Дай, Боже, миру моїй країні,
Дай, Боже, жити щасливо в ній.
Всі негаразди хай вітер розвіє,
А сонце землю теплом обігріє.
Пташки, щоб знов щебетали над нами
І зеленіла трава під ногами.
Серце від радості лиш співало
І душу горе, щоб не торкало.
І це все буде, я точно знаю,
Надію й віру свою не втрачаю.

Подаруй мені, осене,
спокій,
Щоб душа відпустила весь біль.
Обійми теплим днем, а не холодом,
Щоб у серці розтанув лід.
Дай, вдихнути на повні груди,
Щоб позбутись сумних думок.
Поверни мені, осене, радість,
Щоб ні горя, ні втрат не було.
Поверни мене, осене, в щастя,
Де навколо лиш спокій та мир,
Де родини всі разом і вдома,
Де немає страшної війни!

Червоні та білі, рожеві та жовті
Квітнуть хризантеми у саду.
Вони красою є осінньою,
Щоб відганять журбу.
На пелюстках блищіть роса, мов хто розсипав срібні намистини,
А сонце їм проміння посила, щоб пораділи ще хоч на хвилину.
Їх кольори милують око, радіє серце від краси.
Та розуміємо, що це все не надовго,
Бо знову прийдуть холоди.

Слова… Слова…
В них сила є і мудрість.
Слова, дарують радість до життя,
А можуть за секунду все «розбити»,
І не повернеш те, що вже сказав.
Слова підтримку надають й розраду,
Або приносять сум у дім.
Слова…Слова…
Бувають різні, але важливі всі.

Прийшов на нашу землю морок,
Чомусь він вирішив, що все буде його.
Гадав, що його орки за хвилину захоплять край,
Але не тут було.
Ми українці сильні духом, своє чужим не віддамо.
Розкидаємо нечисть, визволимо землі.
Покажемо у кого в серці зло, а не добро.
На чисту воду виведемо чорта
І в судний день горіть йому не раз.
За все те лихо, що заподіяв людям,
За тих у кого він життя забрав.

Я принесу букет жоржин,
Поставлю їх на підвіконня.
Вони, мов, спогад літніх днів
Від них так віє теплотою.
Розлився терпкий аромат
Заполонив усю кімнату.
Така чарівність і краса,
Що навіть слів не підібрати.