Втікала від розлуки в осінь...
Ховалася під кронами дерев...
Листопадом посипалось
волосся...
Вона не знала, де сховатись ще.
У її погляді застигла згадка,
Блакитний спомин тихо проводжав...
Була раніше в серці казка -
Минулося, все час забрав.
Холодний вітер доторкнувся скроні
І снігом білим загорнув лице...
Зимовий лютий вже стоїть у домі,
Завмерло все в глухому аніме…
Оговталась із пролісками в лісі,
Шуміли весняні дощі...
Звітрилося волосся
по обличчю,
Хмаринки подруги у літо провели.
Тепер: ні дощ, ні сніг, ні вітер -
Спинити її долю не змогли.
Кульбаби, мов віночки світла,
В її обличчі сонцем розцвіли…
Сумна печаль - чарівна осінь…
Зима холодна - прощавай!
Перестрибнула в літній простір…
Життя прекрасне -
зустрічай!

Прощалися зі снігом снігурі...
Кінець сезону, спокій на Землі…
Завіяла все вщент зима -
Прекрасна, запорошена пора…
Калина з-під сніжинок десь блищить,
Як крапельками літа майорить...
Така холодна і сумна краса,
Червоним шиком скрашує гілля.
Кружляли над калиною птахи -
Червоногруді красені зими...
Помітно хвилювалися
щораз,
Бо відлітати готуватися вже час.
Крізь запорошену і льодяну пургу,
Проміння з неба пробивало ту стіну…
Весни привіт із вітром прилетів,
Заплакала зима, він так спішив!
Тепло...так світло сяє навкруги...
І потекли зі снігу вже струмки...
З'єдналися у вічній боротьбі:
Дві пори року, дві сестри.
Не переможе в битві ця зима,
Вона відступить і віддасть права!

З давніх-давен у Світі ритм,
Коловоротом даний хід.
І полетять далеко снігурі...
Покриють землю весняні дощі…
І проліски на сонці заблищать,
То знак Весни, її печать.

Світилися у ночі ліхтарі...
Скінчилися вже метушливі дні...
Вступила у свої права -
Зима...
Вона прийшла.
Дерева голі, немов сироти, одні...
Всі зірки неба віддзеркалюють сніги…

Такі самотні: і холодні, і ясні...
Зимова тиша...ехо в далині...
Під льодяною кригою земля,
Накрилася сніжинками вона…
Під сяйвом Місяця так мерехтить,
Хрещенськими морозами тріщить…
Безлюдно, ні душі кругом,
Освітлені оселі за вікном...
І тільки гавкіт від собак,
Не чути звуків, усі сплять.
Мов з діамантів розсип все блищить...
Чарівність ночі, вічна мить…
Морозний вихор крутиться, мете...
Зимовий вітер казку принесе.

Вже відшуміли феєрверки…
Зриви салютів вдалині…
Закінчилися круговерті,
Усі щасливі, як нові!
Радіємо, що вдале селфі,
Похвалимося у фейсбук…
Приємним спомином - напам'ять,
Хай нагадає серця стук…
Один попер одним будем -
Сіяти в посмішках,
цвісти…
Адже насправді дуже раді,
Що рік складний пережили!
Ура! Ми тут, вже відлік новий.
Святкуємо на славу ми!
Вдихаємо повітря знову,
В душі росточки весняні…

Всі кульбаби, що в траві,
в сонячному світлі,
На галявині у лісі знов хочу побігти.
Я віночок свій сплету - квіткова забава,
На волосся одягну обручем заграву.
У долоні назбираю голубих я ягід…
Буде повний кошик знову -
Праця та на славу!
Задоволення приносять
всі дарунки літа.
Я в захопленні чудеснім і так пахне липа…
Щебіт жайворонка в небі душу окриляє...
Вічні сосни велетенські - промінь відтіняють.
Всі дерева, що у лісі,
всі кущі та квіти -
Справжній подарунок людям,
щоб красиво жити!

Вже відлітають у краї -
Пташині зграї голосні.
Літає, крутиться листва…
Прощання осені - пора…
Блищить дорожнє полотно…
Дощем покрилося воно.
Скидають липи листя…
У золоті все місто.
Туманна димка застелила
І темна хмара наступила.
Щебіт пташиний, одинокий…
Лунає з Неба десь високо…
У вухах крапель марафон,
Наче з чуттями в унісон…
Він наближає вічний час...
Осінній сон…

Осіннім листям загорнуся,
Сховаю в подушку печаль…
Я до повіки доторкнуся,
З очей зітру сльози вуаль.
Знайду куточок я у собі,
Успішно там сховаюся…
Хай легкий вітерець і дощ -
Струни в душі торкається.
Картинки кадрами пливуть…
Смакую каву з молоком…
Мої думки мене несуть…
І тихий шелест за вікном…
Туманом простелився день…
Краплинки, що по склу бринять...
Осінній, чарівливий дзен...
Несе романтики печать.

Ці листочки клену - жовтий колорит,
Тихо шелестіли з віток, у воріт…
А багряне небо сповіщало ніч,
Огорнуло ніжно, тисячами свіч…
Одинокі зорі почали блукати...
І сова в садочку голосно гукати...
Готувалось місто до приходу сну,
Тиша розгорнулась у пору нічну.
Грімкий стукіт рейсів відбивався в ритм,
Розривався звуком гармонійний хід…
Яка неосяжна вся нічна краса...
Вона зачарує наші відчуття

Хіба можливо це створити -
Таку красу, як зіткану з небес,
Мов феєричним шиком оповиту:
Вся грань її - довершення мистецтв!
Окинула душа безмежність оком,
Доріжку оксамиту з пелюстків…
Що простелилась спомином і цвітом:
Через роки, до поколінь…
У фокусі краса тримає очі,
Прогулюється вічністю вона...
Розкинула свої щедроти...
Затріпотіла віддана душа.

Ніжний цвіт ромашки,
біле полотно…
Я поставлю вазу на своє вікно…
Задивлюся в тепле, затишне буття…
І проходить світло
крізь моє життя!
Оксамит пелюсток кругом світловим -
Проганяє сонцем
тінь в моїй душі.
Задивлюсь на квіти,
на моїм вікні…
Так чарівно стало, спокій на душі.

Жалюзі відкрию, хай подує вітер.
У моїй кімнаті затишок привітний.
Дихаю спокійно, безтурботна я!..
Разом у домівці вся моя рідня.