Сьогодні я запалю свічки і гірлянди
Темрява- це ще одна «радість» від окупанта.
Відсутність світла, та хіба це горе
Ми і цю напасть поборем.
В Україні у всіх руки роботящі
Не то ,що в вас- пияцюги ледащі
Ми застосуєм прогрес та іновації
А ви у регреса тепер на все життя в окупації.
Олександра Зубарь

Зустрілися Музика, Світло і Тиша
За сперечалися хто важливіше?
Світло сказало:"Без мене ніяк
Не можу світити я абияк!

Світло ж за значенням різне бува,
Не тільки світить, а й робить дива
Шлях подорожньому вкаже завжди,
І перед "прірвою крикне":"Зажди!"

Світло – надію вселяє в серця!
Світло – в очах підбадьорить борця!
Посмішка лагідна у немовля –
Його називають світле маля…"

Тиша наважилась зашепотіти,
І свою думку усім пояснити:
"Інколи тиша – рятує бійця
І надихає на справи творця.

З другом Натхненням ми в ногу йдемо
Спокій, надію й красу несемо.
Люблять поети писати вірші,
Тиша, для них як бальзам для душі."

Музика слухала дуже уважно
Та й проспівала гарно, протяжно:
"Музика світ від нудьги врятує,
Хоча поруч з вами крокує.

Світлом лунає в коханих серцях.
Тишею грає в полях, озерцях.
Ніжна, як подих. Як влітку гроза.
Може з’явитись від пісні й сльоза.

Музика, Світло, Тиша й Натхнення,
Все це потрібно для повсякдення.
Я зрозуміла, як же ми схожі,
Тож не повинні бути ворожі!"
23.11.2022
Анна Стоєва

Ціну життя ми зрозуміли
Важкий був рік і без прикрас.
Виходить, що раніш не вміли,
Ми вправно витрачати час.

Не цінували, те що мали
І сварки були "ні про що".
Стереотипи ми ламали,
А зараз все це вже ніщо.

Війна життя вже поділила
На До і Після – вороття нема,
Але як сильно нас зміцнила
І нація вже – не німа.

Весь світ дізнався про країну,
Яка усіх в жаху трима.
Але маленьку Україну,
Вона ніколи не злама.

"Ви мрії наші зруйнували
З’явилось безліч цвинтарІв
Дитинство у дітей забрали.
Не треба нам від вас дарів.

Синів своїх, ви поховали
Назавжди у чужій землі.
Хіба ви кількість рахували?"
Це привиди, що зникли в млі.

Роки цю біль лише втамують
І заживе країна знов,
Але свідомість вже сформують
Що найрідніша наша кров!
Анна Стоєва

На небі хмаринки,
Неначе пір’їнки.
Угору злітають
По світу кружляють.

Зимою суворі,
Мутні, не прозорі,
Сніжком засипають,
І радо стрічають.

Як тільки-но сонце
Загляне в віконце.
Весною вітають,
Дощі посилають.

Як добре улітку
Утворюють "сітку",
Від спеки рятують
Повітря фільтрують.

А осінь мінлива,
То сонце, то злива.
ХмаркИ, то тікають,
То знов повертають.

12.02.2023 Анна Стоєва
Анна Стоєва

В одному забутому Богом селі,
Стоїть невеличка хатина.
Неначе ж зависла вище землі,
І в’ється до неї стежина.

Високі там гори й промерзлі ліси.
І річка стрімка недалеко,
І тане світогляд від тої краси,
Хоча і таїть небезпеку.

В ці хащі давно не ступала нога,
Людини і навіть тварини,
Та й пересІчного мандрівника,
Чомусь не несуть хуртовини.

І саме в таких таємничих хатках,
Всі речі бува оживають.
Ховається, щось невідоме в кутках,
І тихо вночі розмовляють.

Чи то, бо їм сумно, чи то ж від нудьги,
І меблі старі заскрипіли,
Неначебто зняли важкі ланцюги
І голосно загомоніли.

В оселі найстаршою шафа була,
Бо завжди вона так вважала.
Колись у багатого пана жила,
В будинку всіх зневажала.

І раптом старезний насмілився стіл,
Сказати, що він важливіший,
Колись ще збиралась за ним вся сім’я
І був він тоді щасливішим.

Аж ось відгукнулося й крісло собі:
-Та чим же таким, ви важливі?
Та в пана з’явились меблі нові,
Тебе і віддали квапливо.

А ти ж стіл, незручний, дубовий, важкий.
Кому вже такий ти потрібен?
Життя по тріпало і шлях нелегкий,
Але ти в цьому не винен.

Це я важливіше й гойдаюсь, легке,
В кожен куток поміщаюсь.
І тут обізвалося ліжко хмурне:
– Це я, головне. Цим пишаюсь.

Широке, високе, м’якеньке й новЕ,
Браковане просто зробили.
Бо для людини ліжко – це ж все!
Але у ці хащі згрузили.

Вже ніч пролетіла. Надворі краса.
Сніг сипле на стежки, смереки,
Мереживом вкриті дрімучі ліса,
Несе небезпеку здалеку.

Та й раптом в хатинку двоє зайшли,
Засніжені, змерзлі туристи,
На ліжко з дороги вдвох прилягли,
Зігрілись і сіли поїсти.

Прибрали Одежину в шафу стару,
На кріслі по черзі гойдались.
Згубили ж десь хлопці групу свою,
Коли фотографувались.

А вранці ж, нарешті, провідники,
Зайшли у привітну хатину.
Розповідали мандрівники,
Як вийшли на цюю стежину.

З тих пір провели туристичний маршрут,
У цю таємничу оселю,
Відчули, щоб подих і побут весь тут,
Та й пам’ятали цю скелю.

Відтоді, збагнули всі меблі будинку,
Що всі для людини важливі,
І кожен свою дарує частинку
Тепер і вони всі щасливі.
Анна Стоєва

Я хочу, щоб прийшла весна,
Нарешті зникли всі тривоги,
Щоб закінчилася війна
І пролунало:"Перемога!"

Коли настануть мирні дні,
І ми побачим чисте небо
Обличчя згинуть всі сумні,
І буде все у нас як треба!

Коли закінчиться війна,
Ми відбудуєм все довкола.
Запам’ятаєм імена,
Тих, що не вЕрнуться ніколи.

Не хочу бачити ракет,
Щоб не лякатися від гулу,
Лише почути раз салют,
Щоб землю оживить змертвілу.

Коли завЕршаться бої,
То діти знов підуть до школи,
А наші рідні солов’ї
Їх співом проведуть поволі.

Коли очиститься земля
І Україна стане вільна,
Нехай ніколи москаля
Нога не ступить божевільна!

Коли закінчиться війна,
Проїдемо всю Україну:
Олешки, Буча, Кремінна –
І завітаємо до Криму.

Ми знаєм, вже, яка ціна
Досягнутого цього миру.
У всіх лиш мрія є одна:
Подяку виразити щиру!
Анна Стоєва

МАбуть, щось зробили ми не те,
Бо природа розлютилась на людей.
Війни не спиняються ніде,
Залишаючи, чимало нам смертей.

Все це небезпеку нам несе:
І пожежі й зсуви, землетруси –
Бо чому планету так трясе?
Певно ж кара за людські спокуси.

Бруд, сміття і сморід на землі,
До великої призводить це біди.
Катаклізми губляться у млі?
Ні! Розкидані повсюди їх сліди.

А Планета тихцем все долає,
Натяки ж конкретні нам кидає.
Голосно, нестримано волає,
Що на п’Яти смерть вже наступає…

Анна Стоєва

***
До клавіш днів торкається зима,
Снують думки в картинах заметілі.
Напівпусті та змучені слова,
Будинки, вулиці…і паморозь на тілі…

Гудуть сирени, виють і кричать,
За кавою читає світ новини…(
Стоїть абсурду на Землі печать,
Блищать вогнями десь чужі вітрини.

Життя розірване на клапті та шматки,
Як яблуко, що навпіл розділили.
І час, як потяг квапиться, швидкий.
І протяг на душі – вікно відкрили…

Життя триває попри заметіль!
І хтось кохає, хтось збирає мрії!
Любов єднає і долає біль,
Дарує віру, зцілює в надії!

Пробач, коли давно не вибачав,
Поплач, якщо душа того бажає,
Скажи те, що хотів, але мовчав…
Без тями серце хай горить, палає!

Війна мине, її лишиться тінь…
Ніщо на світі не триває вічно!
Прийде до нас СВЯТКОВА заметіль!
Вродлива! Вільна! Світла! Феєрична!

сл.А Гуртавцова
21.12.22

#криламаю #Україна #Київ
#військоваромантика
Алла Гуртавцова

Сьогодні я запалю свічки і гірлянди
Темрява- це ще одна «радість» від окупанта.
Відсутність світла, та хіба це горе
Ми і цю напасть поборем.
В Україні у всіх руки роботящі
Не то ,що в вас- пияцюги ледащі
Ми застосуєм прогрес та іновації
А ви у регреса тепер на все життя в окупації.
Олександра Зубарь