Минає рік. Минає рік.
Десь чути перший крик дитини.
У когось перший крик.
Минає вік. Кінець кінця.
І сльози капають з лиця.
Комусь минає вік.
Кружляє сніг. Кружляє сніг.
Й бездомно тулиться до ніг,
Мов пес, бездомно тулиться до ніг.

А мрія є? А мрія є.
І тут у кожного своє.
В батьків, що чули перший крик.
Й в того, що сльози тре із щік.
І в пса бездомного, що ліг
До ніг твоїх, неначе сніг.

Автор Буймистер Т. 2021 р.
Буймистер Тетяна

Йде Святий Миколай.
Й вночі наодинці
В полотняні валянці
Розклада гостинці.

Хто такий, цей святий?!
Як він виглядає?!
Розкажу вам все мерщій
Бо мо’ хто й не знає.

У пенсне чи без очок
Й торба за плечима.
Бородатий чувачок
З добрими очима.

Автор Буймистер Т 2021 р.
Буймистер Тетяна

Запалену тримаючи в руках,
Святвечір ніс для ворожіння свічку.
Гадала Ніч на долю по зірках
Й як в дзеркало дивилася у річку.

А по хатках ішла Зима в святках.
Люд привітав Андріїв, Сав, Маланок…
Гадала Ніч на долю по зірках
І в мерзлій річці посміхнувся Ранок.

Автор Буймистер Т. 2022 р.
Буймистер Тетяна

Ой, натрусило ж снігу зранку!
А в нас калина аж горить.
Зима наділа вишиванку
Й в саду під грушою сидить.

І снігурів червоних зграя
Летить стрімглав – не зупинить
На ту калину, що згорає,
І на ту зиму, що сидить.

Краса. Аж серце завмирає.
Мов казка. Що і говорить.
І та калина, що палає.
І тая зграя, що летить.

Автор Буймистер Т. 2021 р.
Буймистер Тетяна

За вікном мете і хурделиться.
Сніг іде й творить зима дива.
Ніби хтось пектиме паляниці
І муку на сито просіва.

Ватяні, пухкенькі та холодні
Намело намети чималі.
Ніби хтось узяв їх у долоні
І приклав легенько до землі.

Сніг ляга на сад, на ліс, на поле,
На жита, на квіти, на життя…
Ніби хтось безпомічне і кволе
Ковдрою вкрива своє дитя.

Автор Буймистер Т. 2022 р.
Буймистер Тетяна

На побачення з коханням
Бігла Ніч.
Місяць з нею аж до рання
Віч-на-віч.

Віч-на-віч погляне в очі
Із під вій.
Й подарує щастя Ночі
Тій, своїй.

Автор Буймистер Т. 2021 р.
Буймистер Тетяна

За вікном мете і хурделиться.
Сніг іде й творить зима дива.
Ніби хтось пектиме паляниці
І муку на сито просіва.

Ватяні, пухкенькі та холодні
Намело намети чималі.
Ніби хтось узяв їх у долоні
І приклав легенько до землі.

Сніг ляга на сад, на ліс, на поле,
На жита, на квіти, на життя…
Ніби хтось безпомічне і кволе
Ковдрою вкрива своє дитя.

Автор Буймистер Т. 2022 р.
Буймистер Тетяна

Держить сонце промінці
У тугому ремінці.
– Ви беріть, що в кого є, – каже всім.
– А це моє.

А лиш ранок настав –
Ремінець розв’язав.
Розлетілись промінці
По світах у всі кінці.

Автор Буймистер Т. 2022 р.
Буймистер Тетяна

Біжить потік. І сила того бігу
Скресає кригу із озерний плес.
І квіточка звільняється від снігу,
Й зелені ручки тягне до небес.

А небо з сонцем раді обійняти
І привітати всіх на цій землі.
Вони ж удвох неначе батько й мати
А ми ж їх вічно діточки малі.

Автор Буймистер Т. 2022 р.
Буймистер Тетяна

Що скоїлось – немає вороття.
Прийшла війна як злодій у оселю.
Та паралельно з смертю йде ЖИТТЯ
Із острахом ступаючи на землю.

І проросте воно з усіх усюд.
І заквітча змертвіле та байдуже.
І заживе на світі люд,
Що хоче миру в ньому дуже-дуже.

Автор Буймистер Т. 15. 03. 2022 р.
Буймистер Тетяна