***
Покохаю тебе
на сто років.
Твій Шанель
номер п'ять,
Твої кроки
тридцять шість
тисяч днів
пам'ятатиму.
Сотню весен
тебе
кохатиму.
Як на обрії
з'являться двісті,
Подарую тобі
намисто.
У намисті -
сто звізд,
сто коралів
Мрійно скажуть:
"Кохаймося далі)"
Вони разом життя будували
І ростили чудових дітей
Ось квартиру відремонтували
Стільки мали ще добрих ідей
Тільки бути цьому не судилося
Бо лютневого ранку вірвалась біда
У жахливому сні наче все це наснилося
Їхнє місто руйнує проклята орда
Все навколо горить і палає
В Азовсталі заручники, люди налякані
А сусідів, що поряд жили вже немає
І на все оце дивляться очі заплакані
Враз життя у сирому підвалі
Окупанти, ракети і гради
Перші дні у війні, все немов би в тумані
Куди бігти шукати поради?
І в думках у людей лиш питання
Нас покинули? Ми не потрібні?
Вони згадують ті тогорічні страждання
І страшні відчуття серед тисяч загиблих
Потім бігли, від смерті тікали
Щоб подалі від тих, що прийшли «визволяти»
Як вчинити, щоб вижити люди не знали
Бо й в дорозі могли їх усіх розстріляти
Все було, мов написана книга
І до тексту страшна ілюстрація
А у пам‘яті в них вже навіки застигли
Ця принизлива втеча, блокпост і фільтрація
Вони зараз живуть за кордоном
І зібравши себе по шматочках чекають…
Сподіваються, що повернуться додому
Але скільки чекати, ніхто ще не знає
Вони дякують Господу Богу
Що в безпеці в Європі немовби під куполом
А ще мріють і молять про день Перемоги
Щоб відвідати свій Маріуполь!
©️Лілія Ходус
Витканий шлях візерунками долі,
І кожен із них має власний мотив,
Барвами щастя гуляє на волі,
Душевне тепло Бог у чашу налив.
І кожному з нас він дав нитку свободи –
Візерунок життя вишивай собі сам,
Тоді і доля найкращу пошле нагороду
Найліпшим її і умілим майстрам.
Орнамент, витканий з пряжі сердець,
Любов’ю по вінця наповнюйте,
Її благодаттю осипле Творець,
Й щасливих миттєвостей спомини
Вінчальним мотивом наповнять цей світ,
Добро з милосердям зливається,
Де сонце обійме й дасть світла в отвіт,
Де душевне тепло розливається
І наповнює ріки життя милосердям,
Складає із крапель святої водиці
Оте найцінніше, що є в нас осердям
Й дає його людям, як корінь живиці.
Беріть його нИтки, кладіть візерунки
Оті, що яскравіш на ниві життя,
Впускайте у серце добра лиш дарунки,
Це долі найкраще, що є, вишиття.
М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат
В словах, які вічністю в’яжуть алею,
Письменники вміло малюють картини.
Трояндами слів стелять всю галерею
І в’яжуть красиво в разки намистини.
Нектаром любові слова наливають
І ставлять їх трепетно в сонячний ряд,
Красиво віночком, як квіти, вплітають
Й на творчий виводять парад.
Співучі, джерельні, такі дзвінкотючі,
Неначе дзвіночки бринять і бринять,
На ниві письменництва сходи співучі
Фіалковим квітом п’янять і п’янять.
Як білокрилі лелеченьки милі,
Злітають висОко в небесную вись,
Набравшись від Музи блаженної сили,
Рікою любові слова розлились.
Сузір’ям Плеяд розіслались по небу,
І трепетом ніжним спустились донизу,
Шукають в них люди сакральну потребу,
Бо в душі заходять вони без капризу.
Безмежжя в них світ й особливі принади,
Які ж бо чарівні бувають слова!
Знімають журбу й заліковують рани,
Вони – немов казка весни лісова.
Хай трепет любові заходить у серце
Від слів, що нектаром наповнюють душу!
Відкрийте для них і віконечка, й дверці,
Й прийміть найсолодшу у світі спокусу.
Розлийте ви їх в кришталевії чаші
І спити до дна побажайте усім.
Любов’ю серця наповняються ваші –
І величі слів зазвучить вічний гімн.
М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат
ШЕПІТ ТВОРЧОЇ ДУШІ
Прокинувшись, як завше, на світанні,
Відчувши шепіт творчої душі́,
Я не тонула в довгому чеканні,
Писати стала я свої вірші́.
Отримала від цьо́го насолоду,
Купалась у сплетінні всіх думок,
Писала про красу й вкраїнську вроду,
І про дрібний зелений моріжок.
Мої́ думки́ спадали зорепадом,
І навіть ли́лись проливним дощем,
А ще були́, як ґрона винограду,
І вилися красивим десь плющем.
Я не могла думки́ свої спинити –
Моментами були́, як буревій,
Дано було́ в ту мить мені творити,
Їх смакувала я, немов напій.
Пливли вони, як кораблі у морі,
Неначе місяць, що по небу йшов,
Були́ яскраві, як вечірні зо́рі,
Немов букет вечірніх всіх розмов.
Думки́ мене в свої́ обі́йми брали,
Торкались струн і серця чули дзвін,
І музику свою́ вони вже грали,
За ними я неслася навздогін.
Я пле́ла з них красивеє намисто,
А в ньому і кохання, й почуття.
Це бу́ло сонцесяйно, променисто,
Неначе долі славне вишиття.
03.03.2023 р.
©Королева Гір Клавдія Дмирів,2023
ID: 975718
Тарас Шевченко, Леся Українка,
Іван Франко і їхня мелодійна збірка,
Григорій Сковорода, Павло Тичина,
Любили всім серцем свою Україну,
Її мову солов'їну завжди шанували,
Історію народу поважали і знали.
Олександр Довженко, Василь Симоненко,
Михайло Коцюбинський, Микола Руденко...
Вони відомі, їхні твори вічні,
На різні теми, різноманітні і магічні.
Повісті, байки, оповідання,
Цікаві казки, романи про кохання,
Ми відчуваємо їхню радість, біль,
Емоції письменника, його страждання...
Коли світе сонечко, йде дощ чи заметіль,
Ми їх не забудемо - це наше завдання!
03.03.2023. С.М. Онисенко
Письменники - талановиті люди,
Ви любите життя, ви наші правдолюби,
Ви передаєте в творах свої думки,
Ваші ідеї, досвід біжать до нас як ті струмки,
А ми плачемо і радіємо,
Всім серцем вас розуміємо.
Передаєте нам свої почуття,
Любов і все наше буття...
03.03.2023. С.М. Онисенко
Прокидаюсь вночі, ще дрімота…
Душу давить безжальна скорбота…
Я ще тут! Чи живу!? Виживаю!?..
Буду далі!? Чи ні, ще знаю…
Ніби Світ догори обернувся.
Може це лише сон!?…Я проснуся…
Паралельності вимір вражає!
Може буду, чи ні, ще не знаю…
Наче час на Землі зупинився…
Наче кадри з кіно…душа кличе…
Я жар-птицею знов обернуся,
Чи покину цей Світ!? Чи вернуся?..
Тиша в небі…зорі я не бачу…
Не лунають птахи…туги паща…
Тяжкий роздум мій мозок терзає…
Сенс життя, де ти є!? Господь знає!
ND💙
3.03.2022р.
Надія Холод (ND)
Весна. Пробуджується все навколо,
Пташечки у лісі співають со́ло,
А первоцвіти все милуються під деревцем,
Їхні п'янкі аромати здіймаються легким вітерцем.
Сонечко гріє їхні різнобарвні личка,
Де-не-де вити́кується зелена травичка,
Хоч і ще прохоло́дно та все хоче жити,
Ве́снонька всих починає тихенько будити.
Прокидайтеся, пора вставати,
Різнокольорові рушники вишивати,
Срібли́сті річечки́ навкруг розлили́ся,
Сонячні промінчики по стежках простягли́ся...
Весняна́ свіжість звеселяє мені душу,
Вітер тихенько похи́тує дику грушу,
Яблунька кущику калини посміхнулася,
Ялиночка до сосни лагідно пригорнулася.
Моє серденько радіє і співає,
Що все у лісі оживає.
03.03.2023. С.М. Онисенко
Синова кава
Ранкова кава запашна,
Мене із ліжка підняла.
Хмаринка за вікном смішна,
Долоньки, наче простягла.
І пам'ятаю рано-вранці,
Проміння сяяло в косі.
І босоніж, і у піжамці,
В дитинстві бігла по росі.
Здавалося несе хмаринка
Пливемо, ми, як кораблі.
Летіла я, як балеринка,
В обіймах вітру і Землі.
Відкрила очі, озирнулась,
Син каву лишив на столі,
Ми перемоги дочекались!
А сни розтанули у млі.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
