Мені б в оту хатинку на узліссі,
На березі замерзлого струмка,
Дослухатися б до крижаної тиші,
Відчути дотиком , яка вона хрумка.

І не сполохає ту тишу ані птиця,
Ані думки важкі, ані печаль,
А хатка ця в заметах аж іскриться –
На стріху Місяць висипав кришталь .

Там на лежанці спить собі чугайстер,
Зморившись від щоденних своїх справ,
Під голову поклавши свою тайстру,
Він у теплі розлитім задрімав.

В хатинці пахне сушеними грушами
І зіллям, що під стелею висить.
А на столі -горішки вже налущені,
Тихо в печі вогонь палахкотить.

За вікнами все замело снігами.
Мільярди зір на темних оксамитах.
В хатиночці – цвіркун виводить гами,
Сховавшись десь у сухоцвітах.

А десь отам – сучасних днів відлуння,
Що війнами й ракетами гримить .
Тут , на одвірках -вирізьблені руни,
Як сивий знак віків й тисячостоліть.

Я не порушу сон міцний чугайстра,
Лише присяду на осінчика ,на мить…
Тут- рай душі ,а тиша – різцем майстра-
Життя правічну сутність тут різьбить. Бачити менше
Наталя Римар

***
Писати шукаю.
Ізгасли рими.
Прагне вогню
все
обдурене
димом.
Ось я,
лише трохи
прикопчений,
себе запевняю:
"Закоханий!"
Консервним
ключем
сподіванки
Відімкнено
нову
бляшанку
старої
сліпої когорти
любові
першого сорту.
Для стосунків
ґатунку вищого
У серці – попелище.
То ж благати
лишитись
не стану
Вчорашню
мою
незрівняну,
Але нині
таку буденну
Риму
колись
огненну.

Дмитро Атасов (Урус)

За світло, що прагнеш згасити,
За те, що не має ціни,
Ти будеш конати, неситий,
В обіймах міцних сатани.

За спалених вулиць наругу,
За кожну розбомблену хату,
Підеш ти до пекла, катюго,
І будеш у муках конати.

За кожну поламану долю,
За кожне життя українця
Втекти від вогню не дозволим,
І очі дітей будуть сниться

Тобі у пекельних кошмарах,
Нечистий і прОклятий враже!
Тобі, наче дикій примарі,
Ніхто ні півслова не скаже,

Бо що ті слова безголовим,
Бездушним і звироднілим?
Та й ваші слова – то полова.
І досі ви не зрозуміли,

Що мертві давно ваші душі,
Що ваші серця – темна яма,
ТілА ваші ненависть душить,
А ми вам погибеллю станем.
01.01.23.
Л. Пуляєва.
Фото з інтернету.
Людмила

"люби мене, прошу, люби мене навіть тоді,
коли я вмираю, коли я здаюся без бою…"
Ольга Криштопа

люби мене, чуєш, люби попри всі негаразди,
люби навіть там, де, здається, немає любові,
люби мене навіть, коли ми не будемо разом,
люби, як любив ті обійми ранкові,

коли загортав мене в них, як у ковдру,
коли шепотів, що для тебе я диво із див…
люби мене – добру і злу, здорову і хвору,
люби, як ніколи й нікого іще не любив.

люби мене, чуєш, в окопах і в травах,
люби, як світанок розІрве снаряд,
люби серед болю й реалій кривавих…
як стрінеш десь ангела, – знай, що то я…
28.01.23.
Л. Пуляєва.
Людмила