Я хочу полетіти в небо
Спитати того хто там є:
" Чому на світі так ганебно
Від злості і брехні стає?

Чому народжене дитятко
Не знаючи краси життя
Страждає від війни малятко
І йде у рай, у небуття?

Чому за правду ображають
І насміхаються услід?
Країну ті, що розкрадають
Все сходить з рук, невже так слід?

Мені цікаво, хто накази
По всьому світу віддає?
Можливо за якісь образи,
На нас нещастя воздає?

Завжди повчали Бог існує,
Я вірила у це весь час.
У світі більше зло панує
Добро йде поруч водночас.

Чому, якщо це вища сила,
Не чистить світ вона від зла?
Можливо просто їй несила
Все нанівець вона звела.

Мені здається з нами грають
В раніше невідому гру,
Фігуру зайву прибирають
І не лишають вибору.

Багато в світі хто вважає,
Залежимо ми від масон,
Чим більше світ людей втрачає,
Тим більше чуємо прокльон.

Можливо правлять ті масони,
Невже табу для них нема?
Мабуть величні ті персони,
Що у страху весь світ трима?"

Можливо, не на цій планеті
Колись з’ясую правду я.
Це буде в іншій вже сонеті,
Коли на небі буду я.

Анна Стоєва

Стоїть зажурена калина,
Бо пролетіли літні дні,
Вона із часом, як дівчина,
Стає ще краща у красі.

Вбирається весною цвітом,
Як наречена у фаті.
І гілочки тріпає вітром,
Неначе кудрі золоті.

Калина влітку, як дитятко,
З незрілим смаком гіркоти.
І згодом кожне те зернятко
Дарує цінність теплоти.

А восени вдягла калина,
На віти плетену хустину.
Вона, як матір і дружина
Боронить грони, як дитину.

Червоні ж взимку ці плоди,
Як намистинки на землі.
Лишають й на снігу сліди,
Що розчиняються у млі.
Анна Стоєва

Світ багато бачив війн
І важких і ні.
Скільки нищать вони мрій,
Їх лишив на дні.

На одному континенті,
Вплив несе на всіх.
І минають у фрагменті:
Сльози, смуток, сміх .

Негативний вплив навіки
Вселиться в серцях.
Не загоються вовіки
Рубці на тілах.

-Світе, глянь на Україну!
Руку протягни,
Голову оту зміїну
Якось відітни…

Анна Стоєва

Я вранці встала і зраділа
Здалося, що війни нема.
О сьомій знову загуділа
Сирена, і в очах пітьма…

Невже мені це все наснилось?
Війна є. І поки не зника.
І щастя миттю розчинилось.
Хіба є відповідь чітка?

На дворі сонечко зустріло
І день красивий і п’янкий,
Зелене листя пожовтіло.
І рве лиш тишу гул дзвінкий…
Анна Стоєва

Я хочу заховатись у кутку.
І взяти в руку склянку коньяку,
Щоб не знайшов мене ніхто,
Щоб закінчився "цирк цей шапіто".
Вважає він, що все це смішно?
Що визволяє він нас спішно?
-Чому, навіщо ти приперся?
Якого чорта до нас вдерся?
Нажаль мої слова лиш на папері,
Давно ж відкриті в пекло двері,
Ти скористайся й небарися лиш,
Ти Україну в спокої залиш.
З собою забери сволоту,
Гони її в своє болото."
Відповісиш москальська голова
За свої вчинки, вбивства і слова.
Сьогодні в вірші не важлива рима,
Ми доберемося ось-ось до Криму,
Росія розпадеться на шматки.
І нам вже не страшні її пастки.
А нас чекають розквіт й відкриття,
Ми винесем з країни все сміття.
І з гордістю майбутнє покоління,
Нехай живе без жодного сумління!
Анна Стоєва

Хочу гарний вірш я написати,
Щоб підняти настрій, силу духу.
І на весь світ пісню заспівати,
Щоб забути горе і розруху.

Але тільки про війну згадаю,
Що ми сонце вже не так стрічаєм.
Богородицю тоді благаю:
-Віджени цю кару. Закликаєм!

Ти відкрий усьому світу очі,
Покажи яка краса навколо.
Звідки на планеті стільки жовчі,
Що співає кожен в соло?

Краще б помічали ми довкола
Водоспади, ліс, пісок і море
І хоча й стає планета квола,
Манять нас до себе сніжні гори.

Можна кожну квіточку любити,
Сонце, вітер, райдугу і дощик.
Головне добро не розгубити,
Заховати жадібність у ящик.

Губимо ми війнами планету,
Океани ж брудні від сміття,
Жили ми колись без інтернету,
Інше ж було наше сприйняття.

Люди зупиніться, подивіться!
Таємницями ж вражає світ!
Просто ви землі своїй вклоніться,
Бо від нас їй не потрібен звіт!

Анна Стоєва

Нічні міста – це ж просто краса!
Нема будинків старих, брудних.
Над ними зорі завжди нависа,
Не видно пошкоджених і доріг.

І тільки вогники – тут і там,
Як небо усіяне у зірках.
Стрибала би я отак поверхам,
Ховалася б в зорях і у хмаркАх.

Як гарно виблискують уночі
Висотні будинки і ліхтарі,
Палітрою стеляться на воді,
Тишу пронизують лиш глухарі.

Місяць неначе розсипав зірки,
Щоб об’єднати два рідні світи,
В небі й землі залатати дірки,
Щоб вже консенсусу разом дійти…
Анна Стоєва

Спливає швидко час і непомітно
Занурює в астрономічний хід:
Рух Сонця, фази Місяця привітно,
Нам вказують зодіакальний слід.

Ми боремося часто із собою,
Бува живемо не своїм життям,
З глибокою життєвою жагою,
Миттєвим віддаємось почуттям.

Годинник у житті без циферблатів,
Але ми орієнтуємось на час.
Звертаємось до знаків зодіаків.
Невже від помилок врятують нас?

І стрімко день за днем будуєм плани
У справи поринаємо весь час,
А згодом, в серці нашому вулкани
Готові спалахнути водночас.

Та брак тепла, взаєморозуміння
Вбиває ті юнацькі почуття.
Затягує нас побут і сумління,
Нові робити пізно відкриття.

Не завжди можемо ми обирати,
Ту стежку долі, по якій піти,
Але себе, щоб потім не картати
Йти треба безупинно до мети.
14.01.2023 Анна Стоєва.
Анна Стоєва

Якщо не стріляють,
Нечутно ракет,
І не вимикають
Нам інтернет.

Не свідчить, що добре,
Скінчилась війна.
Це військо хоробре,
Оборону трима.

Щоб дітки маленькі,
Не спали в метро.
Батьки, теж старенькі,
Щоб жили ситно.

Нам спокій потрібен,
Дитяточки сплять.
І сон їх подібен,
Як янголи сплять.

Хоч нація наша,
Незламна така.
Душа, хай дитяча,
Лишиться дзвінка!

Нехай скрізь лунають
Дитячі пісні.
Вірші хай читають
Із вуст голосні.

Це наша надія!
Це наша земля!
Погоним ми Змія,
Аж до Кремля.

Анна Стоєва

А у моєму електропоїзді вікна запорошені
на перегоні Харків-Лозова сьогодні заметіль
і на світу блищать сніжинки заморожені
і пробиваються у двері іноді скрізь щіль…
Дерева в три погибелі зігнулися від снігу
і важно натягнули шапки на свої верхівки
а їхні стовбури одяглися у товсту кригу
і взули туфельки з прозорої і тонкої плівки…
Під білим одіялом потопає залізничне полотно
що навіть стальні рейки ледве проглядаються
а снігопад посилюється і становиться темно
і тоді склоочисники від сплячки прокидаються…
Дмитрий Погребняк 555