Мамо рідна, а де наша хата?
Що то чорне стоїть у пітьмі?
Мамо, де мій татусь і де братик?
І чому дуже страшно мені?

Ти не бійся, моя ти дитинко.
Все страшне вже позаду у нас.
Тато з братиком зараз в лікарні.
Нам з тобою летіти вже час.

Мамо, можна промінчик цей взяти,
Що з віконичка світить мені?
Доторкнись, моя доня маленька,
Це дорога до Бога тобі.

Мамо, глянь на цю квітку чудову,
Що розквітла посеред руїн.
Це життя розквітає в розрусі
На нескореній нашій землі!
Шпак Тетяна

Дівчину красиву і юну
Готують до шлюбної ночі.
Її чоловік дуже чемний,
До ніжного тіла охочий.

Йому сімдесят, може більше.
Дівчині лише вісімнадцять.
Благала, молила родину,
Не треба із мене знущаться.

Та батько її невблаганний.
Йому треба статус і гроші.
Ти стерпиш його і полюбиш,
Старий він, але він хороший.

Мій батечку рідний, не треба
Насильно мене віддавати!!!
Стоїть на колінах у горі
Дівчини заплакана мати.

Молитву шепоче всесильну.
О Боже, прости всі гріхи нам!
За доню молю тебе, Боже!
У чому дитини провина?

До спальні зайшов чолов’яга.
Дівчину очима з’їдає.
На ліжко кладе наречену,
Всі речі додолу скидає.

А ранок весняний і світлий
Страшними очима дивився.
Дівчина з ножем і у крóві,
Маленька нещасная вбивця.
Шпак Тетяна

Є люди яких Ангели прислали,
Щоб від безодні душу рятували,
Що спокоєм своїм дарують світ,
Так впевнено ведуть нас у політ…
Вони з’являються зненацька,
Їхня завзятість дуже хвацька.
Усі проблеми, біль сердець –
Вони все зводять нанівець!
Чи то запізнення в дорозі,
Тебе затримують в порозі…
Один за одним йдуть дзвінки,-
Тебе тримають, не спіши!
Роздратування вмить минеться,
В моменті сонце посміхнеться…
Можливо, врятувався ти:
Від катастрофи, від біди!
А може десь за поворотом –
Її зустрінеш, бай болото!
І не очікував ні як,
Що у житті буває так.
Твій Ангел з Неба посміхнеться,
Нарешті твоє серце б’ється…
З полегшенням зупинить мить…
Світ зачекає – твій політ!..
ND💞
https://i2.com.ua/прогулянка-в-чаті-життя
Надія Холод (ND)

Сьогодня Пасха – Великдень –
Свято велике у світі
Його люди відзначають
І бажають миру для світу.
Щоб добро і любов
Завітало до хати,
Щоб добробут і злагода
Мали місце для щастя.
В кожен дім
Зайшло світло
Святого воскресіння,
Щоб раділи люди
Такому явлінню.
Пригощайтесь кулічами
І яскравими крашенками
На здоров"я, на радість,
На родинність і захист.
Зіратія

Пропечене слізьми війни моє холоне серце,
Свічадо відбива змарнілі зморшки на чолі,
Я перші дні пережила в Ірпінськім пеклі,
Кричали де дорослі від жахів і дІточки малі.

На тлі заграв я слово «МИР» сприймаю як священне,
У мріях переможних за овИди зникає війна,
Нанизую я мрії у разки, як з коралів намисто,
І леготом у серце обнадійливо входить весна.

Летять мої мрії в молитвах до Божого сина
І ангели натомлені несуть на крилах їх.
Я вірю! Вірю у непереможну силу воїнів!
І задзвенить над Україною моїх онуків сміх.

Як тільки дзвони Великодні розіллються над землею,
На неї зійде благословенна Божа благодать,
Яка додасть мені нетлінної снаги, і сили, й віри –
Й ту віру в сЕрденьку ніколи ворогам вже не віднять.

Бо незнищенна – і в мені живе, і житиме довіку,
У Великодні дні Всевишній посила її з небес –
І я живу із вірою і мріями в його любові,
Для нас навіки наш Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат

Вона не бачила нічого…
Нікого вже не чула…
Просила лише смерті в Бога!
Як кадр життя минуло.

Оскаженілі недолюди
Себе вже не тримали.
Стогнали діти, крики всюди…
У вухах їх лунали.

І її тіло, наче рана…
Як місиво кроваве.
Від жаху коси вже не рвала!
А час все не минає…

Донька маленька за стіною…
Вона вже теж не чує!
Невже кінець!? Душа в покої…
Зловіщо вітер дує…

Запам’ятає Небо світле
Її рогівка ока…
Самотнє дерево, без листя…
Там птаха одинока…
ND🤍

P.S… ми пам’ятаємо про всіх закатованих жінок та дітей України.😔

Надія Холод (ND)

Напевно, тебе я уж не забуду;
Ніколи вже. Не знаю я, чому?
Зі мною подумки ти будеш всюди, —
Про це не розкажу я нікому.

Щодня мене ти завжди надихала,
Дихати без тебе я не могла.
А ти лише дорікала, картала.
А, мабуть, я потрібна не була?

Дивлюся зараз на твою світлину:
Ти рідна тут, а наразі — чужа.
Чому же так безжальна ти, Ірино?
Можливо, я не варта й гроша.

Не знаю, чим загоїти цю рану,
Яка багато років мов кипить;
Ні, тебе турбувати я не стану —
Твоя душа цим болем не болить.

Пишу цей вірш. Так важко. Я не в змозі…
Чому тоді зустрілися колись?
Нам все одно в житті не по дорозі —
Прошу, журба, навіки зупинись!
Софія Арутюнова