У весен свої закони…
Для них ці закони неписані:
Захочуть – снігом нас стомлять,
Захочуть – розквітнуть вишнями…

Захочуть – схвилюють спогадом
Про те, що нікому й не снилося,
Від чого свідомість йшла обертом,
А серце, як пташечка, билося…

Захочуть – відкриють двері нам
У те, що так довго чекали ми,
І змусять повірити дивним снам,
Що нам майбуття прорікали…

У весен свої закони…
Для них ці закони неписані:
Вони – немов усміх Джоконди –
Загадкою долю нам пишуть…

14.04.2021
Stella Felix

Юлія Маринич

студеним молоком
розливсь Чумацький Шлях…
в нічному небі ти
ворожиш на зірках…
не знаєш, куди йти…
розтроєна душа:
боїшся й висоти,
і впасти долі, вниз,
й з дистанції зійти…
так стій же, зупинись!..
без якоря пливти –
геть з розуму зійти…
все згладжуєш кути,
то спалюєш мости…
і врешті опиняєшся
на краю світу ти…
де втомлена душа,
згорнувши свої крила,
інтригам-лабіринтам
всі двері зачинила…
і зорі з висоти
шепнули: хоч впади –
ти встань і далі йди…
не гасни лиш… світи…

08.02.2022
Юлія Маринич
Юлія Маринич

так сумно душі… так тяжко…
чорніє у серці дірка…
ти журишся, моя пташко,
бо зламана твоя гілка…
не лине вже твоя пісня…
розорене твоє гніздечко…
у грудях від болю тисне –
то плаче твоє сердечко…
злетіла зграя пташина,
лишивши розстріляні гнізда…
розірване небо плаче…
та жити… ніколи не пізно…
в чужому краю заспіваєш,
моя переселена пташко…
чи знову у зграї – хто знає?.. –
летітимеш в небо… так важко?..
допоки стане сили,
то мусиш угору летіти…
ти мусиш бути… щаслива…
бо треба далі… жити…🪶

20.07.2022
Юлія Маринич
Юлія Маринич

Ми всі тепер як мушлі:
Закрились і б’ємося…
І ранимось бездумно…
Краї в нас такі гострі!..
Сирени і тривоги,
І біль утрат, утома…
У когось є пів горя,
У когось – ціле море…
Ти загорнись у шалик
І просто вийди з дому…
В кав’ярні випий лате…
Лиш не кажи… нікому…
Вбери той свіжий аромат,
Збери себе докупки…
Дивись, як м’яко стелить сніг
Пухнастим килимом зими
Твою стежинку у майбутнє…
Живи!.. ти – тут і зараз…
Спинись!.. злови прекрасну мить…
Відкрий собі саму себе
Й перлину ту, яка в тобі лежить…
Будь певна, що у бурі тій,
Яка тасує мушлі безупину,
Розкриються тобі назустріч всі,
Покажуть світові свою перлину…
Спинись… злови прекрасну мить…
І світло засвіти в собі, м’яке і ясне…
Усе, що так боліло, відболить…
Життя у тебе лиш одне…
Й воно – прекрасне!

04.02.2023
Юлія Маринич
Юлія Маринич

Ми просто жили,вчилися, творили.
Хотіли щастя для майбутніх поколінь.
Вставали,падали, трудилися щосили.
Рабами буть ніхто з нас не волів .
А москалям ,що по сусідству жили
поперек горла стала наша воля.
І замість того, щоб у себе щось змінили,
принесли в край наш так багато горя.
Війна прийшла в наш дім,в нашу країну,
але незламні воїни у нас.
Від погані очистять Україну.
І буде знов наш Крим, і наш Донбас.
Життя повернеться в Ірпінь і Маріуполь.
І привезем з Херсону кавуни.
Черешнями заквітне Мелітополь.
Та знов засіють збіжжям всі лани.
Ми будем жити,процвітати і любити,
а ворог згине у своїм багні.
Назавжди вже замовкнуть московити!
За нами Бог і правда в цій війні !
Чернега Олена

«Рускій мір» ви собі забирайте
Він же «рускій» хай буде у вас.
Бережіть ви його і плекайте!

Кожне місто російськє хай знає
«Рускій мір» вже до нього прийшов
Хай від « руського міра» волає,
Як що це є для них « хорошо».

Україні чужого не треба,
Україна не заздрить усім.
Поверніть ви нам мирне небо
Заберіть ту війну у свій дім.

Як що ви без війни вже не взмозі,
То я дам вам пораду таку:
– хай Москва на Урал нападає,
а Сибір хай стирає Москву.
Ви зійдіться у чистому полі.
Бийте морду сусіду сусід,
Ну а потім їдіть мородерте
Покажіть ви родині, як слід.
До сусідської хати залізьте
Там трощіть все і бийте, що сил.
В той момент ваш сусід вашу жінку « рускім миром», що сил пригостив.

Ви в своїм «руском міре» варіться
Як чорти, що в олї кіплять
З України моїй заберіться
Україну не треба « спасать».
Вдосталь « міром» своїм насладіться
Досить крові моря проливать!
20.04.2022р.
Олександра Зубарь

Розквіте незламана калина
Відродиться з попелу життя
З під вогню повстане Україна
Відбудуєм села і міста.

Тільки не повернуться ніколи
Вбиті й закатовані в війні
Відбудуєм заново ми школи
Станемо в науці провідні.

Тільки не побачимо ніколи,
Як зростають діточки малі,
Ті кого убили московити
Назавжди вони в сирій землі.

Не побачить донька більше мати
Не поверне син своїх батьків
Той не дочекався свого брата,
Хтось родину втратив у війні.

Тільки не пробачимо ніколи
Втрачене в війні людське життя
Ми зазнали так багато горя
В серці за загиблими журба.

Відбудуєм заново дороги
Прокладем новесенькі мости
Буде жити вічно Україна
Будеш жити в серці рідна ти!

Відбудуєм неньку Батьківщину
Розквіте згорьованна земля
Червоніє ягода калина
Вспомином про втрачене життя!
17.04.2022р.
Олександра Зубарь

В моїй душі вирують снігопади
Там лютий вітер, крихта снігова
Моя країна на коліна – ні не впаде
Бо ворогам вона не по зубах,
А навкруги серпнева спека
Бо календарна вже давно закінчилась зима
Вже прилетів давно лелека
Та дому вже його нема

Повсюди в нас ракетна небезпека
І в багатьох містах вогняний ад.
В моїй душі вирують снігопади
І лють, і біль, що завдає нам клятий кат.
Та день настане закінчаться снігопади
І зникне горе.
Зникне клятий кат.

Настане той плеканий час
Що тільки радість буде в душах в нас.
Розквітне щастя, всюди будуть квіти
І будемо радіти ми , як діти
Настане той жаданий час
І буде затишно в душі у нас!
1.08.2022р.
Олександра Зубарь