А вона, як завжди, в своїй манері Ніжна і безмежно тендітна Обожнює читати Данте Аліґ‘єрі Знаходячи в рядках саме непомітне Вона у ньому помітила справжнє Кохання без звичної брехні Почуття без фальшивих вражень Коли довіряла тільки собі Вона навчилась жити без болю Не виставляючи душу на показ Він змінив її нестерпну долю В котрій не має місця для образ Вона читає на листках його думки Що він лишив у віршах перед ранком В сльозах перегорне усі сторінки І залишиться з ним до останку
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Вистріли, вибухи, градами валить москаль Патріоти країни, рідної України, нерви міцніші за сталь За спокій народу, нашу свободу, герої підуть до кінця За кожну родину, за маленьку дитину, за материнські серця Спогади стерті, за секунду до смерті, перед очима життя Снайпер з гвинтівки, цілить в кінцівки, без співчуття Під вистріли кулі, прилітають зозулі, щоб побачити смерть ворогів Путінські ідіоти, нікчемні істоти,відчуйте лють Українських синів
Наш дух не здолати, не перемогти Ми до свободи будем разом іти Якщо впадем, то зможем піднятись з колін Хлопці на фронті, низький Вам уклін
Списки в блокноті, москальські «двохсоті», через один мародер Кадировські миші, у ранішній тиші, знову шукають Бандер Найтупіші створіння, із свого покоління, для вас в пеклі бронюють місця У вашім тремтінні, від власної тіні, страх не змити з лиця Доброволець з «Азова», хлопчина зі Львова вам відправив в подарок снаряд Нашкрябав ключима, за смерть побратима, і не має дороги назад І для вас окупанти, сьогодні куранти, востаннє проб‘ють в унісон Вам покажем нарешті, ціною без решти, що таке вічний сон
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Думки, наче птахи, линуть туди, Де вічно-зелені сосни й смереки Струнко здіймаються в небесну вись. Зовуть, манять й кличуть мене. Там солов'ї беруть високі акорди. Злітаються з вирію білі лелеки. Мохи між деревами в любові сплелись. Рідна гора в добрі сни промайне.
Жіночою уявою лину туди, Де ранкові тумани зодягають пелену Й пахне духмяним повітрям від хвої. Кущі калини й жасміну мають вроду свою. Там багатий світ фауни залишає сліди. Гірчавим на смак є лист полину. Різнотрав'я встелило яскраві сувої. Я, ніби зачарована, в ньому стою.
Щирим серцем я лину туди, Де житами й пшеницями - багата земля. В кожному дворі - не одна калина. Чорнобривці говорять про селян здаля. Там буйно розцвітають весною сади. В вишитих узорах - і мале немовля. Українською розмовляє кожна людина. Я горджуся тим, що є саме звідтіля.
Вдячною душею лину туди, Де дарували життя мама з татом, Зігрівали любов'ю й сердечним теплом. Їхньою людяністю до нині - багата. Там всі ми в щасті жили, не знали біди. Раділа ними, сестрою, кожним братом. Повнився розум щедрістю, добром. Радістю була сповнена наша хата.
Нинішнім розумом я лину туди, Де залишилось моє родинне коріння, Пишні мамині троянди й самшитові вали, Майстерно зроблені татові роботи. Там - вже тихо... Не цвітуть так квіти, сади. Сумно... Пізно приходить прозріння. Прийшов час, за обрій батьки відійшли. Залишився отчий край з чашею скорботи.
В спогадах й далі лину туди, Де не судилося в дорослому житті жити. Знаменита одинока сосна над нашою хатою Задумано, стримано зустрічає мене. Там, у долині на цвинтарі - батьки. Святі люди... Вдивляюсь в обличчя... Як не тужити? Пахне отча земля чорнобривцями, м'ятою. Туга за татом й мамою ніколи не мине...
Українські діти… Окупація, викрадення, депортація…
Дика московія колонізує наші села та міста. Мілітаризує не лише дорослих, а й дітей. На землях, окупованих росіянами, освіта - Під тотальним впливом рашистських сітей.
Всі воєнні злочини окупантів у мирній Україні - Геноцид вільнолюбного, сусіднього народу. Нанесені нам рани - болісні, тяжкі, незагоєні... Українські діти втрачають життя та свободу.
Малі українці теж зазнають військової агресії. Вони є серед жертв терору: вбиті, поранені... Живуть в сірім мороці окупаційної депресії. Тисячі - насильно викрадені та депортовані.
Рашисти зробили тих діточок заручниками. Сховали їх в Криму та на своїй території. Відібрані телефони... Вони стали невільниками. росія блокує доступ до будь-якої інформації.
Дітей, що живуть на окупованих територіях, Силоміць асимілюють в російську спільноту. Вчителі з росії навчають їх по своїх підручниках І вони змушені терпіти мерзенну москальноту.
Мілітаризацію діток росія веде ще змалечку Через мережу дозвільних центрів та шкіл. Насаджує мову, історію... Заходить здалечку. Потім - їхні герої, спецуроки, зброя, вишкіл.
Крадуть дітей після вбивств батьків і звідусіль: З інтернатів, лікарень, фільтраційних таборів, З евакуації. Тяжко повернути когось звідтіль. Їдуть "на відпочинок" й зі згоди батьків.
Гіркою є доля депортованих дітей на чужині. Їх дають на перевиховання та всиновлення. Там у них немає під ногами рідної твердині. Псевдопропаганда. Вербовка на війну. Гноблення.
Все робиться досить грамотно, не випадково. росія прагне знищити українську націю. Позбавляє ідентичності та рідних продумано. Сіє ворожнечу й ненависть. Веде русифікацію.
Повернення дітей з депортації йде повільно. Дуже складно робити ці надважливі кроки. Серце болить, що вони живуть там невільно. Надіємось на допомогу. Світ же - широкий...
Те, що роблять російські агресори в Україні, Є справжнім злочином проти людства. росію покарають чи всі будуть "занепокоєні"? москва не визнає міжнародного законодавства...
Символом мудрості чи уособленням якогось зла Є легендарні та міфічні сови - природні хижаки. Колись ця птиця на горісі нашого подвір'я жила. Познайомитись з нею хотіли дорослі й малюки.
Є понад чотириста видів нічних мисливців - сов. Лиш снігова полює вдень. Видає крики диких птахів. Сова ельф одна єдина з усіх вживає рослинну їжу. Різновидні сови стають мішенню поміж собою.
Пугачі - найбільші з хижих птахів на всій планеті. Вони полюють на беркутів і молодих кабанів. Сови бачать вухами. Рибу ловлять кігтями в злеті. Майже всі переслідують рептилій, комах, птахів...
Приносячи змії в гнізда, захищають свою здобич. Ті їдять, все, що рухається, собі в насолоду. Мало хто в дикій природі спостерігає совину велич. Найчастіше красиві птахи помирають від голоду.
В природі перуанська карликова сова - найменша. Вона важить менше від колібрі - тридцять грам. Зі совиних видів птаха євразійський філін - найбільша. Всі полюють вночі. Карликова вдень розсікає повітрям.
Сова - пташина з великою, пухнастою головою. Їй бачиться весь світ лише в чорно-білих кольорах. Самка - важча від самця на чверть за вагою. Сови клацають зубами, коли настрої - в мінорах.
Це - прекрасні, дивовижні, розумні, загадкові птахи... Масово поширені майже на всій нашій земній кулі. Про їх життя, полювання в темряві й сутінках - міфи. Вони - досить граціозні, несподівані та витривалі.
Асиметричні вуха миттєво розпізнають звуки. Мають три пари повік - для сну, захисту, моргання. Три четверті оберту голови. Вуха - зі складок шкіри. Нерухомі очі. Дуже рухлива шия. Плоске обличчя.
Сови зовсім не п'ють воду. Дивляться лише вперед. Їх очі - без очного яблука, добре відбивають світло. Не мають зубів. Цілою ковтають здобич навперейм. Їжаків, очищених від голочок нігтями, їдять сміло.
Чутливі, безшумні - найтихіші з птахів планети... Живуть парами до десяти, в неволі й до сорока років. Їх вірність та відданість оспівують в віршах поети. Вони є володарями цікавих й кумедних звуків.
Пташенятка народжуються сліпими з білим пухом. Самець добуває їжу. Агресивна самка дітей доглядає. Далекозорі. Наділені великою швидкістю й слухом. Сова захищає потомство. Іноді на людей нападає.
Совине подружжя один раз за життя створює сім'ї. Раз у рік самка висиджує від трьох до п'яти яєць. Ці птахи - не помічені в господарському гніздів'ї. Займають щось готове й маскуються на взірець.
Росла й виросла домашня пташечка... Охижилась... Батьки просили: "Не чіпайте та не будіть, діти, сову". Ми - ще малі. Заглядали в те совине гніздо, грались... Тато відніс її на природу до здичавілого, зарослого саду.
поезія - бездонна, як безмежне, бурхливе море недосяжна голубінь небес і хвилююча їх блакить подруга - в мирнім житті й тоді, як війна несе горе без неї не можна багатогранно, повноцінно прожить
поезія - несподіваний пасажирський потяг скільки б не було вагонів, всі стануть на обидві рельси промчиться по знаних та незнаних маршрутах благородно розкриє мрії, реалії, людські шанси
поезія - цікава й загадкова, як планета Земля обнадійливий зорепад у щасливу, весільну ніч у ній - суша, небо, водойми, природа, всі ми, я наше людське життя в її римах - найважливіша річ
поезія - мелодійний, неперевершений спів солов'я рідному краю, сім'ї й коханню дає кращі нотки викликає протест, сльози, співчуття, сум, зневір'я виявляє та розмотує в часі доленосні нитки
поезія - шум океану в його загадковому безмежжі благословенна тиша в забутому, прадавньому лісі краса скелястих гір, стежин у мальовничому підніжжі чесна реальність всіх часів у найкрутішому замісі
поезія - добра, живильна, гірська, джерельна вода чиста - немов сльоза, прозора, холодна, правдива краплинка водички, що з хмарки ненароком спада польова квіточка малесенька, духмяна, красива
поезія - муза з добрим серцем і відвертою душею ніжно обіймає, голубить, витирає людські сльози мені ніколи не захочеться розлучатися з нею поетичні рядочки - лагідніші від найкращої прози
