Проміння в серці засвітилось,
Повіяв легкий вітерець...
Вона далеко задивилась:
Є давня мрія, є взірець!
Летіли по шосе машини...
І, як завжди димів завод…
У Світі може щось змінилось…
Можливо вивчив хтось урок...
Можливо були потрясіння
І хтось не може відійти…
І поміняти ту стежину,
Щоб жити далі без вини.
І знов листок перегорнути,
Забути всі сумні часи…
Відчути переможну хвилю -
Себе знайти!
Все змінюється в кожній миті,
Все швидкоплинне у житті…
І пам'ятає вічну фразу -
Про річку в котру не зайти…
Вона не знає більше болю,
Бо не шкодує і не жде!
Натхнення жити, мить творити -
До перемоги приведе!

І хоче Світла так душа,
Бо вже втомилася блукати,
Вона готова до життя:
"Де щастя відшукати!?"
А щастя в кожного своє,
Кругом звучать крилаті фрази...
Можливо так воно і є,
Життя проходить різні фази.
І так радіє та душа,
Якщо щасливі наші діти…
Коли тече ріка буття:
Без потрясінь і лихоліття...
Для більшості людей Землі -
Велике щастя в половині,
Вони щасливі усі дні,
Живуть у злагоді, в родині...
Є люди, як творці мистецтв,
Вони нас окриляють,
Несуть митці краси вінець,
Своїм талантом надихають.
Та аргумент вагомий є:
Людино, ти це мусиш знати!
В гонитві за добро своє -
Чужого щастя не забрати!

Я можу непомітно заховатись -
У посмішці своїй, піти…
Відлига у душі триває,
Перегортаю легко сторінки.
Стрімка хода, не хочу зупинятись -
У зарослях своїх думок…
Попереду видніється заграва
І вічне мерехтіння від зірок...
Я задивилася в безмежне небо...
На серці хвилювання-холодок...
Я з вітром обіймуся знову,
Спішить, біжить життя струмок...
Я озираюсь на минуле -
Бували різні помилки…
Потрібно було щось змінити,
Можливо так, а може ні!?
Ніхто й ніколи не впізнає
Всю таємницю небуття.
І знаю я, так відчуваю -
Не треба шкодувати про життя.
Всі сумніви, страхи, всі суперечки -
Не варті часу, не тримай в собі!
Найголовніше з чистим серцем
Гармонію зі Світом віднайти!
*****
Ми з іншого виміру,
Живемо по-різному,
Так хочемо чути слова...
Що торкають серце,
Межують з безсмертям,
Та доступу там вже нема!?
Розбився той келих,
Налитий по вінця,
Вже зникло похмілля вина...
Торкнулися душі чарівної казки,
На зміну весни увірвалась зима…

Феєрія мандрів у просторі часу,
Змінилася знову пора...
Вдихнули легені,
Наповнились киснем!
Хай світиться знову Зоря!

*****
Поросли високою травою
Всі слова, що говорили ми…
Линуть спомином поволі, знову,
Як відлуння вічної весни…
Залишилось ще дитяче серце,
Яке щиро вірить в чудеса...
Свіжістю повіяв вітер,
Відчинився простір в небеса...
Горобці веселою юрбою,
На балконі гомоніли знов…
Струни у душі заграли…
Нагадали серцю про любов…
Так далеко заховалась юність
І багато промайнуло зим.
Тихо ехо понеслось в минуле...
Я навіки попрощалась з ним.
В кожного в думках свої тунелі
І у кожного круті є віражі...
Та назавжди залишились в серці -
Світлі мрії, що в думках цвіли!

*****
І приходить в душу втома та...
Все минає: успіх, суєта...
Поселились в голові думки -
Може доля так дає знакИ?..
Може обернеться круг Землі
І побачу я свої шляхи,
І відчую в серці стукіт знов,
І почую пісню про любов…
Швидкість в часі мчить вперед.
Кожна зміна - новий старт і злет…
Вітер снігом на дворі мете...
Може я роблю не те?..
Може це дорога не моя?
Стукаються в мізках всі слова…
Прислухаюся до відчуття,
Воно вкаже, де дорога та!
Десь далеко ворон на гіллі…
У самотності стрічає дні...
Тихий роздум огорнув чоло,
Відкриваю Всесвіту вікно...
*****
Життя зірве всі маски із лиця,
Ніхто себе у фальші не сховає!
Спочатку задалася гра...
І маскарад триває…
І ніби щира посмішка в словах...
Яскраві феєрверки ночі...

Підступний план кипить в думках,
Вже затуманилися очі…
Та хитра гра набрала хід,
Увімкнені всі обороти...
І шах, і мат - фортуни пік!
Вдалося втілити підлоту!?
Брехня працює, ніби фарт,
Немає збою, кругом тиша...
Та доля любить вставить жарт -
Розкрилася підступна ніша!
Відкрилась справжня тінь речей:
Її жорстока, дійсна сутність!
Бо скільки ниточка не вийсь -
Життя зірве всі маски - мудрість!
*****
Тобі болить, то помолися:
Наш давній християнський звичай.
Так близько розпач підступився
І сльози розривають тишу...
Чомусь страждає так душа…
Чому така людська природа!?
А там високо Небеса…
І лиш вони дають свободу.
Чи можна зупинити час?
Чи можна відвернути тугу?
І все забути, і у раз -
Відкрити іншу книгу,
другу!?
"Не можна,- скажуть Небеса,-
Ти сам обрав свою дорогу,
Я лиш тобі допоможу,
Щоб зміг ти відродитись знову!"
І ось незламна, молода -
Душа у чистий Світ крокує…
І вся усміхнена така,
Як вперше в захваті мандрує…
В натхненні відродилось все
І вітер перемін злітає…
Відкрились очі - Світло вже!
Чекають фантастичні далі…

Життя...воно таке:
То обіймає, то карає…
Або турбується, як мама дитинча…

Пройдуть літа -
Тоді отримають всі
порцію буття.
І неможливо заховатися, втекти…
Бо треба рухатись вперед, іти…
Шукати долю, сенс життя…
І пронести достойно всі літа.
В самотності із думами ночей -
Буває так, що іскрами з очей…
Від болів вени розриває -
Несправедливість так вражає!
І виходу немає, бо тупик…
Та вмить яскраве сонце осліпить…
То Сила світла очі відкриває,
Обіймами вона нас огортає,
Дарує віру, теплоту, любов...
Оберігає і зцілює знов!
*****
Коли мрія яскраво засвітиться
І відкриється світла мета,
Мов гарячим полум'ям ввірветься,
Час натхнення прийшов, вже пора!
У захопленні жили розбурхує,
Відбиваючи в грудях ритм…
І вітрами на крила підхоплює,
І несе нас у дивний Світ…
Колоритними барвами світиться
І веселкою грає в очах…
Зорепадом, як імпульс увірветься,
Випроміненням, наче в снах…

*****
Прекрасні миті у житті...
Вони трапляються із нами,
Славетні звершення в меті,
Єднають нас в моменти слави...
По сплутаних стежках життя -
Ходити важко, треба вміти!
Вдихнути аромат буття,
Вперед і віддано служити!
Служити істині, меті:
У справедливості, натхненно.
Ти всі дороги віднайди,
Твоє життя благословенне!
І з гордо піднятим чолом,
Ти донесеш всю сутність правди!
У кожного вона своя,
Та істина єднає завжди!

*****
Великими очима бачить страх,
Він кожний раз при спомині лякає
І тільки Небо може чути нас,
Про усі сльози Господь знає!
Ми просимо полегшити свій біль,
Який тривожить душу, рве у муках...
Так точно ударяє в ціль:
Вискал образи та слова розлуки…
Важливо встояти та йти,
Коли ножа отримуємо в спину.
А десь високо, в далині...
Лелеки, ген за обрій линуть…
Вони не чують, що сльоза...
Не відчувають: розпач, біди…
Бо там високо - Небеса...
Летять птахи, як вітер вільні…
Ти можеш відірватись від землі:
Залиш свій розпач, страх, образи…
І вмить полегшення - лети!..
Краса землі, прекрасні фрази…
Знайдеш любов всього життя!
І від коханого знов ласка...
Пригорнеш до грудей дитя…
Прекрасні миті...земне щастя!
*****

А Всесвіт широко розкрив обійми
І подихом небесним обійняв...
До незрівнянної краси прозріння
Мене в безмежність загортав…
Круте піке по вертикалі
Над горизонтами Землі...
Небесні крила підіймали
І кликали зірки…
Безсмертним подихом, в останнє,
Зітхнули шумові вітри...
І прокричали у мовчанні -
Мої думки!..

*****
Вперед до мрії, живи в надії!
У пориванні до зірок…
У непохитності думок…
З любов'ю в серці до землі,
Твори всім щастя від душі…
Тримайся у важку хвилину,
Підтримай ти чиюсь родину…
Бо віра непохитна є,
Яка до світла проведе!
І без вагань, у ритмі часу -
Тримайся знову за удачу!
Ти не спіткнешся, не впадеш
І зло тебе не здожене!
Бо благородство є в душі,

Яке не пустить розпачів.
Ти в ореолі дні розкриєш,
За обрії лети, на крилах!..

Хто я є в цьому Світі?
Де дорога моя?
Невблаганно минають літа…
Я шукаю свій шлях, я смакую життя...
Як не схибити: "Доле моя!"
Проведи крізь сніги, крижану заметіль…
Дай прекрасного вдиху ковток!
Щоб минали образи та зло від людей,
Дай ще шанс, щоб зробити ривок!
Я здолаю всі вежі, я крізь мури пройду!
Тільки крила мої ти тримай!
Бо я бачу ту Зірку в далекім краю,
Ти в обійми мене зустрічай!
Перемогу здобуду, бо з вірою йду!
Славний вітер несе за моря…
Знаю я, що вже близько, на крилах лечу!
Пригортаю… О, мріє моя!..
*****

Цей імпульс й надалі триває,
Натхнення веде крізь життя...
Іще раз відродимось - знаю!
Можливо - йдемо в забуття…
Як важко збагнути буває -
Духовної миті урок,
Шукаємо світле у далях...
Лише один щастя ковток!
Ковток, як весна надихає,
Так манять небесні Світи...
Відкриті дороги чекають,
Як маятник світять вони…

*****
Ти не сумуй і ранок знов засяє
І у миттєвостях весни -
Відкриється весь Світ яскравий
І буде відтінятися в красі...
І ти побачиш край безмежний,
В прекрасному промінні дня…
І подих літа, і ковток осінній…
Так надихати будуть нас щодня…
Хай райдуга осяє край безхмарний,
Оточить ореолом круг чола...
Туман розсіється, бо Світу чари -
Ведуть до зцілення твого життя!
І з весняним промінням хвилі -
Отримаєш ти силу у дари…
І у майбутньому з поривом -

Ти проживеш за покликом душі!
*****
Я не знаю хто я…
І себе я вивчаю...
Загубилася думка моя...
Все одно, чи байдужа…
Себе підіймаю...
Ніби я серед всіх не своя...
Невагомість гойдає, дрімота...
Тихо-тихо хитається час...
Чи реальність не та, чи болото?
Проростає повільно крізь нас...
Через море думок, крізь свідомість...
Виринає нове відчуття:
Віднайти необхідно той промінь
І не втратити змісту життя!

*****
Так швидко змінюється Світ…
В потоці мчить він до прогресу,
Як вихор стрімголов летить,
Дорога на пряму у рейсі...
Бурхлива наша метушня,
Щомиті в вир подій жбурляє,
Дорога перехрестям та…
На вибір раз у раз штовхає.
Та павутинки пелена
З очей тихесенько сповзає,

Розпізнаємо в почуттях,
Всю істину, що надихає!
Ідейний вибір у житті:
Вагання, сподівання й знову -
У підсвідомості думки:
Про стежку у житті, про долю.
*****
Якщо душа цвіте у квітах…
Любові на устах слова -
Тоді ти відчуваєш світло,
Так феєрично мчить життя…
Відкриється багато стежок,
Які пройдеш у парі, вдвох...
Ти впевнено проскочиш вежу
І вкотре зробиш новий крок…
Бо вічна і славетна Сила,
Що надихає у віках...
І неймовірне Боже диво
Хай проведуть тебе -
Віват!

Швидкоплинність життя…
Відкриваються очі…
Прозрівають знання,
Цей потік із думок…
Час невпинно пливе,
Відчиняється простір,
Нехай вітер несе
До світанку Зірок!
Ми пливемо, як в сні…
Нас захоплюють мрії...
Переходимо міст
Доленосних ідей…
Час невпинно летить,
Мерехтить у подіях,
Проведе нас життя
До небесних очей!

*****
Мої батьки...
Давно ви тут були,
Ступали поміж росами ногами…
В ранковій, світовій зорі -
Ви підіймалися разом із дітлахами.
Та Ви жили, підтримкою були!
Щоб не траплялось завжди були з нами,
Завдання ставили дещо складні,
Весь час навчали нас,
А потім Вас не стало…
Ви відійшли,
Тепер у нас сини…
На все Ви споглядаєте з-за хмари.
Щось не домовили ми Вам тоді,
Тепер шепочемо у Небо між Зірками.

*****
Заховалися сльози дощу,
Феєричний салют між зірок…
Невідомо до чого прийду…

Мій урок…
Заплітались думки в голові…
Переходили тихо у жаль…
Виплітали всі схеми складні,
Далі даль…
Відокремились вмить почуття,
Жили імпульсом більше не рвуть,
А вуаль павутинням лягла...
В тіні путь…
Кожна клітка у тілі мовчить,
Наче в комі мандрує кудись,
Та жага до життя закипить!
Мчати в Вись...
Відродилося серце з жалю!
Облилося дощем із зірок.
Я пройду по самому краю!
Мій ривок!..
*****
Біжить швидкий струмок
Під тихою смерекою...
Так радісно дзвенить,
Колоситься Земля…
Хай огорне теплом,
Я полечу лелекою
І щоб там не було -
Люблю своє життя!
Та стежка між трави,
Що в росах з оксамитами,
Простелиться вона
З усіх моїх бажань…
Хай з льону полотна,
Із голубими квітами -
Тече струмок життя
У вічне майбуття!..

*****
Крізь пелюстки квітів
небо відтіняється,
У жіночих очах
вічність відчиняється.
Таємницею в серці доля закладена,
Хай підноситься життя у суцвітті Ладана...
У жіночій душі ціла гама емоцій
І відкриє вона увесь Світ,
як захоче!
І поділиться ним, як коштовним алмазом!
Засіяє душа діамантом щоразу...
Так триває завжди,
на просторах безмежних,
Бо покликана жінка -
творити безсмертя!

*****
В часи самотності
Наступить те прозріння,
Як зорепад з думок…
Пробудження настане,
як веління,
Наздожене стрибок!
І мрія віднесе у вічність...
До зустрічі нових ідей,
Шукає підсвідомість ніжність,
Ту істину ночей…
І таємниця тої Зірки
Пробуджує мій зір...
І мерехтливе світло в Небі,
Так манить й зве до мрій!
І неможливо зупинити
Потік стрімких думок,
А загадковість Всесвіту
Так манить до зірок…

О, так! Я вільна, наче птах…
Свободи подих, в небо змах...
У невагомості гуляю,
Турботи всі я забуваю.
Мене не торкають земні печалі…
Я подивляюся у космічні далі…
Закрилися повіки від сльози:
Так затишно, спокійно на душі…
Не рветься музики струна,
Спокійна і натхненна я...
Це повний штиль, безпечний хід,
Чарівна мить, відкритий Світ…
Впізнати хочу тінь думок,
Ще раз зроблю я перший крок.
До перемоги ця хода,
Нехай веде у майбуття!
Засвітиться моя Зоря -
Відкрилось друге дихання!
******

В розмаїтті думок
Відкривається істина.
Впізнаємо життя…
Ми кохаємо віддано…
Наші мрії летять
У безмежному просторі,
Так минають літа
В планетарному космосі…
Долетіти до зірки
Завжди мріємо в юності,
Знати хочемо більше
І прожити до зрілості…
Досвід передамо
У поважній старості,
Славний слід лишимо
У щирій вдячності.

*****
Прилетіли ластівки в мій сад,
Полилася пісня, наче мантра...
У моєму серці зорепад...
І світанок, і любов, і щастя!
Я почую знову у саду -
Їхній щебіт, стане любо, мило…
А струна заграє, як в раю!
І розкрию в піднебессі крила…

Засвітилася моя душа...
Як небесне, Боже Янголятко,
Визирають ластівки з гнізда,
В їхнім щебеті розквітне моє щастя!

*****
Знов двері розчинилися у простір…
Дрімота десь сонлива вся пропала…
День світлий для нових ідей, як поштовх,
Далеко так видніється заграва...
Прокинулися у людей думки...
Що часто так в житті турбують.
Ми попливемо, як усі човни -
У подорож життя ілюзій...
Весь океанський цей потік,
Невпинно тягнеться до Сонця,
Щоб освітилася душа -
У променях через віконце.
І вже багато так століть,
У вічності все крутиться зигзагом…
Щаслива, феєрична мить -
Дарує людям всім наснагу!
******
Зорепадами думок,
Різних мрій, бажань...
Ми шукаємо завжди
Таємницю знань.

Ми приходимо у Світ
Всіх людських надбань,
Хочемо збагнути суть
Вічних сподівань.
Надихаються серця,
Сповнені життям…
Летимо ми через сни
По безкраїм дням…
Поєднались назавжди
В бажанні чутті!
Хочемо лишити слід
На нашій Землі!..

*****
В часи, коли забулося минуле…
Коли життя спішить, біжить…
Хотілося б згадати те забуле,
Як дотик від весни - прекрасну мить…
Грайливе сонце в ранішнім світанку…
Безмежне світло у його очах…
Хай проведе мене, як світоч в мандрах,
Ілюзій мантра у моїх думках.
Та я в захопленні прозріла,
Я у красі земного забуття…
Фантазія мого творіння щира -
Веде в прекрасне майбуття!

Я не кличу час, що вже минає,
Не шукаю в споминах слова...
Календар листок той відриває
І в емоціях змінилася пора…
Не потрібні всі розумні фрази,
Що осколком торкали серця...
Розчинилась, закінчилась фаза,
Відлетіла в глибину життя.
Знову закрутилось жовте листя…
Віднесло всі нотки ностальгії,
Я гуляю вулицями міста,
У думках вирують мрії...
Вітер осінню роздмухує волосся…
І розносить вихрами нудьгу.
Досі чорнобривці світять сонцем,
Що на клумбі, у моїм саду.

*****
Життя - не поле перейти!
Так старші люди нас навчали…
Натхненно слухалися ми,
А очі сонечком блищали…
Уважні діти ми були,
Батьків цінили, поважали!
Грали у схованки малі,

У двір бабусин прибігали…
Хіба подумати могли:
Яке воно, життєве поле?
Та промайнули вже роки…
І з'їли ми по пуду солі.
А пам'ять повертає нас -
В часи солодкого дитинства.
Як міражі замерехтять:
Бабусин хутір, двір батьківський…

*****
І скільки може витримати серце!?
Тяжкого болю, що в душі горить…
І така тендітна Жінка!
Вона в посмішці своїй стоїть.
У розпачах не буде пропадати,
Додолу не нахилиться чоло…
Вона удар зможе втримати!
Роздати з ніжністю тепло...
Бо покликана велична Жінка -
Гідності не втратити в житті!
Бо вона, як захисниця,
Порятунок від біди в сім'ї.
І безстрашно відстоїть дитину,
Кине виклик всім смертям на зло!

З гідністю чоло підніме -
Саме Небо п'єдестал дало!
То посвята від Святої сили -
Дарувати Всесвіту життя!
Найчарівніша і щира,
Завоює всіх серця!
*****
Почати з чистого листка... Бажання часто виникає,
Звільнити плечі від мішка,
Що до землі згинає.
Зробити кроки, що ведуть:
По вулицях, проспектах міста...
Там в парках лілії цвітуть...
Відкритий шлях барвистий...
Там відтіняє світ ліхтар,
Грає узором на паркані…
Проб'ється Світло з-поміж хмар,
Засвітиться, немов заграва...
І ти відчуєш цілий Світ...
Простелиться перед тобою,
Якщо жага в душі кипить -
До перетворення, з метою!
*****
Квітка лотосу, як символ чистоти...
Провидінням у нічній пітьмі...
Не пропустить смуток у життя,
Більше не бринить сльоза…
І за барикадами душа...
Заховалась знову, в тіні вся...
Заглянула Зірка у вікно…
Що було - назавжди відгуло.
Сірим маревом туман пропав...
Сумним поглядом ліхтар зникав...
Дрібний дощ все капав і спішив,
Слід свій на бруківці залишив.
Дерево самотнє у вікні,
Похилилося і жде весни…
З вітром хвиля шумова
Проводжає цю сторінку дня…

Час події у минуле заховав,
Новий вітер перемін настав.
Кришталевий Світ замерехтів!
Цвітом лотосу її він освітив.

Цей свіжий вітер змін
З країни "Авалон"...
Окутує серця,
Немов з квіток бутон...
І з подихом весни
Підштовхує до змін,
До нових перемог,
До поклику в душі!..
В країні наших мрій
Живе прекрасна мить.
Життєвий марафон
Завжди туди спішить...
Хай здійснюється диво:
Потужне і стрімке!
Душа радіє щиро,
Хай мріями живе…

*****
А все могло б бути зовсім інакше...
Якби людина змогла про все знати,
Якби відчула у фібрах душі -
Про що кажуть Зорі вгорі…
І може тоді не було б хвилювання,
І люди не гаяли б час у чеканні...
Вони не тримали б в собі -
Усі ті образи мирські…
Бо знали б напевно про вірне майбутнє…
Їх оминали б проблеми відчутні...
І щоб відбулося тоді!?
Блаженство та рай на Землі!?
Хіба це можливо та
щоб тоді стало?
Людина дорогу сама не обрала,
Всі про все знають - о, ні!
Що ж утворилось тоді!?
Жили б тоді люди на автоматі…
Навіщо майбутнє своє обирати!?
Так зупинився б прогрес -
Масштабний, планетний регрес!?����
*****
А хочеться так ніжного тепла...
І лагідного дотику від мами...
І сонечка, що промінцем торка,
І на обличчі посмішка заграви…
Іскринками стрибають світлячки…
Веселка очі засліпила…
Наче в коштовностях усі…
Чарівність у душі… і крила…
Щасливі проміжки прекрасного життя…
Хай вічна зірка в Небі запалає…
І знову в серці проліском Весна,
Обіймами мене хай пригортає.

*****
Натхненністю, що в серці,
Чарівністю думок…
Відроджується Сила,
Як з джерела струмок!
Відкритий вічний доступ
До світлого буття
І цей натхненний поштовх
Зворушує серця!
Прогулянкою в осінь
Стежина пролягла,
Сріблясто-сіре небо...
Спокійна я така...
Я намалюю барви
В небеснім полотні,
Розкидаю всі Зорі,
Засвітяться рясні!..
Я чарівник смарагдів,
По місту я іду...
Зміню навколо простір
І запалю Зорю…
І покотилась хвиля
Над кронами дерев…
Так будь блаженна Сила,
Ти твориш новий день!

*****
Така є філософія життя...
Коли проходиш крізь високі гори -
Побачиш промінь, він видніється здаля...
Ти зцілишся, не дивлячись на горе.
Той хто не падав у житті -
Хіба оцінить він підйом небесний!?
Стискає відчай, так пече в душі...
Сховається сльоза - ти впертий!
Тримаєш руки тих, хто поруч,
Бо відчуваєш, що потрібен їм.
І добре знаєш що ніколи -
Не схилишся під зливою дощів!
Холодний вітер дме у скроню...
І сніг повіки заліпив...
А ти закрутишся на волі -
Твій вітер змін, він прилетів!
Тепер очищений, легкий,
Метеликом пурхаєш у метіль…
В промінні зустрічаєш дні!
Ти мчиш на білому коні!

Краса серця зціляє байдужість,
Випромінює завжди тепло.
Часом важко буває... і може -
Гіркота задавила його…
У нестримних потоках буденних -
Шлях відкриється в краще життя...
Благородство душі все здолає -
Це дарунок самого Творця!
Неможливо купити ту якість,
Вона вічним вогнем мерехтить.
Всяка злоба людська пропадає,
Відіб'ється все лихо у мить!
Хай блаженство відчує та добра душа!
Світоч Віри хай гріє серця!

*****
Прямуй за своїм натхненням
І Всесвіт відкриє ті двері міцні.
Де завжди була безнадія -

Пелюстки троянд і відкриті шляхи.
Відійдуть від тебе всі зливи,
Ти тільки спини ті сумнівні часи,
В мелодії пісня полине,
Легкий вітерець віднесе у Світи.
Побачиш ти місячне сяйво,
В яскравому промені квітки-весни,
Новими відтінками ввійде
І вписана буде сторінка в житті.
Твій внутрішній Світ розквітає,
Бо цього бажає твоя душа.
Прекрасної миті нема,
Ніж здійснення мрії - то квітка життя!

*****
Шлях крізь сніги, заметіль прокладу...
Бо маю на серці прекрасну Зорю...
Є в мене мрія, мій путівник:
Райдуга щастя, душі чарівник...
Тихо, поволі час все пливе...
Я маю намір зустріти тебе!
Думи мої починають фонити,
Хочу фортуну свою відродити!
У Всесвіті вічнім я мандрівник...
Ритмічний стрибок у блакитну мить...
Сріблом, алмазами манить вона:
Чарівна, далека, мінлива, п'янка!
Хочу вдихати її аромат,
Мрія-троянда - життєвий сад…

*****
Ми вип'ємо кави із другом моїм...
Засвітиться посмішка щира...
Вишневий садок з ароматом п'янким…
Колись там гуляли щасливі...
Початок розмови про різне, про все…
Згадали про юність ніжну...
Як в небо дивилися голубе...
Залишиться в пам'яті вічно!
Він розповів про життєвий багаж,
Так весело щебетали...
І дещо змінилися наші тіла,
Але іскра в очах не згасала!
Щасливі події відбились в очах,
Віддзеркаленням світяться душі...
Залишилась блиском в небесних зірках -
Світла пам'ять про вічну юність...
*****
Душа, що пройшла крізь митарства...
Спокій блаженний в житті віднайде.
І забудуться всі нещастя,
Наче мить пролетять, минулося вже!
І покинуть душевні всі муки,
Що нестерпно душили, пекли, як вогонь.
Ангел Світла візьме на поруки -
Зустрічай новий день, наче райдужний сон!

Знов вона на галявині в лісі...
І так шелестить під ногами листва,
Золотаве проміння освітить,
Відлуння ехо злетить в небеса...
Розгулялася серед природи,
Що в осінній, багряній красі розцвіла…
То прекрасна мелодія вроди,
Струна задзвеніла, безхмарне життя!