Квітка любові рікою плила...
Я пригадала ті ніжні слова...
Шармом квітучої папороті
Я запалила всі Зорі нічні.
З вітром летів тихий шелест в лісах...
І ароматом парив в небесах...
Танули води у хвилях Землі,
Знову надії в думках ожили.
Я відпускаю вінок по воді,
Я забажаю всі мрії рясні…
Квітка чарівності та чистоти,
Рідка краса...вона снилась
мені.
Так полонила всю душу мою,
Я загорнулась у вічну красу…
Десь полетіла у райдужний край,
Ніби фантастика…сонячний рай…

Чомусь сумні очі у світлої ночі,
Тихесенько сходить туман...
Чомусь кричать сови,
А може все просто:
Осінній, тужливий роман...
Омана чарує…кругом невагомість…
Можливо, придуманий світ?..
Там дивне тремтіння і кожної миті
Знов серце зрадливо бренить.
Вона заблукала у власному полі:
Цнотлива, дівоча душа…
Її ніжний трепет і віра у долю -
Вже стежку свою віднайшла!
Чарівні пташки над волоссям літали,
Проводили шляхом, крізь сон…
Там дивні квітки в ароматі сіяли,
З вітрами неслись в унісон...
А може кохання її наздогнало?
Розгублена думка вела…
Зненацька обличчя любов розпізнала,
Є відповідь, взнала вона!
Її освітило яскраве знамення:
Вирує в душі краса…
Чи сон, чи дурман - відчуває натхнення!
Прекрасна на серці Весна!

Ти чуєш, як шелест йде лісом,
Тихенько втікає на відстань...
І листопадом осіннім
Скидається листя в промінні…
Як шовком вкриває травичку...
Так золотом сяє незвично...
Пухнастий палац під ногами,
Під кронами вічними тане.
Всі дотики осені ранні
Закрили в душі мої рани.
А крони дерев стрепенулись
І листя до долу спіткнулось.
Так гучно лунає ехо...
Воно сповіщає далеко.
Чарівна, природна казка...
Так трепетно змінює маску…

Місячне сяйво прийшло уві сні...
І освітило всю душу в мені.
Бачила я неймовірну красу,
Що окриляє і зве в далину...
Думка не може збагнути той світ,
Він чарівливий… так в серці горить...
У мерехтінні по хвилях пливе,
Наче алмази по водах несе…
Може корабель видніється десь…
Він так далеко і світиться весь…
Я заглянула у мариво світ,
Я приєдналась в безмежний політ…
Я розчинилась у світлі краси,
Що поманила, заграла, як в сні...
Запам'ятає мелодію ніч…
Місячне небо із тисячі свіч…

Часом замріяна буває...
Так щиро посміхається вона…
І голосно дивується, а може -
Завзято сперечатися щодня…
Буває зупиняється в порозі…
І з сумом проводжає даль...
Туди, де стеляться дороги
І, де жила її печаль...

Не хоче говорити й слова,
"Вона не в дусі",- скажуть їй,
Та, милим поглядом,
ласкавим...
Вона завжди всміхнеться всім…
Її дивує загадковий простір...
Прекрасні миті в мерехтінні дня…
А за дітей життя положить!
Відкриє світло їм щодня.
Не заважайте її мріям,
Не смикайте весь час рукав,
Вона ніколи не зупинить -
Потік життя!
Велична і всесильна Жінка!
Неперевершена хода.
Для чоловіка вічна втіха,
Вона прекрасна, як Зоря.

Краса - ти подарунок Неба!
Ти - благодать на всі віки.
Нічого більшого не треба:
Нічні орбіти та світи...
Краса - ти сяєш дивним світлом,
Встеляєш промені нічні…
Ти проникаєш в серце струмом,
Алмазні Зорі в вишині…
І плескають, як бархат води,
І омивають материк,
Вітри гуляють на свободі...
І Місяць засвітив свій лик…
Краса так освітила душу,
В майбутніх ти віках живи!
Щасливі ми - це справжнє диво!
Благословення для Землі!

Задумалась...торкнулася вогню,
Але свіча руки не обпалила,
Так мирно запалала на вікні...
Іскрилась, веселилась і горіла…
Стрибали бісики в вогні,
В очах салютом відбивались…
А свічка все палала на вікні,
Хандра минула забувалась.
Так плавно потекли часи...
І пам'ять відгукнулась в серці…
І проминули сумні дні,
І вже струна в душі не рветься.
Яскравий язичок вогню
У Світ надію проводжає.
Маленьке диво манить всю,
Вже ранок... знов початок Раю!

А щастя приходить зненацька:
Невимушено, випадково...
Коли ти не будеш готова,
Не вимовиш навіть ні слова.
А щастя відкриється швидко,
Як Кіндер-сюрприз, що з коробки.
Ти, наче малесенька донька,
Триматимеш його в долоньці.

І будеш чомусь дивуватись:
Усе так змінилося в миті!
Життя стало наче у квітах,
У барвах яскравих горіти!
У захваті будеш вдихати -
Ковтками насичений кисень:
Хіба так буває на Світі,
Що щастя приходить, як квітень!?

Заплакало росою ніжне літо,
Та відпустив мене сердечний жаль.
Тримаю у руках я квіти:
"Образи всі та смуток - прощавай!"
На вітрі тріпотять листочки клену...
Проміння засліпило погляд в даль...
Замружу очі, там трава зелена -
Проклала мою стежку, як спіраль…
Гуляю я проспектами по місту,
Навколо посмішки, улюблена пора...
Купаюся у морі позитиву!
Дарую всім енергію тепла…
Вже звечоріло...небо барвами покрилось,
Алмазним блиском засвітилася Зоря…
Я знову на Венеру задивилась,
Через весь Всесвіт шепочу слова...

Насолодись цим Світом - не спіши!
Смакуй прекрасними деньками,
Відчуй миттєвості весни…
З її яскравими квітками...

Сумні думки - тяжкий вантаж,
Так часто закриває очі…
Ти на далекий маятник
Вдивляєшся крізь морок ночі…

А вітер холодом нічним
Закрив собою всі світила,
Кругом тумани та дощі…
Дрімуча втома закрутила…
Та, твоя подруга - Весна,
Роздмухає теплом всю тугу!
Ти тільки руки простягни:
Відступить морок, далі буде...
Для всього є свій власний хід,
Крізь сито пересій події.
Насолодись цим Світом - не спіши!
Твоя стезя тебе відкриє!