Коли зустрів тебе я ще не знав
що потім зміниться моє життя
чарівну жінку я до нестями покохав
до серця рідного лежать почуття…
Коли зустрів тебе я в душі змінився
згадав що досі у народі є повір’я
той хто знайде любов той окрилився
адже минуле перетворяться на пір’я…
Коли зустрів тебе я почав літати
закохана людина щастя не боїться
давай від долі не будемо тікати
і мрія бути разом тоді здійсниться…
Дмитрий Погребняк 555

Мабуть я закохався в інопланетянку
адже у неї квіти вплетені в волосся
і на прощання дала слізно обіцянку
повернеться…мені точно не здалося…
Мабуть я закохався в неї до нестями
адже вона ще дуже часто сниться
хоча лице я пам’ятаю лише місцями
і хочеться…у очі знову подивиться…
Мабуть я закохався у боже це створіння
адже у неї красота також внеземна
від неї навіть у ві сні нема спасіння
і дочекаюсь…бо знаю що ім’я її весна…
Дмитрий Погребняк 555

НЕХАЙ СВЯТКУЄ ПРАВДА

Що у житті найбільше нам болить,
Із чим змиритися не зможемо ніколи?
Що в нашій пам’яті вогнем горить,
У гордім серці безперервно ріже, коле?

Можливо зрада, або навпаки
Чомусь, щоб бути разом, ниє неможливість.
Отже найбільше нам болить таки
Ні, не образи рана, а несправедливість.

У цій війні страшній, що вічна є,
І що калічить безперервно душі й долю,
Доводити повинні що ми є,
Що маємо ми право на державу й волю.

Росте все зло з московської брехні.
Воно краде у нас таку ж саму можливість,
Як мають на землі народи всі.
То наша мука і наш біль…несправедливість.

Ми маєм знищити орди оплот.
В цьому завданні нашому уся важливість.
Цим порятуєм не один народ.
Нехай святкує в світі правда й справедливість!!!

12.12.22 м.Львів 447
Христина Пелікан
Христина Пелікан

Кохання ж варте найніжніших слів.
Їх можуть лиш поети добирати,
А композитори покласти в спів,
Співак з душею оспівати.

Коли, що діється в людській душі
Й слова римуються в рядки.
Та й дивовижні творяться вірші,
Неначе просо сіяне в грядки.

Кохання, як та квіточка троянди,
Крихкі, вразливі, ніжні пелюстки,
Як аромат дурманливий лаванди,
Але вколоти можуть колючки.

Анна Стоєва

У драмтеатрі настала тиша,
І тільки вітер неначе свище,
Не чутно гомін. Погасло світло.
На сцені просто життя розквітло.

Герої грають у цій виставі.
Вбрання і ролі у них яскраві,
Й здається наче це їх життя,
Відображають так почуття.

І кожну сцену, та й кожен акт,
Розповідають все точно в такт.
Бурхливі дії, як наче злива,
Але герої ідуть сміливо.

Сцена – це жести, о́брази, трюки,
Актора життя – майже без скуки.
Все! Зачиняє завіса виставу.
Чутно лиш оплески з залу і: – Браво!

Анна Стоєва

Ви світла лишили нас,
Порушили резонанс,
Скорити не вдасться нас.
Розклали ви так пас’янс?

Нехай зараз, як кроти
Живемо у темноті,
Не взяти вам нас скоти,
Бо землі наші святі.

Світло у нас в серцях
І доброта в очах.
Душі нажаль в рубцях.
Зараз живем при свічах.

Нескорений наш народ.
Не боїмось перешкод,
Не треба нам нагород,
Мине і цей епізод…
Анна Стоєва

МИ НЕ МОСКОВИТИ

Ми не дике плем’я з джунглів,
Не з печер сновиди.
І не з марсу ми прибульці,
І не московити.

Ми у центрі є Європи
І завжди тут бУли!
Не вдавайте, що не знали,
Чи про нас не чули.

Ви родовід перегляньте
Своєї країни.
Звідки ваші королеви
Як не з України?

Тому станемо пліч- о -пліч,
Візьмемось до зброї,
Знищимо орду московську,
Щоб жилось без воєн.

Хай той монстр вже розпадеться,
Брехливий й жорстокий,
Що світ газом шантажує,
Відбирає спокій.

Ми велика є країна,
Таке ж наше право,-
Бути вільними і мати,
Як і ви державу!

13.12.22 м.Львів 448
Христина Пелікан
Христина Пелікан

Ти казав, кохати будеш вічно,
Шепотів слова: «…до скону літ…»
Стукотіли крапельки ритмічно…
Дощ вмивав асфальтний моноліт.
Ти казав, моїм навіки станеш,
Шепотів: «… з тобою тільки рай…»
А краплинки скрізь, куди не глянеш,
Стукотіли: «… ти не довіряй…»
Ти казав, така лиш я єдина,
Шепотів: «…не зраджу…тільки вір…»
Малював графіті дощ по стінах –
А в серцях любові ювелір.
Шепотів… казав… А дощ сильніше
Лив… змивав з душі тих слів сліди…
Стукотять знов крапельки ритмічно…
Та не змиють болю від біди.
Любов Таборовець

В моїй душі вирують снігопади
Там лютий вітер, крихта снігова
Моя країна на коліна – ні не впаде
Бо ворогам вона не по зубах,
А навкруги серпнева спека
Бо календарна вже давно закінчилась зима
Вже прилетів давно лелека
Та дому вже його нема

Повсюди в нас ракетна небезпека
І в багатьох містах вогняний ад.
В моїй душі вирують снігопади
І лють, і біль, що завдає нам клятий кат.
Та день настане закінчаться снігопади
І зникне горе.
Зникне клятий кат.

Настане той плеканий час
Що тільки радість буде в душах в нас.
Розквітне щастя, всюди будуть квіти
І будемо радіти ми , як діти
Настане той жаданий час
І буде затишно в душі у нас!
1.08.2022р.
Олександра Зубарь