Як надумав старий Лис
Восени женитися.
Треба буде у ліску
Жінку придивитися.
Взяв ціпок він, окуляри
Фрак надів і рушив в путь.
Ось із хащів дві красуні
Та назустріч йому йдуть.
Перша краля – то Корова,
Пишногруда та здорова.
Дума Лис ,,Оце так да!
Жінка буде хоч куда!"
А вона ще з півдороги
Виставила йому роги.
Друга краля – то Ослиця,
З виду так собі дівиця.
Лис зітхнув, вклонитися чемно.
Мабуть тут я був даремно.
Краще я піду в село.
Недалечко вже воно.
Лис підходе до села.
Півень там во всю вола.
-Не підходь сюди, ти Лиско,
Бо наб’ю тобі я писка.
Лис задкує до вівчарні.
Там живуть Овечки гарні.
Квітів Лис нарвав букет.
І навів він марафет.
Хвостом витер пил з щіблета,
З голови він зняв кашкета.
Зализав свою чуприну,
Струнко випрямив він спину.
Боже мій, яка краса!
Три Вівці! О небеса!
Тут я точно оженюся!
Тільки но я роздивлюся.
Першая Вівця блондинка.
Вся струнка, як та тростинка.
Друга чорна смоляниста
із калиновим намистом.
Третя руда золота.
Челюсть впала у Лиска.
Розгубився, розімлів,
облизнувся і присів.
Які гарні, соковиті.
Який вибір тут зробити?
Мабуть я візьму всіх трьох.
А серденько тьох-тьох-тьох.
– Лисе, ти чи з дубу впав?
Чи дурним на старість став?
– Ні, я зовсім не дурний
І душею молодий!
– Вівцям тим душа не треба. Подивися ти на себе.
– Не бурчи, не сперечайся!
Ляж собі, не калатайся!
Тут в вівчарню входить пан- здороветельний Баран.
– Що тут робить старий Лис?
Ти бува не заблудивсь?
Налилися кровью очі.
Баран Лиса вбити хоче.
Кинув Лис ціпок, букет,
Кепку, фрак, один щіблет.
Вискочив з вівчарні Лис
І побіг в дрімучий ліс.
Біг, тікав, котився, падав.
Серце знов дає пораду.
– Зупинися, не біжи.
Треба дух перевести.
Не послухався нікого.
Окочурився небога.
Шпак Тетяна

Закохалася Мавка у Хлопця.
Та кохання її не земне.
Він не бачить її… І не хоче
Зустрічати дівча молоде.

Він обходить озерце прозоре.
Мавка плаче і тужить за ним.
А з очей її падають сльози,
Застигаючи в краплі перлин.

Ті перлини вона позбирала.
Нанизала намистом собі.
Потім квіти тихенько зірвала,
Що розквітли у лісі вночі.

Додала до намиста кохання,
Доплела квіточки із бузку,
Із черемхи взяла вона ніжність.
Сіла Хлопця чекати в ліску.

Те намисто чудове,чарівне,
Що ніяк не відвести очей.
Хлопцю голову так закрутило,
Він забув і себе і людей.

Не повернеться Хлопець додому.
Зачарований Хлопець навік.
А намисто,що Мавка зробила,
Їх коханню-святий оберіг.
Шпак Тетяна

Ой калинонько,калино.
По весні тай розцвітає.
Під кущем калини тої
Хлопця дівчина чекає.

Із солодких вуст дівочих
Ллється пісня за селом.
Чорноокая красуня
Жде коханого свого.

Серце мліє і стукоче.
А коханого нема.
Вже й не плачуть її очі.
Зникла безвісті сльоза.

Десь поїхав її милий
У чужий далекий край.
Залишив він свою любу
І просив:,,Ти почекай!"

Відцвіла калина буйно.
Літо не одне зійшло.
Осінь пошепки шепоче:
,,Дочекалась! Він прийшов!"

І розгледіла дівчина,
Десь отам щось майорить.
Постать милого з’явилась.
Що є сил побігла вмить.

А калинонька,калина
З тії давньої пори,
Носить серденько дівчини,
Вірне серденько, в собі.
Шпак Тетяна

Війна. Полон. І путь далека.
Ніхто не зна куди везуть.
Дівчата плачуть, що ніколи
Додому вже не знайдуть путь.

Тяжка дорога морем синім
Зморила, вибила із сил.
Ось місто гарне, наче з казки.
В гарем дівчат тих повели.

Стоять, тремтять, в підлогу очі.
Боронь Господь підвести їх.
Іде султан поміж наложниць.
– Оця, і ця, і ця – мої.

Палка, розумна і кмітлива,
Вродлива дівчина одна
Під ноги падає султану.
І ось в обіймах вже вона.

– А в ній харизма і чарівність,
Лице, волосся, стрункий стан.
Сьогодні хочу її бачить.
Ідіть, готуйте їй хаммам.

Дівчину одвели до бані.
Пелюстки квітів навкруги.
Сорочку вділи дуже тонку
У воду пахощі влели.

Купали, тіло омивали,
Навчали пестощам усім.
Як бути ніжною із ханом.
Її навчали в хаммамі.

Вона прийшла. Така зваблива.
Танок любові почала.
І тіло дівчини відчуло
Жагу кохання і тепла.

Вона у танці закружляла,
А він очей не відрива.
Одна спідниця тихо впала,
А потім впала і друга.

На ній прозорі одіяння.
Звабливе тіло все бренить.
Хан Сулейман бере в обійми.
Хюрем його вже полонить.

Шовки, атласи на постілі.
Цілунки паморочать їх
Коха і пестить, як учили.
І то кохання, а не гріх.

Забув усіх своїх наложниць.
Одна вона і більш ніхто.
Його бентежить і тривожить,
Вся пристрасть в ній і більш ніщо.

І кожна ніч, як наче вперше:
Лише на двох танок любві.
Запах кохання незабутній
І чари лльються до зорі.

Таке кохання до нестями
Жило із ними все життя.
Про них написано багато.
Але пішло все в небуття.
Шпак Тетяна

Розплескалось море у теплих долонях.
У теплих долонях Землі.
По синьому морю від краю до краю
По морю ідуть кораблі.

Розплескалось сонце у теплих долонях.
У теплих долонях Землі.
Зігріє вона все до самого краю.
Простори її чималі.

Розплескався вітер у теплих долонях.
У теплих долонях Землі.
Щоб дихати легко, на повнії груди
Могли її дітки малі.

А дітки нещадно руйнують природу.
Рубають ліси і гаї.
Заводи будують, приборкують ріки.
Збирають з Землі врожаї.

У Космос літають, про Бога забули.
У війнах вони, як у грі.
Забули про чемність, повагу і скромність.
– Ми Боги на грішній Землі!

Та тільки Природа терпіти не може.
Вже добре її допекли.
Нагадує дітям:,, Та ви не всесильні,
Коханії дітки мої."

Водою і сонцем, і вітром обіллє.
– До пам’яті, діти прийдіть.
Якщо не доходить, якщо не покірні,
У пекло тоді ви летіть.

І платимо ми дорогою ціною-
Життям безневинних людей.
За ту безтурботність, з якою живем ми,
За купу безглуздих ідей.
Шпак Тетяна

Під лісом казковим озерце чудове
Розкинуло води свої.
Там квіти чарівні рожеві і білі
Розкрились в ранковій імлі.

У квіточці милій, пахучій, чудовій
Маленьке дитятко лежить.
Від холоду ночі, сріблястих росинок
Воно бідолашне тримтить.

Яскраве і тепле, з проміннячком довгим,
Над озером сонце зійшло.
Дитятко зігрілось, розправило крильця,
Нектару краплину знайшло.

У дзеркалі озера, наче в люстерці,
Побачив метелик себе.
– Який же я гарний, краси неземної!
І небо пасує мені голубе.

Тонесенькі крильця, немов кришталеві.
На них візерунок з усіх кольорів.
І тільце точене, і вусики рівні.
-Я буду ,,Родзинкою" всіх вечорів.

Кружляв він над озером, над квітниками.
Він пару собі відшукати не міг.
– Та дуже погана, товста, сірувата.
А та довжелезна і має сто ніг.

– Мадам, ваші смуги гидкі і ви схожі на зебру
І поруч я з вами не хочу сидіть.
А ви вся у плямах, брудна і не вмита.
Ви ,Божа корівка? Геть звідси летіть.

У небі побачив він пташку яскраву.
То Райська пташина у небі літа.
Дурненький малий закохавсь до безтями,
Полинув до неї. Він щастя шука.

Скінчилося щастя, раптово, зненацька.
Пташина не може любити його.
Спіймала, ковтнула, лиш крильця лишила.
Такий був кінець у хвалька одного.
Шпак Тетяна

В моїй душі вирують снігопади
Там лютий вітер, крихта снігова
Моя країна на коліна – ні не впаде
Бо ворогам вона не по зубах,
А навкруги серпнева спека
Бо календарна вже давно закінчилась зима
Вже прилетів давно лелека
Та дому вже його нема

Повсюди в нас ракетна небезпека
І в багатьох містах вогняний ад.
В моїй душі вирують снігопади
І лють, і біль, що завдає нам клятий кат.
Та день настане закінчаться снігопади
І зникне горе.
Зникне клятий кат.

Настане той плеканий час
Що тільки радість буде в душах в нас.
Розквітне щастя, всюди будуть квіти
І будемо радіти ми , як діти
Настане той жаданий час
І буде затишно в душі у нас!
1.08.2022р.
Олександра Зубарь

Важкі сьогодні хвилини,
Для когось останні нажаль.
Ми рахували години,
А в когось горе й печаль.

Дніпро. Житловий будинок.
Незвичайний святковий день.
Як виправдати цей вчинок?
Веселих не буде пісень.

Можливо чиєсь дитятко,
Яскраві дивилося сни,
А хтось чекав вдома татка,
Лишились тепер спомини.

Чиясь можливо родина
Зібралася за столом.
І впала ота "блядИна"
І день став чорним числом.

Коли вже оту скотину
До себе чорти заберуть?
І всю його сатанИну
Нехай на шматки роздеруть.
Анна Стоєва

Минають дні, минають ночі.
Сплива життя і почуття.
І мабуть хтось колись наврочив,
Моє і ваше майбуття.

Не склалось так, як ми хотіли.
Дороги наші дуже розійшлись.
Не знала я і навіть не гадала,
Що без братів залишусь я колись.

Простіть мене, якщо я в чомусь винна.
І я прощаю, любі ви мої брати.
Я знаю важко в рідній Україні,
Хай береже вас Бог від всякої біди.

Я не чекаю вже дзвінків і СМСок.
Нас розвело життя. В далекім я краю.
Вже не побачу вас, рідненькі, я ніколи.
Любила вас. І досі вас люблю.

На цьому все. Я добре зрозуміла
Були живі батьки і разом ми були.
Чекала я вас дуже,дуже довго,
Але вам всім було все НІКОЛИ.

Листа пишу. Чудово розумію,
В цей світ приходиш тяжким шляхом сам.
І по життю іди один,не тіш свою надію.
Один ти в світі. Це собі затям!
Шпак Тетяна

Вже декілька днів я дзвоню:"Де ти?"
А в телефоні лиш тиша.
Краще б преривисті були гудки
Засіла вже думка найгірша.

У скронях пульсує. Ти вір, він живий.
Виконує просто завдання.
В новинах писали, що там вівся бій.
Важкі ці хвилини чекання.

Згадала, як берегом йшли босоніж,
І музика моря лунала,
Обійми й цілунки були голосніш,
Натхнення – серця об’єднало.

Думки перервав телефонний дзвінок:
"Це хто? Це не ти мій коханий?"
Крізь сльози я чую: "Лавровий вінок
Готуйте своєму герою."

На ранок в шпиталі вже я була.
Його уві сні обійняла.
Волосся прибрала тихо з чола,
В очах навіть світло заграло.

Прокинувшись ти посміхнувся мені,
Але видно біль і страждання.
Промовив:
"Щоб не вертались діти в труні
Піду знов туди без вагання"…
Анна Стоєва