Як Світом мантра прозвучала,
На різних мовах, по весні…
Сердечна чакра прокричала:
Слова любовні, чарівні…
В безумстві часу мчать години…
Перевертається весь Світ.
Прогрес все створює людина
І процвітає її вік...
Але є вічний поклик серця,
Нічим заміну не знайти,
Бо у духовної людини -
Чуття найперше на Землі!
Всі гроші, одяг і будинки -
Це необхідність наших днів.
Ми віддаляємося стрімко
Від примітивних проявів.
Немає значення народність…
І який статок мають люди.
Кохати серцем - це природно!
У вічності в любові бути…

То може був таємний знак…
Ми познайомились з тобою...
І атмосфера: шах і мат,
Ми здивувалися обоє.
Летіли з легкістю слова...
Ми розмовляли безупинно...
Чарівна посмішка пливла,
Як діти веселились вільно.
Планета для обох одна,
Світилися вогні Венери...
Сердечний поклик і Зоря...
Прекрасні дні земної ери...
Ми задивлялись в вічну даль,
Нас огорнула таємниця.
Та, не чекали... і печаль...
І налетіла чорна птиця...

Як той небесний метеор
Влетіла в наші душі рана.
Тепер вже з іншими любов.
Нічна Венера...і омана…

Нас поєднало світло душ,
В садку приємний запах квітів...
Бузок, черешня у цвіту...
І я до тебе підійду…
Схилю я скроню на плече,
Ти обійняв моє лице…
Над нами з неба зорепад,
Навколо пелюстки летять...
Маленьке, затишне село…
Настала тиша... все лягло...
Плугатарі з полів не йдуть -
У "Кобзаря" їх вічна путь.
Так стало видно навкруги,
Осяяв Місяць всі двори...
Голки не станемо збирати,
В садочку будем воркувати.
Чарівна, українська ніч...
Освітлена з небесних свіч…
Романтикою так п'янить…
Фантазії безмежна мить…
*****
Всі наші мрії та думки
Сплелися воєдино в небі...
Навічно поєднались ми,
Хай вітер нас несе на гребні...
На різних полюсах Землі,

Нас розділяють кілометри…
Могутні скелі пролягли,
У холоді застигло серце...
Багато поміж нами чвар,
Розсипані зі скла осколки.
Не склеїти ніколи їх!?
Вони скололи, наче голки.
Але все можна відновити -
Той феєричний рай бузковий…
І розум зможе відпустити -
Весь розпач й біль…забути знову.
Нас розділяє море снів,
Нас відділяють кілометри...
Та у свідомості всіх днів -
Жевріє мрія про безсмертя!..

*****
Застиглий смуток, що в очах…
Він полетів, як вільний птах...
Ковток свободи, легкий змах...
Все відбулося, наче жах.
Три дні й три ночі заметіль…
Вселенський вітер закрутив…
В душі так смуток серце крає
І час повільно завмирає…
У вікнах світиться вогонь:
Хтось повечеряв…спокій, сон…
Та її око не дрімає,
Душа в печалі пробуває.
Вона не може зрозуміти:
"Як далі жити, що робити!?"

Не змириться ніяк єство:
"Як трапилося, що було!?"
Кругом запитання одні,
Блукали думки по вікні...
Остання свічка догорала
І все довкола завмирало.
Прокинулась від метушні:
Дитина кличе, треба йти.
Життя...воно таке...
Та, буде завтра - світло йде!..

*****
Цей перший день Весни…
вона спішить,
Не знає, що попереду примчить.
Час непомітно так летить,
Як мить…
Все намагається стрибнути крізь сніги,
Що залишилися з холодної зими…
"Ой, обережно",- крикнула собі -
Привіт Весни...
Та, він нічого не почув,
Оторопів, бо щось відчув!
Думка закралася одна:
"Може вона?..."
Розбурхалися струни у душі,
Нарешті дочекалися Весни…
Всі плани полетіли шкереберть -
Весни десерт!

Вони стояли посеред шосе,
Тікати треба, небезпечно вже…
Та, потаємно розмовляли їх серця -
Весна!..
*****
Я подарую тобі небо над Парижем,
Або над Римом загадкову ніч...
Разом в обіймах з вітром свіжим -
Ми в небі, серед тисяч свіч…
Ти можеш обирати свою Зірку.
Нехай засвітиться в волоссі золотім…
Ти будеш, як небесна квітка.
Лише для тебе про кохання розповім...
Ми в невагомості, не бійся, я тримаю,
Моя рука завжди буде твоя!
Нічого більше я не вимагаю,
Лишень усмішка, щоб твоя цвіла…
Поєднані навічно наші душі:
Всесвітня загадка Землі…
Наші тіла живуть в спокусі,
Бо Небом створені так ми…
Лише для тебе моє серце мліє,
Навіки хочу я з тобою бути!
Обоє ми здійснили мрію -
Кохання мусимо почути…

*****
Тобі подобаються вічні коливання,
Бо викликають захват, хвилювання…
Постійний викид в кров адреналіну,
Ти хочеш втримати або знайти заміну…
Сердечні іграшки розбурхують бажання:
І знову ясний Місяць... і зітхання…
Неперевершений митець-маніпулятор,
Її чуттєвих точок індикатор.
А час в ілюзіях цих ігор проминає...
Та спокій в душу не вертає.
Ти зрозумів - даремно втратив час,

Бо не подбав про шанс!
А так важливо вчасно схаменутись…
І до грудей її так ніжно пригорнути...
Вдихати аромат її волосся...
Що в кольорі, як золото колосся…
*****
Я поцілунок пригадала…
На небі зірка запалала…
І мила посмішка блукала
У тебе на вустах…
Я знову очі закриваю,
Твій образ в пам'яті спливає...
А нашу відстань розділяє
Лиш час…
Миттєвості весни проходять,
Яскравим світлом літо входить...
До старту вже готова осінь,
Засипати листками хоче.
А в нашім Світі любов світить:
Одна пора, погода літня…
Ми проженемо з душі зиму!
Ми є, ми тут і ми щасливі!

Її любов…вона заснула...
Не хоче прокидатись, висне…
Ту тонку грань уже відчула:
Про те, що відбулося після…
Вона закрилась, вже не співає,
Не хоче спілкуватися з тобою.
Струна затихла, уже не
заграє,
Бо огорнуло павутиння з болю.
Та він замерзлий, той біль пекельний,
Не торкає її він більше душу.
А лист із клену, такий зелений,
Він знову нагадав їй про натхненне…
Як промінь світла
пронизав серце!
Між ними трапився той зрив космічний!
Такий незвичний і феєричний,
Що аж судомило по тілу й полетіло...
У вир блакитний, такий далекий…
А там лелеки…
*****
Він освіжив її життя,
Як океанський бриз!
Він новий вітер перемін -
Роздмухує все скрізь!
Він, як вогонь іскрить кругом,
Так пристрасно горить…
Трохи лякає її ще
Та лаву не спинить!
Він, як галантний джентльмен -

По стежці проведе.
Холодна Англія, туманна…
Таке тепло дає!
Вона тендітна й неземна…
І знає свій політ!
Кохання з'єднує серця,
На крилах мрії мчить!
Блаженство доля подарує -
Для них, бо хочуть жити!
Вони хмаринками гуляють,
Їх щастя не спинити!
*****
Ідуть години, місяці...і забуття...
І я не можу підібрати вже слова…
Не можу відповісти на любов…
Застигла кров...
Були часи, я дарувала тобі Світ...
Незвичний, фантастичний був політ!
Зависли наші мрії, серця стукіт...
Тебе не можу більше я відчути...
Подякую тобі за почуття,
Згадаю, як злетіли в Небеса…
Не хочу пам'ятати про сумне,
Усе погане вітер рознесе.
Сторони Світу розійшлися в напрямки,
Обрав дорогу ти одну собі.
Що ж побажаю фарту, без брехні, іди...
Нехай минають тебе громові дощі!
Я зустріч нашу відправляю в час…
І безумовно він розсудить нас.
А там високо шепотять Зірки...
Про миті щастя, що не вберегли…

*****
Ванільне небо застелило Світ...
По неосяжних нивах
ми блукали.
І білий цвіт акацій - твій привіт...
Серця любов'ю ми розігрівали…
Світ небесами чарував, манив...
Ми відривались від Землі, літали...
Ванільне небо берегло від злив…
У невагомості ми часом мандрували.
Іскрились очі - дзеркала душі…
Ми мріяли, сміялись разом…
Гадали, що кохання назавжди!
Бо доля наші душі склала пазлом.
Та щось не так пішло, усе змінилось…
Надії у минуле відійшли…
Лиш пам'ять файлом залишилась -
Акацій білих цвіт вночі…

*****
Чекання і розлуки, і печалі…
Такі сумні та марні почуття.
Були часи, коли ми Всесвіт взнали
І в унісон так стукались серця...
Були часи, коли ми зовсім юні -
За руки під дощем неслись.
Не торкала нас нотка суму,
Відкриті, щирі ми були колись!

З роками наше серце зачерствіло...
Чи пласти болю перекрили Світ?
Але та зірка знову заіскрила
І, як раніше в грудях все кипить!..
Хіба підвладні почуття старінню!?
Ці запитання ставили собі…
З роками, по-чудесному велінню,
Всі відчуття настоялись в вині!
Тепер по-іншому сприймаєш погляд...
В очах його ти пестиш миті…
Засвітиться душа, щоб знову -
З обіймами кохання відлетіти.
*****
Про тебе я думала часто,
Давно це було - відлягло!
З коми виходити важко.
Забулося... з часом пішло...
Згадалися різкі деталі,
Що призвели до біди…
Все виправдання підбирала,
Шукала причину в собі…
А ти набирався емоцій,
Перебирав спідниці...
Я зупинила все, досить!
Дорога закрита тобі!
Перевернулась планета,
Орієнтири не ті.
Тепер ти шукаєш причини,
Не можеш підходу знайти.
Іде колообіг в природі…
Обставини змінюють нас…
Чи буде ще наша нагода -
Дасть відповіді лише час!
*****
Він повернувся:"Ну, проходь, проходь…"
Блукав у пошуках, по різних горизонтах…
Її спочатку трішки вдарив шок:
Стоїть, як чудо на порозі в шортах.

І винувато погляд потупив...
Не витримав її різкого ока.
Вона не буде підбирати слів,
Щоб висловитися майже після року.
Коли втікав, то й оком не моргнув,
Його тягнула надпотужна сила!
Нову кохану може теж забув!?
Щось дуже швидко та забава попустила.
Вона не може слова підібрати,
Одні емоції... у скронях жар...
Багато тижнів намагалась вгамувати -
Свій біль, та весь запал пропав.
Хай вип'є чаю зі смачним тістечком,
Любов його добряче потріпала.
Та ось смартфон віщає…б'є сердечко…
Вже скоро восьма, новий друг чекає!����

*****
Тільки вона уміла так любити:
Чекати, пробачати, окриляти...
Як чарівниця увесь біль зціляти,
Тільки вона уміла так кохати!
Не оцінив...він поскакав далеко...
Інші емоції його заполонили.
Думав забуде, за спиною крила...
Попереду побачив інші цілі.
Та час минав і поламались крила,
Душа вже не гуляє в піднебессі.
Він оцінив її могутню силу -
Енергію кохання ту безсмертну!
Думав, що просто знайти заміну,
Адже довкола такі стрункі красуні.
Не здогадався, що лишень для нього
Її любов дала натхнення й силу!
Ті почуття, вони створили диво:
Він досягав усіх висот так стрімко!
За ним стояла велична жінка
І здобував він усе легко й швидко.
А за вікном чергове літо...
Таке все чарівне, зелене...
Він так хотів її почути,
Ще раз відчути: неземне, натхненне…

*****
Ні день, ні ніч не втримають її!
Чарівність душу охопила…
І закрутилися думки...
У ритмі танго - вільні крила!
Струмок чуттєвості, як сон
Так ніжно в серце проникає.
Злились чуття, мов в унісон…
Як вперше, знову надихають...
Купається вона щодня
У золотім промінні сонця.
І світиться її життя
Барвами літа крізь віконце...
І час, і миті, і години -
Пливуть, як Місяць в піднебессі…
Моменти щастя щохвилини
Підносять почуття безмежні…
*****
Усі розмови про кохання…
Щовечора одні зізнання…
Топтема дня - там він, вона…
Щоб тільки вражена була!
Всі перемоги чоловічі -
Для неї лиш, щоб очі в миті -

Всіма відтінками цвіли,
Це як посвята, що в тіні.
Він, як герой з кіноекрана -
Зіграє роль, що із роману…
На клумбі квіти зірве швидко,
Щоб вразити свою лебідку!
Або в шикарному авто,
Де затоноване вікно,
Шампанське в феєричнім залпі:
На брудершафт, потім на Мальту!
Все для єдиної, для жінки,
Маленькі та великі вчинки!
Вона оцінить, безперечно,
Всі подвиги, що йдуть від серця.

Море хвилювалось не дарма,
На одному березі вона…
Виглядає свою долю знов,
Так чекає на нову любов...
Чайки не втомилися кричати,
Вітер хоче парусник впіймати,
На борту з біноклем, в ураган -
Задивляється у далі капітан.
Довго він блукав по океанах,
Обходив по володіннях Магеллана,
Так втомився від самотності,
У біноклі він уздрів її!
Таке ніжне, неземне створіння,
Наче по-небесному велінню…
Задивилася на корабель:
Не здогадується - там жде кавалер!
Він вже знає що і як зробити,
Салют в небо має запустити,
Феєричний постріл за любов!
За її увагу, ще раз, знов…

На столі прогриміла вібрація,
Темна ніч, не ранкова пора...
Зрозуміло, чиясь провокація...
"І не спиться",- думала я...
Так ліниво рука потягнулася,
Щоб поглянути на смс…

Зупинилась пряма медитація -
Наймодніший, нічний прогрес!
Ні, не буду звертати увагу я,
Буду далі літати між зір…
Але дехто не заспокоїться -
Галактичний, нічний конвоїр!
Почалося: прикольно та весело…
Незнайомець свій голос подав…
Романтична, спонтанна бесіда,
Вже двадцятий букет прилітав…
Дзвінкий сміх замінив медитацію,
Сон дрімоти рукою зняло...
Прощавай, нічна провокація!
Так незвично і що це було!?

Такий яскравий, як сам липень,
Блищить, наче проміння літом,
Горить від пристрасті вогнем,
Не знає перешкод, він Лев!
У серці запалив Венеру:
В осінню, романтичну еру…
Вона тендітна й неземна,
Замріяна… така одна!
Як по магічному велінню -
Любов розкрила володіння
І запросила їх туди,
Дала росток чудо-весни...
Відкрила літній марафон,
Осіннє танго, наче сон…
Так листя жовтня закружилось...
Зими салюти запустились...
Любов дала своє крило.
В серцях блаженство ожило…

Загорілася і запалала...

Стали іскорки в очах блищати...
І не думала, і не гадала,
Що кохання може завітати.
Ходила просто на роботу...
В смартфоні слухала пісні...
Уже полишила скорбота,
Нема зневіри у житті…
Не сподівалась, не чекала,
Що все так просто може бути!
Мелодія струни заграла…
Імпульс сердечний може чути!
Загорілась, запалала -
Її Зірка в кінці Світу!
Так, життя прекрасне - взнала!
Хай летять слова з привітом!..

Зустрілися кохання і розлука,
Живуть разОм: як день і ніч…
Вони боролися і знову мука -
Вкололася душа об ніж…
І переможена вона блукала,
По темних тротуарах у містах...
Всі спомини сумні кричали,
Тримались обручем в її думках.
Розлука важким тягарем душила,
Колола в грудях і вогнем пекла,
Вона вже знала - загубила,
Але бродила та шукала навмання.
Чергова пора року не спізнилась,
Так снігом білим падала, мела…
Запорошила все довкола, обліпила...
Тепер то друга подруга - Зима…
Дрімало, не спішило Літо -
Розкритися обіймами тепла…
І розчинитись в серці непомітно,
Відлигою прийти, як та Весна…

Та, як стріла кохання увірвалось!
Крізь кригу льодового покриття.
Не мріяла і не чекала -
Любовний бонус у її життя!..

*****
Є різні на Землі дива,
Вони вражають нас щоденно:
Звучить мелодія сумна,
Розбуркує так душу, вени…
Або рікою ллється спів,
Він ніжно огортає серце...
Підхопить і закружить в вир,
Мурашки в тілі… вир несеться!..
Чи прочитаєш ти роман,
Подорожуєш із героєм…
Усі події, як вулкан
Наповнюють тебе любов'ю...
Потім згадаєш на десерт,
Як із торгових точок -
Лились шедеври із касет,
То диво пісні, творчість…
Чи то поезія, роман...
Чи музика, чи пісня, слово...
Найбільше диво на Землі -
Любов, бо це щось загадкове!
*****
Так зачаровано шептала…
І літня тиша наступала...
Слова злітали в унісон,
Нічна поезія, як сон…
А хвилі з моря все лилися...
В моє лице ти задивився…
Як тисяча та одна ніч:
Турецький берег, серця клич…
Мелькають кадри із роману,
Хюррем Султан з кіноекрана...

Ти, наче справжній Сулейман,
Спливає образ крізь туман…
А Місяць з морем так чарує
І казка світом ця мандрує…
Романтика єднає всіх:
Кохання, зорі, море втіх…

*****
Змінився знову день на ніч -
Не головне, не в тому річ,
А річ у тому, що вона -
Все вкотре згадує слова.
Слова, що квітами цвіли
І в річку падали вінки...
І голос вічністю лунав,
Він так тримав, не відпускав…
"Що це було?"- згадалось їй.
Вона вивчала мозок свій…
Черговий кадр життя подій,
Що налетів, як буревій…
Він вихром закружив в потік.
Вони забули про свій вік…
Не обирає та іскра,
Безжально скошує серця.
У неї посмішка цвіла…
І Нічка з Місяцем пливла…

Та мила згадка, як вино
П'янила душу: так…було…
****
У ранах любов помирала,
Згасала надія в очах…
Дорога її пропадала,
Невидима вся, в міражах…
Закрили тумани світила
І розпачем обволокли,
Любов не здавалась й щосили -
Старалась росток зберегти!
Ще іскорка з вірою тліла,
Майбутній вогонь стерегла…
Перемогла безнадію,
Із мороку вирвалась вся!
Любов... вона все переносить!
А віра творИть чудеса…
З попелу душу виносить,
Немає любові кінця!
*****
Ішла додому, дощ клекоче,
Обмокла з ніг до голови...
Погода, ніби пізня осінь:
Не дає промінь від весни...
Калюжі, наче мирні ріки
По тротуарах потекли...
Холодні краплі по обличчю
Струмками лилися, пекли...
Волосся очі заліпило,
Вона розгублено брела...
А може дощ її омиє
І смуток забере з чола!?
Згадала всю картину маслом:
Його усміхнене лице...
Тримає у руках долоні,
Не їй шепоче вже слівце.
А може це лишень початок:
До поштовху, до кардинальних змін!?

Вона раптово роззирнулась...
І зупинивсь автомобіль.��

*****
Тікає від людей Весна,
Останні кінокадри травня...
Вона стоїть в вікні…одна…
Прийшла пора прощання.
По шибках барабанить дощ,
Відгукується ехо в серці...
І не домовила про щось,
Мовчання линуло у верстви...
У сумній тиші крапель ритм,
Він стукається в мозок.
Який несправедливий Світ!
Все пригадала знову…
Вона не скаже йому, ні!
Про всі страхи та недовіру.
Він поселив в її житті:
Гнітючі роздуми, зневіру...
Прощальний барабанив дощ...
Та скоро літо наступає.
Прийде пора і вже удвох
Вона цей травень пригадає.

Сіра, туманна Британія…
Мій друг, як живеться тобі?
Так, це не ясна Іспанія,
Що золотом сяє з Весни…
Ти із холодної Півночі,
Далеким привітом летиш…
Відтворишся файлом у пам'яті
І я напишу тобі вірш…
Ти із промоклої Осені,
Променем блиснеш і лист,
Жовтим листопадом крутиться,
Зажурений, мокрий ліс…
Ти із чарівної юності,
Привносиш свіжість Весни…
Я розквітаю у посмішці
І якось дивно мені…
Так, і сьогодні вітряно,
Можливо і дощ мрячить...
Але однаково затишно
І ніжністю дихає мить…
*****

Ті хмари, вони зір зачарували,
Провісники небесного тепла…
Мереживом із шовку білого,
Я пригадала всі твої слова…
І ластівкою я полинула -
В блакитну, вічну благодать...
І ні, тебе я не покинула,
Це лиш тайм-аут, далі старт...
Ти сумні очі не ховай у ніч,
Бо я відчую все, дарма.
У просторі лишились віч-на-віч,
У душі не прийшла зима…
І літо заплете чуттєвістю…
І повернеться миті час…
Мереживо хвилин миттєвості,
Ті хмари в небі, наче в снах…

*****
Де ти існуєш, може в Атлантиді?
Ти заховався, зникнув за моря…
Тебе закрили височенні хвилі,
Чи може загорнувся в забуття?..
Ти там, де люди вже не ходять,
Де сонце не сховає твою тінь...
Твої хвилини з Місяцем проходять -
На самоті, розмитий контур мрій...
О так, попереду лиш море…

Що в діамантах від нічних Світил…
Наче зі срібла, дещо загадкове,
Та, ти не бачиш, бо не маєш сил…
Ти у тенетах думки час вбиваєш,
Ховаєш душу в чарівливий світ...
Але щораз до миті повертаєш -
Як все було, а вітер в далі мчить…
Ти десь далеко...в Атлантиді…
У простір ехо лине через Світ…
А може на якійсь орбіті?
Тебе немає, зупинилась мить.

*****
Сподівалася... гадала і чекала…
Аж до світлої, ранкової зорі...
Задивлялася в безмежні космодалі,
Тільки Місяць біля неї в самоті...
Тільки тихий вітерець і зорі...
Ніжний шепіт пролунав в пітьму…
Так вона стояла на балконі,
Пролунало в серці:
"Я люблю…"
А можливо чудом все змінитись?
Так наївно сподівалася вона.
В часі миттю все перетворитись,
Хай крізь простір долетять слова!..
І вже світло ранку мерехтіло…
Та потроху ворушився Світ…
Так вона стояла на балконі
І замріяно чекала мить...
*****
Серед шумливої юрби,
В безумстві крику стадіону -
Виходить на арену він,
Тримає погляди в полоні.
Відважний, в шовках матадор,
Так пильно заглядає в очі:
"Для тебе, крихітко, борюсь!"
А моє серце так клекоче…
Вогні Іспанії злились

З червоним полотном і всюди:
Захопливий адреналін,
Світились в захваті всі люди...
А я із себе вся така - іспанська сеньйорита
І погляд його пронизав,
І вся душа пробита!..
Та ось рятунок - стоп-сигнал,
Я швидко стрепенулась:
Закінчилось моє прання,
З дрімоти повернулась.����

*****
Все так змінилось, вона закрилась…
За барикадами душа…
Коли та іскра, ще трохи
тліла,
Не здогадалася сама…
Далекий космос ховає простір.
Він розділив їхні світи…
Коли раніше було все просто -
Не оцінили можливості.
А може треба, а може досить!?
Сумні зітхання…минали дні...
І тільки місяць й самотня зірка
Гуляли вільно, в нічній пітьмі...
І знову ранок... проснувся простір.
Обійми сонця, то світла мить!
На крилах вітру, з легким привітом,
Чарівний спогад, як сон летить…

*****
Якось погожого дня
Вона прогулялася парком…
Крізь романтику стежка вела
І відчула той погляд жаркий.
Їм достатньо було лише мить,
Щоб розквітнув вселенський космос...
Кінострічкою стрімко мчить
І летить, як ракета імпульс...
Вони довго дивилися в даль…
Дивовижними стали всі ночі
І рожевої стрічки вуаль
Прикривала захопливі очі…
Так проходили дні, місяці…
Не могли уявити розлуки.
І залишились він і вона,
І сплелися навічно руки.

*****
Справжня любов не вмирає,
Вона лиш на мить затихає,
Ховається в дальніх кімнатах
І вміє так довго чекати!
Любов завжди вірить у диво
І сподівається щиро,
Що повернеться бажання,
І збудуться всі сподівання.
Любов, що живе нескінченно,
Чекає і вірить безмежно...
І дивиться щиро у вічі,
Щоб душу знову відкрити.
Як місячне сяйво засвітить
І двері до сонця відчинить…
Вона надихає - то чудо!..
Любов на Землі живе всюди!

*****
Вона мовчить, а треба щось сказати.
Мовчання - це не золото тепер.
Вона не може все так залишати,
Мовчання - це не вихід, дотепер!?
Вирішувати треба, не чекати:
А може так скажу, можливо ні!?

А час біжить, потрібно відгадати -
Ту загадку, що мучить усі дні.
Вона не скаже, ні вона не зможе -
Потрапити в те місце, у момент…
І донести, що лихоманить мозок,
Що її серце рушиться ущент!
А він так хоче почути голос,
Спіймати думку, що летить між слів...
І віднайти хоча б зачіпку -
У її тоні…все мріє уві сні…
Вона ще й досі у чаті часу,
Все зважує свої слова…
Заплуталась, думок багато:
Вирішує всі проти, усі за…
А може пізно, а може треба…
А може так, можливо ні!?
І вже нікому того не треба...
Пройшов момент, промчали дні…