Закрилися за нею двері,
Скінчився раптом світлограй...
Він намагався відімкнути:
"Все марно, любий,- Прощавай!"
Бували різні коливання
І може напрямки не ті...
Вже не чекає у порозі,
Пусті шляхи.
Він не розгледів її душу,
Тримався здалеку, чекав...
Неначе чорним покривалом
До неї стежку закривав.
Неначе віщий ворон зверху -
Накликав чорну смугу ту…

Чергове коливання, вкотре:
"А може завтра я прийду?.."
І ніжним поглядом,
тендітним
Прощалася любов її...
Щось недомовлено
можливо,
В думках фантазії жили.

*****
У ритмі часу не згубилась,
Я йшла дорогою вперед…
Такий морозний з вітром ранок,
Момент...
І ще пташки не щебетали...
Весна не принесла тепла…
Я вся замріяна промчала,
Діла!
З розгону мало що не збила,
Не вибила із рук ключі,
На хвильку трохи сторопіла:
"Це ти!?"
Незручно так, я замовчала...
Пропала десь кмітливість вся,
Такого точно не чекала,
Іронія...
Від сміху простір світлом грає,
Знайома сцена із кіно.

Нехай Світ трішки зачекає!
ОГО!? ��
*****
Ти промайнув, мов тінь з туману,
Залишив спогад, як з книжок…
Мої ілюзії блукають...
Потік думок…
Невичерпний фонтан емоцій
Наповнює, фарбує Світ…
Не зупиняюсь, підіймаюсь -
Політ...
Неперевершене єднання!
Я чую нотки у красі...
У мелодійному сплетінні
Співали ми...
Далеко, в іншім кінці Світу,
Ми на краю своїх думок…
Тепер на різних ми орбітах,
Бо віддалились від зірок...
Я загорнулася у Вічність...
Я проводжаю тінь твою...
Далеким спомином та пісня
Полинула у вишину.

Я знову чую твою тишу,
Вона дзеркалить, наче тінь в воді…
Блукає, шелестить у лісі,
В листві...
Лунає і шепоче ехо,

Парила птаха в вишині…
Неначе закінчилась віха,
Де ти!?
Стоїш за обріями Світу,
Такий далекий і забутий весь…
Тебе я більше не покличу,
Ти десь…
Сховавсь за міражами часу
І розчинився у безодні днів…
І залишилась тільки пам'ять,
У нашім лабіринті снів...
*****
Знову дощ пробиває асфальт
І від стуку на вулиці ґвалт…
Барабанить по склу у вікні,
В забутті...
І краплинками з цього дощу
Пригадую я нашу Весну...
Повертається знову тепло,
Так, було…
І крізь час ти мене віднайдеш,
І забуте назад повернеш…
Розривається вкотре душа,
Знов твоя…
Може хвиля від цього дощу,
Нагадає про пісню твою…
Прилетить та мелодія знов,
Про любов…
*****
Йому довірила себе...
Довкола помінялось все:
Земля в оранжевих тонах,
Могутні крила на плечах…
І завмирає знову час,
Насолодитися ще раз...
Допити весь нектар чуття,
Піднятися у Небеса…

Дурман кохання в вир поніс…
Так закружилась земна вісь...
Вуаль рожева на очах,
Політ душі та крильми змах…
Віднеслись вітром почуття,
Розкрились в закутках буття...
Та, загубились - як знайти!?
У пошуках минали дні…
Вже вечір зірку засвітив...
На зміну нічку запросив...
Засяяв Місяць в пізній час,
Він відтворив лиш твій міраж...

Ти посмішку у мене викликаєш:
Чому? Сама не знаю.
Сумні думки від мене проганяєш...
Ти окриляєш!
Метелики в очах замерехтіли,
Емоції злетіли, ми на крилах...
І полетіли - у Світ, де сила
Нас полонила…
І знов відкрилася вся казка літа,
І поманило у дорогу світло...
І я відчула цей ритмічний стукіт...
Троянд пелюстки торкнулись губи…
Така чуттєва, феєрична, фантастична,
Щоб не траплялось, а
вона незвична,
Як Всесвіт вічна...
Кохання пісня, така барвиста…
Крізь заметілі та крізь тумани,
Вона приходить і завжди з нами.
Така тендітна, яскрава, ніжна...
Любов космічна, як Всесвіт вічна!
*****
Я у райському саду
Вічне яблуко зірву,
Будеш мріяти, чекати
І жіночу звабу мати!
Ти, мій любчику, не злись
І до мене пригорнись.
Надпотужна, світла сила,
Як голубок притулила.
Неможливо пояснити,
Надто сильні ці магніти…
Маю рацію і знаю -
Райське яблуко тримає.
І так склалось історично -
Це є місія космічна.
Ти із чарівного саду
Будеш мати вічну звабу!
Так що, хлопчику, не пхикай,

Надто довго не базікай,
Не втрачай щасливі миті,
Бо у парі краще жити!

*****
Засвітилось світло
У вогні любові
І розкрилась ніжність,
І пройшла печаль…
Серце огортає
Світанковий промінь,
Він на крилах вітру
Несе мене в даль…
Пролетить миттєво
Вся журба та туга,
Стрімголов промчиться
У минулі дні…
Та осколком в серці,
Тихо причаїлась -
Пам'ять про розлуку,
Що залишив ти…

*****
Я ще літаю і я вдихаю
той аромат…
І смак троянд...
Розворушилась чуттєва
сила,
У мріях снах…

Мій одинокий, далекий космос...
Я розсікаю планетний простір.
І ось вона, моя Венера…
Небесна сфера…
Чумацький шлях лишивсь позаду,
Я долетіла до свого саду.
Навколо зірки чудесні блиски...
З салюту іскри...
Я відсікаю сумний світанок,
Туманний ранок…
Я на балконі у себе вдома,
Звичайна втома.
І ніжний спомин про те колишнє,
Таке незвичне і феєричне...
І захват серця, кипіння в жилах...
Любов на крилах...
*****
Ти розкажи мені про таємницю Світу…
Цей шепіт полетів у наше літо…
Промовили так з ніжністю уста…
Лунали в просторі прості слова…
І від початку, від світобудови,
Так трепетно живуть чуття казкові,
Знов відкриваються закохані серця -
В нестримному потоці до життя!
Ведуть шляхи до поєднання душ…
Аж подих завмирає від спокус...
Одне бажання злитись в почутті,
В єдиному пориві віднайти -
Всю таємницю Всесвіту і ночі…
Мій погляд у безмежні очі...
Чумацький шлях... і змах -
У Вічність ніжності щоночі...

Червона Рута - квітка казки,
В Карпатських горах розцвіла...
Містичний символ, наче пастка,
Закохує обох серця...
Хто хоче квітку ту вдихнути
Та в ніч купальську віднайти -
Повинен гори проминути,
Росток кохання вберегти!
Вона іскриться перламутром,
Переливається в тонах...
Душу зажурену…у смутку,
Вона знайде її в вітрах…
Чарівний образ квітки Рути,
Яскравим відбитком краси -
Огорне ніжністю в розлуці
Та зможе спомин віднайти...
А зачаровані коханням -
Знайдуть вони ту квітку мрій!
Вона зависне у чеканні,
В безмежності фантазій днів…

З глибин свідомості ти виринаєш,
Не відпускаєш ти мене...
Ніщо у Світі не зникає,
Моя фантазія живе…
На затуманеній орбіті,
Він там залишився, твій біль.
Фантом у Вічності зникає…
Відкриється знов день новий...
А білий аромат троянди
Полинув у Чумацький шлях…
Між зорями лунало ехо:
"Можливо не настав ще час…"
Тендітно трепотять пелюстки -
Троянди-квітки у моїй душі…
Тебе я можу лиш відчути -
Зі шлейфом ніжності, у сні.

Тихо-тихо йшла, наближалася…
До плечей твоїх я торкалася
І твоїм теплом огорталася,
Поцілунком вуст обнімалася…
Своєрідна гра з долею була,
Ти забрав слова, що співав щодня.
Сильний ураган обірвав дурман,
Все окей, все гуд, начебто салют.
Не колише вже: вічне і живе...
Не торкають знов слова про любов...
За туманами, за дурманами...
У далеких днях десь сховався страх.
Відлетів той птах - крил останній змах...
В пам'яті тайник заблукав і зник…
Цей безумний рік…
У душі цей крик…

Вже не пригадаю я ім'я...
Ти можливо мрія не моя...
Ніби не почула я слова,
Вилилася річка з берега.
Вже нема сьогодні, завершився день…
Залишилась в серці туга із пісень…

Спогад криком вирвався з легень,
В пам'яті печатка та вчорашній день.
Блискає в салютах вежа і Париж…
Я топчу зі смутком наш квітневий сніг…
В маскараді крутиться Венеція -
Не моя із масок течія.
Бал скінчився, зняті всі вершки…
Довго ти чекав вже розвелись мости…
Помандрує в вічність світле почуття,
Там моя Венера - назавжди жива!..

Хіба солодке це життя,
Якщо кохання в нім відсутнє!?
Якщо на серці пустота
І затуманене майбутнє…
І як вагони мчать в депо -
Минають сірі будні…
В душі давно все відлягло:
Помірно, тихо, нудно…
Делікатес, що на столі -
Давно він вже приївся.
І кожний день одне в житті…
Той серіал скінчився...
Він так втомився підглядати,
Гортати сторінки фейсбуку.
Кохання хоче відшукати,
Насмілитись, прогнати муку.
На небі світиться Зоря…
Із сумом задивився,
Смартфон стискає,- де вона?
Вмить спомин відновився…

Неможливо коханню заміну знайти
Серед всіх приземлених благ…
Відчуваю на дотик торкання Весни,
Благородні пориви у нас...
Ми втрачаємо, губимо щиру любов -
Намагання заміну знайти...
І в душевних тенетах шукаємо знов,
Дотик хочемо так вберегти…
Ще хоч раз би відчути солодкий мотив
І в душі холодок від зірок...
Але страхи тримають від ніжності жнив...
Несміливий, дитячий крок…
Та настало прозріння, вершки почуття!
Знов пульсує розбурхана кров…
І на райдужних крилах влетіла вона,
Королівська величність - Любов!..

Любов її до тебе десь сховалась:
За барикадами, в окопі, в тайнику...
Складними лабіринтами промчалась...
Змітала всі останки на шляху.
Тепер її не може вона чути,
Дістати з дальніх тайників душі…
Вона боїться біль гіркий відчути,
Там їй безпечно, десь...на самоті…
Тепер ти мусиш стежку простелити,
Пелюстками з троянд прокласти шлях!
Вітрами грозовими Світ пробити -
Аби хоч раз відчути її смак…
І несмілива іскорка любові
Тендітним змахом вітру прилетить…
І витягне з душі оскому,
І цілий Мир в пожежі загорить!..