ВІН ПРИЙШОВ ВІД ЖИТТЯ ВИЗВОЛЯТИ

Він прийшов від життя визволяти,
Але то́го не прагнули ми,
І для цьо́го він взявся вбивати,
Та за це сам поляже кістьми.

І домівки орді на заваді,
То й від них визволяти взяли́сь,
А людей хоронили ми в саді,
Їхні ду́ші злетіли у вись.

Але жоден з життям не прощався,
Бо його забирали у них,
На прощання лиш стогін роздався
Й через мить там наза́вжди він стих.

Силоміць від життя визволяють,
Бо з дияволом в змові вони,
Так щомиті народ наш вбивають…
Вони прагнули за́вжди війни.

В то́му пеклі нам вижити важко,
Бо ординець ні миті не спить,
І ракета летить, а не пташка.
Не дає нам спокійно прожить.

Він прийшов від життя визволяти,
Й це потворі вдається роби́ть.
До кінця ми всі будем стояти,
У Соборній Вкраїні нам жить!

20.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 976251

Вони кохали до безтями,
Трималися за руки міцно,
Тихо сплелись своїми серцями,
Думали, що так буде вічно...
Та одне серденько перестало битись,
Полетіло далеко, у вічність,
Залишилося тільки молитись,
Пам'ять жива, душа відчуває її міцність...
Гарячі сльози обпікають щоки,
Не вірю..., за що..., чому...?
Вбили коханого ті "сволоки",
Її очі бачуть пітьму.
Війна забрала Героїв,
Невинних, коханих, рідних...
Серденько ніхто не заспокоїть,
Тепер таких багато...бідних!
Вона йде одна тепер додому,
Тримає його фото в руці,
"Не віддам я тебе нікому,
Твоє серце буде жити вічно в моїй душі!"

12.03.2023. С.М. Онисенко

Ви все питали в тиші чи війни хотіли,
Ви «мир» свій нав‘язали , що є сил.
Ногами іншу тишу розчавили,
Свою ганьбу нащадкам залишив.

Ви владу надали тирану і вандалу.
Кумиру ,мов сліпі ,корону одягли.
Душа його брехнею обростала.
Бридке відроддя гірше сатани.

Слова не варті ваші і ковтка води брудної,
Дай Бог напитись вам гарячої смоли.
І не відмити руки вам ніколи,
Які по лікоть у багнюці і крові.

Ми сон ваш будемо ретельно пильнувати,
Щоб ви не спали, а ні в день ,а ні вночі,
Молилися весь час за ваших катів,
Щоб хоч у пеклі місце їм знайшли.

Хай розповість вам тиша України
Як ви бажали «миру» на Землі.
Як на полях посіяли могили,
Ви запитали чи хотіли ви війни?

Як біля хати ненька давиться журбою,
Бо скільки ж їх загублених сердець.
Посіє чорнобривці мати знову
І син погляне ангелом з небес.

І буйним цвітом розквітеться знов калина
За всю дівочу згублену красу,
І квіти заплете в косу дівчина,
Десь з Богом поряд у далекому раю.

Ви запитали в тиші , чи війни хотіли,
Ми подолаємо навіки ворогів,
Хто нашої землі бажав на ній і згине,
Бо ваша тиша у могилі для катів.

15.09.2022.
Автор: Верховчанка
( Людмила Сун-Дун-Чан)

Цінуй своє життя ,то справжнє диво.
А може скажеш,що не пощастило?
Що не здійснились заповітні мрії,
Чекав нагоди та фортуни крила.

Та щоб розкрити крила -нам потрібно встати,
А як же можна сидячи літати.
Спіткнувшись хоч би раз через зневіру,
Ніколи не втрачай в житті надію.

Ти не марнуй життя на заздрість та образи,
Бо не буває все та ще й відразу.
У кожного свій шлях,цінуй свободу.
Знайди свою, а не чужу дорогу.

Подякуй Богу ти за подих вранці,
За карусель дрібниць, які не помічав ти.
Бо втративши усе ,пізнаєш ціну
Нікому не кажи , що не щасливий!

12.04.22
Автор : Людмила Сун-Дун-Чан

Прохаю в Бога , щоб закінчилась війна.
Земля вже вдосталь крові напилася.
Від сліз солона стала вже вода,
Рясна калина горем налилася.

Ти відвиди Господь від нас біду,
Бо скільки вже невинних душ погасло.
Якщо з‘єднати свічі та в одну,
Скрізь серед ночі в небі стане ясно.

Вже скільки посивіло матерів,
Від горя розірвало серце,
Синів своїх та доньок
схоронив,
Без них на світі все навколо меркне.

Хай діти не живуть в страху й пітьмі,
А на обличчях буде радість, а не сльози.
Хай розквітають мов ті квіти навесні,
Майбутнє буде світлим по життю дорозі.

На українських золотих полях
Хай виростає хліб ,а не могили.
Ніколи вже не позабути нам
Тих,хто віддав життя за мир своїй країні.

Прохаю в Бога , щоб закінчилась війна ,
Настав нарешті час- час Перемоги ,
І від страждань оголена душа
Загоїть рани в мирі та свободі.

04.09.2022
Автор: Верховчанка
(Людмила Сун-Дун-Чан)

А я прийду до тебе в снах,
Бо обіцяв , що повернуся,
А я залишуся в піснях
І сонцем раннім усміхнуся.

Я вітром обійму тебе,
Так лагідно як і раніше.
Я розцвітуся у квітках
Бо ти для мене найрідніша.

Залишу слід свій у садку
І соловейком заспіваю,
І ніжно висушу сльозу,
І в небі зіркою засяю.

Я сизим голубом взлечу,
Води нап‘юся на озерці.
Бог загасив мою свічу,
А я залишусь в твоїм серці.

Для тебе мамо назавжди
В думках я буду прилітати.
Пробач мені , що я не встиг
Багато слів тобі сказати.

А я любив своє життя,
Але віддав його ,щоб інші
Зустріли ранок без війни,
Щасливий ранок в мирній тиші.

20.07.2022
Автор: Верховчанка
(Людмила Сун-Дун-Чан)

Я намалюю квіти , що в саду.
Хай вірою в душі розквітнуть.
Я намалюю ніжні пелюстки.
Нехай від смутку й сліду не залишать.

Хай подарують аромат весни,
Щоб в серці залишитися довіку,
Бо за пітьмою знову дні ясні,
Настануть ,як розквітнуть квіти.

Нехай чарує їх рясна краса.
Думки розвіє й знову усміхнеться.
Печаль мине ,як висохне роса,
Коли промінням сонце доторкнеться .

Нехай щебечуть ніжно солов‘ї.
Роки тривають,що зозуля накувала.
Прийде той час -розквітнуть навесні,
Ті квіти , що собі намалювала.

31.01.2023.
Автор: Верховчанка
(Людмила Сун-Дун-Чан)