вона не потрібна.
Вона зайва на нашій Землі!!!

Люди добрі, скоріше погляньте-
Як низесенько котимось ми…
Не тому що дорога провалля,
А тому що ведуть нас туди.

Сподіваюсь, але без надії,
Що погаснуть ці ночі та дні,
Що розкриються щастя очі
Та щезнуть хвилини сумні!!!
Марія Тутова

Тремтить рука, зірвать красу бажає,
Лиш серце шепче, кличе та болить:
" Не погуби, не вбий красу природи!
Нехай живе, як ти живеш."
Рука повільно опустилась,
Радіють очі кожну мить.
Та з-за спини він чує голос:
"Спасибі, що дав квітці жити!"
І повернувшись в ту ж хвилину,
Він закохався на все життя.
Хотів зробити подарунок:
Чудовий, лагідний, пестливий
Зірвавши квітку чудо-диво,
І чує лиш одне у слід:
"Зірвав її – ти вбив мене!"
І помирає наречена,
І в’яне квітка на руках,
І серце біль перемагає,
І шепче, кличе та болить:
" Ти вбив її, ти вбив кохання,
Не пожалію й я тебе."
І в ту ж хвилину помирає
У тому озері на вік.
Марія Тутова

Що є наша батьківщина?
Благородна Україна!
Її маємо цінити,
Захищати та любити!!!
Хто є наші вороги,
росіяни чи хахли???
Ті що днями та ночами
Кулі в брата випускають,
Може ті що щогодини
Ціни швидко підіймають?
Нас принижують, лякають-
Українці всі тікають,-
" В свою хату, яка скраю,
Де нічого я не знаю!!!"
Якщо так буде і далі –
Зникне наша Україна!
І ми будемо не жити,
А тихесенько служити.

12.01.2020
Марія Тутова

Коли здається все зникає,-
Надія серце покидає.
Коли не знаєш, що робити,-
А очі тугою залиті.

Коли в думках сама печаль,-
А по щоці біжить сльоза…
Коли не має дня і ночі.
Коли здається помираєш.

В останню мить, у темну ніч-
Стається диво – день настав!
І ніжне серце оживає,
І радість очі заливає!

Ти випромінюєш тепло,
Знаходиш щастя вже забуте,
І розумієш, що спасло,
Те почуття, що є нескуте.
Марія Тутова

Для когось клята ця війна,
Для іншого вона свята…
Хоча "сліпих" людей немає,
Бо кожен щось та й відчуває:
Хтось плаче, що шукає сина,
Інші ховають побратима,
Десь кличуть татка до родини…
У когось страх, бо за вікном –
Летять снаряди щохвилини,
Людей вбивають щогодини…
Та й є такі, що для війни
Будують "правильні" шляхи:
Щось можна вигідно списати,
Когось ніза’що не карати,
Десь ціну вище припідняти.
І завдяки цьому "добру"-
Росте невпинно гаманець.
Чи скоро буде їй кінець?
Чи вигідно її кінчати?
Чи мусимо ми так страждати??

Марія Тутова

Геть, кацапи, похмурі та злі.
Забирайтесь з моєї Землі!
Я гадаю, не гріх в сьогоденні
Вам бажати скорішої смерті.
Та не просто кончини легкої,
А від болю страждати до скону.
Щоб від сліз захлиналися діти –
Всих уродів, які спричинили,
Ці пекельнії муки малечі,
Що були в себе вдома, доречі…
Скільки горя зазнала країна,
Скільки сліз пролили матері-
Відправляючи сина в дорогу,
З невідомим кінцем на Землі?!!!
Я молюся до Бога, благаю ,
Щоб закінчилась ця війна,
Та міркую, для цього потрібно –
Всим кацапам могила одна!
Пам’ятайте, за кожне дитя,
За зґвалтоване немовля,
За безвинно забра’ні життя-
Бог відплатить нащадкам сповна !!!

Марія Тутова