Писати можна про любов
Щасливу і нещасну
В одній про радість відчуттів,
А в іншій про велику біль і про нікчемні втрати.

Писати можна про людей
Великих і маленьких,
Як вони проводять день
За справой чи на відпочинку.

Писати можна про великий світ
Цікавий і неосяжний
В якому всі живуть щасливо
Без бід, страхіття і травмування.

Писати можна про державу
Свою Батьківщину,
В якій ти народився
І живеш як справжня людина.

Писати можна про все,
Що тебе оточує,
Що тебе зацікавило
Або відштовхнуло.

Писати – це говорити
Словами мови,
Яку почують люди
Заради щасливої долі.
Зіратія

Ти моя любов і мій сенс життя
Ти моє натхнення і моя краса
Ти моє – почуття
Я кохаю тебе так сильно, як не кохав тебе ніхто
Я бачу в тобі те, що не побачать інші
Ти промінь радості, який з’явився в моєму житті
Світиш ним днями і ночами…
Та лише для мене.
Лише для мого задоволення і для мого раю.
Щоб тільки мої губи цілували тебе вічно
А твої блакитнії очі танул в моїх.
Та споглядали в них безмежний спокій, який дарую тобі я
Який ми відчуваєм разом, у нашому житті
В якому є і сум і плач і дратування, але виходить з цього лише кохання…

Емілія

Змінився знову день на ніч…
Не головне, не в тому річ,
А річ у тому, що вона
Все згадує палкі слова.

Слова, що квітами цвіли,
Їхні вінки пливли в воді…
І голос вічністю лунав,
Він так тримав, не відпускав…

"Що це було?"- згадалось їй.
Вона вивчає мозок свій,
Черговий кадр життя подій,
Що налетів, як буревій.

Кохання виром зве в потік,
Вони забули про свій вік.
Не обирає та іскра,
Безжально скошує серця.

У неї посмішка цвіла…
І нічка з Місяцем пливла…
Та мила згадка, як вино –
П’янила душу, так, було!..
ND💞

Надія Холод (ND)

Якось подумала Я, чому це знами сталось?..
І зовсім надії нема, добра в людях вже не зосталось…
Якось подумала я, чому це у нашій країні?
немає уже добра, на вражій отій половині.
Якось подумала я, чому наші гинуть діти?бо зовсім нема співчуття у вражій нелюдській Росії!
Та ранок замінить ніч, а воїни нелюдів-стратять, настане тоді новий день, новий уже буде світанок. Країна моя розквітне, врагів не буде-вже зовсім, і скаже тоді Україна, в нове майбутнє віконце: «За мужність героїв, за яснеє сонце, за подвиг, звитягу-на весь світ лунатиме Воїнам слава!».
Юлія Сидорчук

Я дякую небу,
Я дякую сонцю,
Я дякую землі українській,
Що надихає мене українку:
Любити, кохати,
Радіти, бажати,
Мріяти, допомагати,
Жити понад усе.

Моя подяка
Летить як лелека
До всіх українців,
Героїв, чужинців.
В подяці є усмішка
Й добре слово,
Сльоза і радість,
А головне в подяці-
Щирість.
Моя подяка Україні
За те, що я українка
І це так велично!
Зіратія

Так зачаровано шептала…
І літня тиша наступала…
Слова злітали в унісон.
Нічна поезія, як сон…

А хвилі з моря так лилися…
В моє лице ти задивився…
Як, "Тисяча і одна ніч…"
Турецький берег, серця клич…

Мелькають кадри із роману,
Хюррем Султан з кіноекрана…
Ти наче справжній Сулейман,
Спливає образ крізь туман…

А Місяць море все чарує
І казка світом ця мандрує…
Романтика єднає всіх:
Кохання, зорі, море, сміх…
ND💞
https://i2.com.ua/прогулянка-в-чаті-життя
Надія Холод (ND)

Дівчину красиву і юну
Готують до шлюбної ночі.
Її чоловік дуже чемний,
До ніжного тіла охочий.

Йому сімдесят, може більше.
Дівчині лише вісімнадцять.
Благала, молила родину,
Не треба із мене знущаться.

Та батько її невблаганний.
Йому треба статус і гроші.
Ти стерпиш його і полюбиш,
Старий він, але він хороший.

Мій батечку рідний, не треба
Насильно мене віддавати!!!
Стоїть на колінах у горі
Дівчини заплакана мати.

Молитву шепоче всесильну.
О Боже, прости всі гріхи нам!
За доню молю тебе, Боже!
У чому дитини провина?

До спальні зайшов чолов’яга.
Дівчину очима з’їдає.
На ліжко кладе наречену,
Всі речі додолу скидає.

А ранок весняний і світлий
Страшними очима дивився.
Дівчина з ножем і у крóві,
Маленька нещасная вбивця.
Шпак Тетяна